Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян
— Не хотілося б мати з ними справу. — Вебер бридливо скривився. — Ну та нічого… Убравсь між ворони, то й каркай, як вони. Підемо й на це…
Уже проводжаючи гостя; Василь, ніби ненароком, спитав, чи не знає Вебер, де тепер фрау Браун і чи зустрічає її?
— Ельза Браун працює стенографісткою в іноземному відділі націстської партії.
— Он як! — На цю звістку у Василя навіть дух перехопило.
— На відміну від Парижа, тут, у Берліні, вона живе скромно, ніде не буває, уникає зустрічей зі мною, — сказав Вебер.
— Не порадите, як налагодити зв'язок з нею?
— По-моєму, вона не захоче цього…
— Зрозуміло, що не захоче!.. Зате нам дуже хочеться побачитися з нею і не поривати корисного знайомства. Ні, любий, як би Браун не опиралася, треба встановити з нею зв'язок за всяку ціну!.. Це ж не жарт, іноземний відділ націстської партії! Отам і снуються всі інтриги.
— По-моєму, Браун найлегше здибати на вулиці, — не дуже охоче сказав Вебер. — Вона страшенно педантична — виходить з дому рівно о пів на дев'яту, спускається в метро, за п'ятнадцять дев’ята виходить недалеко від рейхстагу і прямує на роботу… Ввечері іноді затримується і тому не завжди вертає додому в один і той же час…
Василь провів Вебера до самої хвіртки. Повернувшись, він застав Лізу біля вікна.
— На вулиці так поночі, хоч в око стрель! — сказав він.
Ліза рвучко обернулася до нього.
— Скажи, Василю, яке враження на тебе справив сьогодні Вебер?
— Найкраще.
— Правда?
— Правда. Але чому ти запитуєш про це? Хіба ти помітила в ньому щось підозріле?
— Ні, не помітила. Але зрозуміла, що відтепер, якщо він спритний провокатор, ми цілком у його руках, і нам не вибратися звідси!
— Заспокойся, люба! Раз і назавжди викинь з голови такі думки. Вебер зовсім не провокатор, він інтелігент-антифашист. Звичайно, не такий борець, щоб завтра повалити в Німеччині фашистський режим, але, повір моєму досвідові, він чесна, порядна людина, тільки дуже обережна. Я сьогодні остаточно впевнився в цьому.
— Дай бог, як то кажуть, щоб було так!
— А тобі доведеться виконати одну досить неприємну роботу. — Василь пильно подивився на Лізу.
— Треба — то треба!.. Я розумію, що ми приїхали сюди поглиблювати знання німецької мови… Що я маю зробити?
— Побачитися з Браун. Не тільки побачитися, але й умовити її співробітничати з нами, як і раніше. Ти тільки подумай, які перед нами відкриються перспективи, якщо вона почне інформувати нас про ті підступи, що їх готують гітлерівці проти своїх сусідів і, зрештою, проти нас!
— Порадь, як до неї знайти підхід, і я постараюсь…
— Гадаю, що з першої зустрічі в тебе нічого не вийде. Про поведінку Браун можу розповісти тобі з усіма подробицями, неначе з книжки вичитуватиму!.. Вона опиратиметься, відмовлятиметься, проситиме, благатиме дати їй спокій і навіть погрожуватиме, що піде в гестапо, причому все це, за винятком погрози, зробить щиро, побоюючись, щоб її не викрили. Ну, а в нас із тобою є підстави думати, що ми все-таки вмовимо її працювати з нами!
— Огидне і небезпечне діло! — прошепотіла Ліза.
— Не бійся, Браун галасу не зчинить ї в гестапо не піде. Але діло тут ми затіваємо справді небезпечне! — погодився Василь.
Незабаром на фасаді чотириповерхового будинку на людній вулиці, в самому центрі Берліна, з'явилась нова вивіска — «Сдандард ойл компані. Берлінське відділення».
Контора складалася з чотирьох кімнат — кабінету представника компанії, або директора Берлінського відділення, як звичайно називали містера Кочека; великої приймальні, кімнати, де сиділи бухгалтер та діловод, і кабінету юрисконсульта. Василь звелів винести старі меблі, що лишилися від колишнього хазяїна, і купити нові. Через кілька днів усі чотири кімнати було умебльовано з великим смаком. За допомогою Вебера людей підібрали теж непоганих. Флегматичний, млявий, мовчазний юрист Глауберг чудово знав заплутані статті цивільного й комерційного кодексів… Досвідчений бухгалтер Шульце, з вусами, як у Вільгельма Другого, працював раніше в одній єврейській експортно-імпортній фірмі, і тепер йому не довіряли хазяї-арійці. Літній, сивий діловод Колвіц вільно володів кількома європейськими мовами, але нічого не добився в житті, бо любив заглядати в чарку. І, нарешті, секретарка фрейлейн Лотта, рудоволоса, голубоока, схожа на ангела дівчина, яка вміла друкувати на машинці й стенографувати. Ото і весь персонал контори.
В усіх кімнатах поставили телефони, а в кабінеті шефа — навіть три апарати, відкрили поточний рахунок у німецькому національному банку, замовили штампи, бланки, печатку, і контора почала функціонувати.
Василь повідомив у листі Адамса про те, що вже зроблено, а також переказав пропозицію генерального директора «Фламме» Шіллінберга значно збільшити закупівлю пального, переважно авіаційного бензину, якщо товариству буде надано довгостроковий кредит в розмірі трьох мільйонів доларів і збудовано за рахунок компанії великі бензосховища в районі Гамбурзького порту. Надіславши спішного листа в Нью-Йорк, Василь став чекати відповіді. Він зайшов до генерального консула Америки і попросив його надіслати Адамсові дипломатичною поштою або листа, або шифровану телеграму про те, що він, Кочек, не радить надавати «Фламме» довгостроковий кредит, бо Німеччині, яка прагне зміцнити свій повітряний флот і активно взялася будувати літаки, а також підводні човни, конче потрібно пальне. Отож «Фламме» збільшить його закупівлю, маючи й звичайний комерційний кредит з розрахунку півтора відсотка річних. Що ж до спорудження бензосховищ у районі Гамбурга, то він би радив компанії збудувати попервах три-п'ять, та й то з умовою, що вони належатимуть компанії. О'Кейлі записав усе, що сказав Василь, і пообіцяв того ж дня передати Адамсові. Спершись на спинку крісла, О'Кейлі промовив:
— Я вважаю, що ваші рекомендації правильні. Вже що, а пальне вони куплять за готівку. Цими днями військово-морське міністерство спустило на воду три підводних човни і в гамбурзьких верфях розпочато будівництво двох крейсерів. За нашими відомостями, фірма «Мессершмітт» налагодила серійне виробництво бомбардувальників і літаків-коригувальників. Гітлер узяв курс на озброєння і переозброєння, а пального
