Віннету І - Карл Фрідріх Май

— Вбивча Рука міряв разом із ними?

— Так.

— А ви утрьох захищали цих людей?

— Так.

— Тоді ви ще гірші, ніж вони, бо той, хто захищає злодіїв і грабіжників, заслуговує подвійного покарання. Раттлєр, убивця, був одним із вас?

— Так, але ми не були його друзями і…

— Мовчи, пес! — крикнув Інчу Чуна. — Ти маєш говорити тільки те, про щó питає вождь, не більше! Ти знаєш закони Дикого Заходу?

— Так.

— Як тут карають за крадіжку коня?

— Смертю.

— Що цінніше — кінь чи велика територія, яка належить апачам?

Сем змовчав, аби не виносити самому собі смертного вироку.

— Відкрий рота, а як ні, то Інчу Чуна відкриє його тобі ножем!

— Зроби це! — прохрипів мисливець. — Сем Гоукенс — не той, хто дозволить примушувати себе говорити!

Тоді я повернувся до нього і сказав:

— Семе, говоріть, так буде краще для нас!

— Гаразд, — відповів він. — Хай буде по-вашому. Але я вважаю, що тут краще помовчати.

— Отже, щó цінніше — кінь чи земля? — повторив Інчу Чуна.

— Земля.

— Тож злодій, який краде землю, ще більше заслуговує на смерть, ніж той, хто вкрав коня. А ви збиралися вкрасти нашу землю. А до того ж ви належите до людей, які вбили нашого Клекі-Петру. За це також заслужили суворішого покарання. За намір украсти землю вас слід було б просто застрелити, без попередніх мук. Але оскільки ви вбивці, то будете помирати на пáлі. Але ми ще не завершили перелічувати ваші злочини. Це ж ви привели нас у лабети кайова, які були нашими ворогами?

— Ні.

— Брехня!

— Це правда.

— Хіба ти з Убивчою Рукою не поїхав стежити за нами, коли ми повезли Клекі-Петру?

— Так.

— Але ж це певна ознака того, що ви — наші вороги!

— Ні. Ви погрожували нам, і за законами Дикого Заходу ми змушені були пересвідчитися, чи ви справді поїхали геть. Ви ж могли просто заховатися, а потім напасти на нас із засідки. Тому ми і вирушили вслід за вами.

— Чому ти не поїхав сам? Навіщо ти взяв Убивчу Руку?

— Щоби навчити його читати сліди, бо він ще новачок у цій справі.

— Якщо ваші наміри були такими мирними і ви поїхали за нами тільки з обережності, то навіщо ви попросили про допомогу кайова?

— Бо ми побачили, що ти поїхав уперед. Це означало, що ти приведеш своїх воїнів, аби напасти на нас.

— Хіба було так необхідно звертатися до кайова?

— Так.

— Не було жодного іншого виходу?

— Ні.

— Ти знову брешеш. Аби уникнути нашого нападу, вам було достатньо просто зробити те, що я сказав, тобто піти геть із нашої території. Чому ви не зробили цього?

— Бо ми не могли піти до того, як закінчимо свою роботу.

— Отже, ви збиралися завершити крадіжку, хоч ми й заборонили вам це, і для цього покликали на допомогу кайова. А той, хто нацьковує наших ворогів проти нас, сам є нашим ворогом, і його слід убити. Це ще одна причина позбавити вас життя. Але продовжуй! Ви не заспокоїлися на тому, щоби просто дати можливість кайова напасти на нас, а допомагали їм. Це правда?

— Ми робили це тільки для того, щоби не допустити кровопролиття.

— Ти хочеш, аби ми луснули зі сміху? Хіба не ти вистежував нас, коли ми прийшли?

— Я.

— Ти підслуховував нас?

— Так.

— І провів поряд із нами цілу ніч? Це правда чи ні?

— Правда.

— Хіба не ти привів блідолицих до води, щоби заманити нас туди ж, а потім хіба не ти сховав кайова у лісі, щоби вони могли напасти на нас?

— Це правда. Але я мушу…

— Мовчи! Ти маєш відповідати «так» або «ні» і не виголошувати довгих промов. Нам приготували пастку. Хто її вигадав?

— Я.

— Ось тепер ти говориш правду. Чимало з нас були поранені, дехто загинув, ще когось узяли у полон. Винні у цьому ви. Пролита кров залишається на вашому