У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Навшпиньках вони підійшли до чагарника Педро пускав мильні бульбашки, потім біг за ними навздогін і дмухав, щоб вони не сідали на землю.

- Ходімо звідси, хай бавляться, - тихо прошепотіла АгІІеса і по довгій паузі ще тихше додала: -От дивилася я на Їрене, Педро, на вас, Фред. Мадонно пречиста! Як хороше було б, коли б ми могли не розлучатися!

...Відійшовши від вілли, може, метрів сто, Григорій ліг на випалену сонцем траву, підклав під голову руки і довго так пролежав, дивлячись у небо. Воно мінилося на очах. Глибока синь перейшла в ніжну голубизну, що розчинялася на заході в лимонно-жовтій заграві. Потім небосхил спалахнув сліпуче-рожевим сяйвом і враз ніби почав припадати попелом. Лише на виднокрузі ще палахкотіла вузенька червона смужка, але незабаром і вона згасла.

Заходила ніч. Раптово, як це буває на півдні. Величезне чорне оксамитове шатро неба нахилилось гак низько, що здавалося: простягни руку і дістанеш найближчу зірку. Григорій глибоко, на повні груди зітхнув. Заснути б отут просто неба, виключитись з усього, що проймає серце неспокоєм і тривогою. Але йому не можна...

Григорій підвівся, обтрусив одяг і тихо пішов у напрямку школи "лицарів благородного духу".

Ворон увійшов у кабінет Фреда Шульца, потираючи від задоволення руки, веселий, збуджений, ніби щойно дістав від покійної тітоньки велику спадщину чи одержав з Англії давно очікувану посилку з двома ящиками "смирновської" горілки.

Фред знав вдачу старого: його не треба ні про що розпитувати, він сам все розповість.

Ворон кілька разів пройшовся по кімнаті, сів на канапу, знову підвівся. Вимкнув штепсель телефону.

- Ви Шлітсена сьогодні не бачили? - нарешті, запитав він.

- Ну?

- Раджу не потрапляти на очі...

- Не таке вже він високе начальство, щоб боятися здибатись з ним, навіть коли він у поганому настрої!

- У поганому? Не те слово! В убивчому! Жахливому! Вскочив, мов курча в окріп! І хто? Шлітсен! Усіх повчає, єсім дає директиви, вказівки, а сам...

Ворон реготав, тупотів від надмірного збудження ногами, ляскав себе долонями по стегнах.

Фред знав, що Нунке не терпить Шлітсена, Шлітсен дуже не любить Ворона, той ненавидить Нунке і Шлітсена разом. Отже, коли у Ворона сьогодні така радість, то, мабуть, у Шлітсена справді велика неприємність.

Фред підвівся, налив склянку води і подав генералу.

- Не воду - горілку я сьогодні буду пити! Нап'юся, наче швець! До зеленого, як кажуть, змія!

Шлітсен і Шульц вже кілька разів досить гостро стикалися між собою, і кожна така сутичка тільки збільшувала почуття неприязні, яку вони відчували один до одного. Ворон це знав і, мабуть, саме тому прийшов зараз до Фреда.

- Та скажете ви, нарешті, в чому річ?

Генерал сів, майже впритул присунувши стілець до крісла Фреда.

- Аякже! Для цього й прийшов... Пам'ятаєте, перед вашим від'їздом до Мюнхена я говорив вам про операцію "Прогулянка", підготовану Шлітсеном.

- Щось пам'ятаю, у загальних рисах...

- Йшлося про засилку великої групи агентів у прибалтійські міста Східної зони Німеччини - Вісмар, Вар-немюнде й Росток. Пригадали?... Пославшись на велике значення цієї операції, Шлітсен сам готував хлопців, сам виряджав їх у путь. Хотів, так би мовити, похизуватись, показати найвищий клас! Ви, мовляв, пане Ворон, дурень царя небесного, а от я. Дивіться, яких орлів відібрав, як їх вимуштрував, як хитромудре план самої засилки побудував... Особливо надійною Шлітсен, до речі сказати, і Нунке, вважав групу, заслану до Ростока під виглядом звільнених з російського полону... Документи їм дали - пальчики обсмокчеш...

- Так, так, тепер добре пригадав... ви ж мені про це докладно розповідали, - нетерпляче перервав Фред, якому кортіло швидше дізнатися, що ж саме сталося.

- На загальний наш подив, тривалий час зв'язку з групами не було...

- Теж пригадую...

- І раптом тижнів три тому зв'язок встановили.

І який: регулярний, секунда в секунду!

- От це для мене новина!

- Шлітсен ходив гоголем. Думбрайту - докладна шифровка. Не знаю, що той відповів, тільки Шлітсен ще більше кирпу догори загнув. А "орлам" - все нові й нові завдання...

- А звідти що?

- Шифровані звіти про виконання. Вимога надіслати ще людей. Оскільки обсяг роботи збільшується... Це трохи й збентежило Нунке. Потай від Шлітсена він перекинув у Східну зону Чорного. Знаєте? Ну, "Шварца"?

- Вперше чую.

- Спритний, сатана! Побував у всіх трьох пунктах... Вчора повернувся.

- І що?

Ворон знову зареготав.

- Провал! Завалилися як один! Сидять, голубчики, мов чижики! - Ворон наклав два пальці однієї руки на два пальці другої ніби грати і приставив їх до ока.- Більше того: явочні квартири, підготовані ще покійником - гестапо, теж завалилися як одна...

- Але зв'язок? Він же був регулярним!

- Був! І регулярний! Тільки його підтримувала... радянська контррозвідка!

Тепер ледве стримав регіт Фред Шульц, хоч він мав цілковите право і сміятися, і радіти...

- Уявляєте собі, - коментував Ворон, - вся агентура сидить у тюрязі, а високошановний гер Шлітсен завдання за завданням радянській контррозвідці дає! Підмогу надсилає! Мало не п'яту частину з німецького відділу школи послав... Як