Прерія - Джеймс Фенімор Купер

узяв свого названого сина за плече, ввійшов з ним усередину кола, а тоді з радісним виглядом відступив, щоб слухачі могли оцінити його вибір. Маторі нічим не виказав своїх намірів — він, очевидно, з властивою йому хитрістю чекав слушної хвилини. Найдосвідченіші та найдалекоглядніші серед вождів добре розуміли, що двоє таких лютих ворогів і давніх суперників, та ще й таких знаменитих, як цей бранець і вождь тетонів, навряд чи вживуться мирно в одному племені. Однак Ле Балафре настільки поважали, а звичай, до якого він удався, був настільки священний, що ніхто не посмів суперечити. Всі з невситимою цікавістю стежили за тим, що відбувалося, ховаючи тривогу під машкарою холодної незворушності. Цьому збентеженню, яке от-от могло призвести до розбрату в племені, поклав край той, хто, здавалося б, найбільше був зацікавлений в успіхові старого вождя.

Впродовж описаної сцени на обличчі бранця не можна було помітити ніяких переживань. Він вислухав наказ про своє звільнення так само незворушно, як і перед тим наказ прив'язати його до стовпа. Але тепер, коли настав час оголосити своє рішення, він заговорив, і його слова довели, що він не втратив тієї твердості, за яку дістав своє славне ім'я.

— Мій батько дуже старий, але він ще багато чого не бачив, — мовив Тверде Серце так голосно, щоб його всі почули. — Він ніколи не бачив, щоб буйвіл перетворився на кажана, і він ніколи не побачить, щоб пауні став сіу!

Хоч які несподівані були ці слова, незворушний спокій, з яким бранець вимовив їх, свідчив, що його рішення непохитне. Однак серце Ле Балафре вже прихилилося до юнака, а старість не легковажить своєю любов'ю. Він обвів присутніх палючим поглядом, ніби докоряючи їм за вибух захоплення й торжества, викликаний цією сміливою заявою та поновленими надіями на помсту, і знову звернувся до свого названого сина, немовби не приймаючи його відмови.

— Добре! — сказав він. — Саме так і мусить говорити сміливець, щоб воїни побачили його серце. Були дні, коли голос Ле Балафре лунав найгучніше в селищі конз. Але корінь сивого волосся — мудрість. Мій син доведе тетонам свою доблесть, убиваючи їхніх ворогів. Дакоти, це мій син!

Пауні якусь мить вагався, а потім, підступивши до старого вождя, взяв його шорстку, зморшкувату руку і поштиво поклав її собі на голову на знак глибокої подяки. Потім, відступивши на крок, він випростався на весь зріст і, гордо та зневажливо поглянувши на вороже плем'я, що зусібіч обступило його, голосно сказав мовою сіу:

— Тверде Серце оглянув себе зсередини і ззовні. Він пригадав усе, що робив на полюванні та на війні. Він усюди однаковий. Він не змінився. Він в усьому пауні. Він убив так багато тетонів, що ніколи не зможе їсти в їхніх вігвамах. Його стріли полетять назад; вістря його списа буде не на тому кінці. Їхні друзі плакатимуть, зачувши його бойовий клич, їхні вороги сміятимуться. Чи знають тетони Вовка? Хай вони ще раз подивляться на нього. Його обличчя в бойовому малюванні; його рука з плоті; його серце — кремінь. Коли тетони побачать, як сонце сходить з-поза Скелястих гір і пливе до країни блідолицих, тоді вдача Твердого Серця зміниться, і він духом стане сіу. А доти він житиме і помре Вовком-пауні.

Радісний пронизливий крик, у якому дивно змішалися жорстокість і захват, урвав юнакові мову, ясно провістивши його долю. Бранець почекав трохи, поки вщухне галас, а тоді, повернувшись до Ле Балафре, вів далі лагідним голосом, ніби відчуваючи, що повинен пом'якшити свою відмову і не ранити гордості того, хто охоче врятував би йому життя.

— Хай мій батько міцніше обіпреться на плече Лані дакот, — сказав він. — Тепер вона слабка, але коли її дім наповниться дітьми, вона буде дужча. Дивись, — додав він, показавши на поважне обличчя трапера, що уважно прислухався до його слів, — у Твердого Серця вже є сивий провідник, який покаже йому стежку до блаженних прерій. Коли в нього буде другий батько, то тільки цей справедливий воїн.

Ле Балафре засмучено відвернувся від юнака і підійшов до того, хто встиг випередити його. Обоє старих довго і з цікавістю дивились один на одного. Важко було розпізнати справжню вдачу трапера крізь машкару, що її наклали на його обличчя довгі роки поневірянь; до того ж убрання старого було напрочуд дике й химерне. Минуло кілька хвилин, перш ніж тетон заговорив, і неважко було здогадатися, що він не знає, звертається він до індіанця чи до одного з тих блідолицих блукачів, котрі, як він чув, заполонили цей край, мов голодна сарана.

— Голова в мого брата дуже біла, — сказав він. — Але очі в Ле Балафре вже не такі зіркі, як в орла. Якого кольору шкіра мого брата?

— Ваконда створив мене подібним до тих, що, як ти бачиш, чекають рішення дакот, але від сонця та негоди моя шкіра стала темніша за хутро лисиці. Але що з того! Хоч кора дерева суха та подерта, але серцевина в нього міцна.

— То мій брат — Довгий Ніж! Хай він поверне обличчя до сонця, що заходить, і розплющить очі. Чи бачить він Солону Воду за цими горами?

— Був колись час, тетоне, коли ніхто не міг розгледіти біле пір'я на орлиній голові з такої віддалі, як ото я; але сніги вісімдесяти семи зим затуманили своїм блиском мої очі, отож останнім часом я не можу похвалитися зором. А чи сіу думає, що блідолиций — бог і може бачити крізь гори?

— Хай мій брат подивиться на мене. Я поруч нього, і він бачить, що я всього лише нерозумний червоношкірий. Чому ж його одноплеменці не можуть бачити всього, якщо вони на все зазіхають?

— Я не розумію тебе, вождь, і не перечитиму твоїм словам, бо в них дуже багато правди. Але хоч я й народився в тому племені, яке ти так не любиш, та найзапекліший мій ворог, навіть брехливий мінг, не посмів би сказати, що я хоч раз забрав собі чуже добро, коли, звичайно, не здобув його в чесному бою, а чи хоч раз зажадав собі більше землі, ніж бог призначив людині.

— І все-таки мій брат прийшов до червоношкірих шукати собі сина?

Трапер торкнувся пальцем до оголеного плеча Ле Балафре і, сумно та довірливо глянувши йому в пошрамоване обличчя, відповів:

— Так, але я думав лише про користь самого хлопця. Коли ти вважаєш, дакото, ніби я всиновив його, аби знайти собі підтримку на старість, то ти так само несправедливий до мене, як,