Віннету І - Карл Фрідріх Май

— Яку ж? І коли вона спала вам на думку?

— Того вечора, коли Віннету і його батькові вдалося втекти.

— Тоді вам спала на думку якась ідея? Дивно! Але ця думка навряд чи нам допоможе, бо тоді ви ще не знали, що апачі прийматимуть нас так гостинно. І що це була за ідея?

— Пасмо волосся.

— Пасмо волосся? — здивовано перепитав він. — Скажіть мені, будь ласка, чи все гаразд із вашою головою? У вас там часом не завелися щурі?

— Не думаю.

— Тоді що ви таке говорите про якесь пасмо волосся? Можливо, колишня коханка подарувала вам косу, яку ви тепер хочете віддати апачам?

— Ні, у мене є пасмо волосся одного чоловіка.

Він подивився на мене так, ніби сумнівався, чи не збожеволів я, і похитав головою.

— Любий мій! У вас справді не все гаразд із головою! Здається, ваше поранення таки не минулося безслідно. Мабуть, пасмо волосся є у вашій голові, але не в кишені. Бо я не можу уявити, як пасмо волосся може допомогти нам уникнути смерті на пáлі.

— Гм, це й справді ідея ґрінгорна, і ми ще побачимо, чи вона спрацює. А що стосується пáлі, то маю певність принаймні у тому, що не залишуся на ній.

— Ясна річ! Після того, як вас спалять, не залишитеся.

— Ні! Я втечу ще до того, як нас почнуть мучити.

— Справді? І на якій підставі ви так думаєте?

— Мені доведеться плисти.

— Плисти? — здивувався він і знову подивився на мене, як лікар-психіатр на хворого.

— Так, плисти, а це неможливо на пáлі. Тож мене мусять розв’язати.

— Боже мій! Хто вам сказав, що ви будете плисти?

— Віннету.

— І коли ви будете плисти?

— Сьогодні… зараз.

— Бажаю щастя! Якщо це сказав Віннету, то це схоже на сонячний промінь між хмарами. Здається, ви зможете поборотися за своє життя.

— Я теж так думаю.

— Тоді й з нами все буде схоже, бо я не думаю, що з вами поведуться інакше, ніж із нами. У такому разі треба визнати, що наше становище не настільки безнадійне, як я вважав досі.

— Я теж схиляюся до цієї думки. Можливо, нам удасться врятуватися.

— Ого! Не сподівайтеся відразу занадто багато! Якщо нам дадуть поборотися за своє життя, то точно зроблять завдання максимально складним. Хоча траплялися випадки, коли таким чином білим вдавалося врятуватися. Ви вмієте плавати, сер?

— Так.

— Добре вмієте?

— Думаю, мені не доведеться соромитися жодного індіанця, якщо виникне потреба позмагатися.

— Чуєте, не будьте настільки самовпевненим! Ці червоношкірі плавають, як водяні щурі, як риби.

— А я плаваю, як видра, яка полює на рибу і мишей, а потім їсть їх.

— Ви перебільшуєте!

— Ні. Плавання — це мій улюблений із дитинства вид спорту, плавання на каяках, пірнання, водна гімнастика. Все, що завгодно. Якщо справді йдеться про те, щоби дати мені можливість врятуватися завдяки плаванню, то я переконаний, що переживу цей день.

— Бажаю вам цього, сер! І сподіваюся, що таку можливість вам нададуть. Це набагато приємніше, ніж стирчати на пáлі. Я краще загину в бою, ніж дам замордувати себе до смерті.

Нам не забороняли розмовляти між собою, бо Віннету спершу взагалі не звертав на нас уваги і радився про щось зі своїм батьком і Танґуа, а ті апачі, які привели нас сюди, наводили були порядок серед глядачів, які зібралися довкола.

Посередині сиділи діти та деякі жінки, серед яких і Ншо-чі: вона, як я помітив, лише зрідка відводила погляд від мене. Потім прийшли юнаки, а за ними стали дорослі воїни. Такою була ситуація, коли ми з Семом розмовляли. І тут раптом щось голосно крикнув місцевим діалектом Інчу Чуна, який разом із Віннету та Танґуа стояв поміж глядачами. Ми почули:

— Мої червоношкірі брати і сестри, а разом із ними чоловіки з племені кайова нехай послухають слова Інчу Чуни!

Він зупинився, а коли побачив, що довкола всі затихли, продовжив:

— Блідолиці — вороги червоношкірих, серед них існує лише зовсім небагато таких, чиї очі дивляться на нас приязно. Найблагородніший із цих нечисленних блідолицих прийшов до народу апачів, аби стати йому другом і батьком. Тому ми дали йому ім’я Клекі-Петра — Білий Батько. Всі мої брати і сестри знали його і любили. Нехай же тепер підтвердять це!

— Хуґ! — прозвучало звідусіль.

Вождь продовжив.

— Клекі-Петра був нашим учителем у всьому, чого ми не