Вежа блазнів - Анджей Сапковський
— Мгм.
— Значить, добре склалося, що я міг панові Зейдліцу сказати, хто ті грабіжники були. Пашко, як я вже сказав, Римбаба, а де Пашко, там і Куно Віттрам, а де ці обидва, там, годі й гадати, Ноткер Вейрах, старий розбійник. Але й інші там були, тих я теж панові Зейдліцу описав. Величезне якесь одоробало, а пика дурнувата, ну зовсім ніби несповна розуму. Менший типчик — такий собі горбоніс, як тільки глянеш — відразу збагнеш, що мерзотник. І ще молодик, парубійко, вашого віку, такої ж, що й ви, статури, трохи навіть на вас схожий, здається мені… Та ні, що я верзу, ви юнак пригожий, шляхетний з виду, достоту як святий Себастьян з образа. А в того по очах було видно, що покидьок.
Отже, розказую я, розказую, а пан Зейдліц як не крикне! Мовляв, знає він цих гультіпак, чув про них, його свояк, пан Гунцелін фон Лаасан, теж таких переслідує, цих двох — горбоносого і парубійка — за напад, що його ті в Стешгомі вчинили. Ви тільки гляньте, як долі переплітаються… Дивуєтеся? Зачекайте, зараз ще краще буде, отоді вже буде чому дивуватися. Я вже от-от мав із Зембиць виїжджати, аж тут мені пахолок доносить, що хтось коло воза крутився. Я зачаївся — і що бачу? Той самий горбоніс і той самий велетень-телепень! Чи ви таке бачили? Які зухвалі негідники!
Колектор аж захлиснувся від обурення. Рейневан кивав головою і ковтав слину.
— Тоді я щодуху, — продовжив митар, — до ратуші, повідомив, подав донесення. Уже їх там, певно, і впіймали, уже їх у підземеллі майстер на колесо прилаштовує. А міркуєте, що було задумано? Оті два лотри, з тим третім, парубійком, не інакше як для раубрітерів шпигували, давали знати банді, на кого влаштувати засідку. Я боявся, чи вже десь на мене на гостинці не зачаїлися, сповіщені. А ескорт мій, як бачите, більш ніж скромний! Усе зембицьке лицарство воліє турніру, учти, забави, тьху, танців! Так що страх — бо ж і життя мені миле — але ж шкода, щоби до лап грабіжникам потрапили ці п'ятсот із лишком гривень… Адже на святе діло призначені.
— Ну певно, — додав голіард, — що шкода! І певно, що на святе. Ба, на святе і добре, а вони не завжди в парі йдуть, хе-хе. Отож я і дорадив пану колектору уникати головних трактів, а тихцем, лісами, прошмигнути, шах-мах, до Барда.
— І хай нас, — колектор підняв очі догори, — береже Бог. І патрони податкових збирачів, святі Адавкт і Матвій. І Матір Божа Бардська, котра чудесами славиться.
— Амінь, амінь! — загукали, почувши це, прочани з костурами, що йшли біля воза. — Слава Пресвятій Діві, покровительці та заступниці.
— Амінь! — заволали хором брати мінорити, що йшли по інший бік воза.
— Амінь, — додав фон Штітенкрон, а погануля перехрестилася.
— Амінь, — закінчив колектор. — Святе місце, пане Хагенау, скажу я вам, Бардо, видно, полюбила його Матір Божа. Знаєте, люди говорять, що вона знову на Бардській горі з'явилася. І знову плаче, як тоді, у чотирьохсотому році. Одні розповідають, що це віщує нещастя, які незабаром упадуть на Бардо і весь Шльонськ. Інші кажуть, що Матір Божа плаче, бо віра занепадає, схизма шириться. Гусити…
— Ви всюди тільки, — перебив голіард, — гуситів бачите і єресь винюхуєте. А чи не здається вам, що Пресвята Діва може плакати зовсім з інших причин? Може, в неї сльози ллються, коли вона дивиться на священиків, на Рим?
Коли бачить симонію, безсоромну розпусту, злодійство? Віровідступництво і єресь, врешті-решт, бо чим же, як не єрессю, є діяння всупереч Євангеліям? Може, Матір Божа плаче, коли бачить, як Пресвяті Таїнства стають фальшю та іграми шарлатанів, бо їх уділяє священик, що перебуває у гріху? Може, її обурює і засмучує те, що засмучує й обурює багатьох: чому папа, багатший за магнатів, не на свої власні гроші, а на гроші вбогих вірних будує Петрову церкву?
— Ой, замовкли би ви краще…
— Може, плаче Матір Божа, — не дав себе зацитькати голіард, — коли бачить, як замість того, щоб молитися і жити в благочесті, священики рвуться до війни, до політики, до влади? Як вони правлять? А до їхнього правління дуже добре підходять слова пророка Ісаї: «Горе законодавцям несправедливим, та писарям, які пишуть на лихо, щоб від правосуддя усунути бідних, і щоб відняти права від убогих народу Мого, щоб стали вдовиці здобиччю їм, і пограбувати сиріт».[369]
— Заправду, — криво посміхнувся колектор, — різкі слова, різкі, мосьпане Раабе. А сказав би я, що й до вас самих можна їх застосувати, що й самі ви не без гріха. Промовляєте, як політик, щоб не сказати — як священик. Замість того, щоб як вам належить, триматися лютеньки, рими і співу.
— Рими і співу, кажете? — Тибальд Раабе зняв з луки лютню. — Як побажаєте!
Цісарські попове
то антихристове;
їх міць не від Христа,
але від антихриста
із цісарського листа [370]!
— Зараза, — пробурмотів, озираючись, колектор. — Уже краще були б ви говорили.
За твої, Христе, рани
дай нам, Боже, капеланів,
щоб до правди вели,
антихриста звели,
нас к Тобі привели.
І ляхи, й німаки
ще й усі язики,
Як вомпите в мові,
Вірте Вікліфові,
Правди скаже слові!
«Правди скаже слові, — машинально повторив подумки заслуханий Рейневан. — Правду скаже. Де я вже чув ці слова?»
— Ще вам колись, пане Раабе, буде біда за ці приспівки, — кисло говорив тим часом колектор. — А вам, братики, я дивуюся: як ви можете все це так спокійно слухати.
— У піснях, — посміхнувся один із францисканців — дуже часто ховається правда. А правда — це правда, її не викривиш, треба стерпіти, хоч би й боліло. А Вікліф? Що ж, блукав, але libri sunt legendi, non comburendi[371].
— Вікліф, прости його Господи, — докинув другий, — не був першим. Уболівав про те, про що тут йшлося, наш великий брат і патрон, Бідняк з Ассізі. Нема чого заплющувати очі й відвертати голову: недобре діється. Віддаляються духовні від Бога, світських речей пильнують. Замість того, щоби скромно жити, бувають вельможнішими за князів і баронів…
— А казав же Ісус, як свідчить Євангеліє, — тихо додав третій, —
