У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
- Свята мадонна! Невже ви подумали, Фред, що я...- Брови Агнеси гнівно зійшлися над переніссям, і, відклавши роботу, вона випросталась.
- Я мав на увазі не те, про що ви зараз подумали... Агнесо, як ви могли це навіть припустити! Просто вам не слід з'являтися в таверні.
- Але чому?
- То погане місце... Пообіцяйте, що обминатимете її стороною, і забудьмо про неї, краще дайте мені напитися.
- Вина з водою хочете?
- Тільки холодного-холодного.
Агнеса вийшла і за хвилину повернулась з двома глечиками, вкритими, наче сльозинками, крапельками роси. Вона вивчила уподобання Фреда і завжди тримала в холодильнику потрібні запаси.
Фред з насолодою випив склянку холодного, наполовину розбавленого водою вина.
Агнеса відпивала поволі, замислено примружившись.
- Не сердьтеся, але я хочу спитати... Чому ви сказали, шо таверна погане місце? Адже господарем там Нунке. Я ж сама гроші на таверну давала.
фред не квапився з відповіддю. Рано чи пізно, а їй доведеться розказати про школу все. Але чи вчасно це буде зараз? Може, ледь-ледь натякнути?
- Не хочете сказати, Фред?
- Ми ж умовилися про школу не говорити!
- Так то ж про школу, а зараз йдеться про таверну.
- Однаково!
- Як вам не соромно, Фред! То заклад, угодний богові, а то таверна! - щиро образилася Агнеса.
- Прийде час, і ви самі в цьому переконаєтесь. І багато грошей ви даєте на цю таверну?
- Вона дуже збиткова. Але Нунке запевняє, що коли до Іспанії знов почнуть їздити туристи...
- Знаєте, що я вам раджу: припиніть видачу грошей на її утримання.
- Раніше мені б це було легко зробити... Але тепер...
- Що ж змінилося тепер?
- Нунке вимагає, щоб я дала йому доручення на право користуватися грішми з мого рахунку. Отже, мій підпис на чеках йому тепер не буде потрібний.
- Чому?
- До весни цього року на моєму рахунку було триста вісімдесят тисяч доларів. Це Нунке наполягав, щоб гроші я тримала в доларах... Місяців з п'ять тому рахунок збільшився на мільйон доларів, їх надіслав якийсь невідомий прихильник нашої школи з Нью-Йорка...
- Чудово! Тільки при чому ж тут вимога Нунке?
- Він твердить, що то за його клопотанням, від відомої йому особи. Ніби ця людина воліла, щоб фінансовими справами школи порядкував він. А коли порядкуватиме Нунке, то й гроші він витрачатиме, як схоче.
- А ви не давайте доручення!
- Як же я можу?
- Відмовтесь - і край! Більше того, скажіть, що запрошуєте спеціаліста бухгалтера, який перевірятиме витрати школи. Вимагайте, щоб Нунке подав кошторис...
- А що таке кошторис? - запитала Агнеса. їй набридла довга розмова про справи, але в душі почав наростати неспокій. Адже йшлося про гроші, такі потрібні для догляду і лікування Їрене, про майбутнє її доньки. Що, коли Нунке їх обох ошукає? Агнеса злякалася.
- Фред! Любий мій друже! Допоможіть! Я не розуміюсь на всіх цих рахунках, дорученнях. Знала тільки підписувати чеки, коли скаже Нунке, і все. Кудись пливли мої власні гроші, звідкись інші надходили... Я зовсім заплуталась... А тепер відчуваю: Нунке обдурює, замислив щось лихе! Але що я можу вдіяти, коли я зовсім, зовсім сама. Тільки ви можете мені щось порадити і допомогти! Мабуть, сама мадонна послала мені вашу дружбу і приязнь за всі мої страждання...
Агнеса схопила руку Фреда і притиснула її до щоки, потім куточком уст торкнулася її, ніби поцілувала.
Фред висмикнув руку.
- Не треба, Агнесо! Адже я не духівник ваш...
- Ви для мене більше, ніж духівник! Ви... єдиний у світі. Розумієте? Єдина близька людина в цілому світі. А тепер ідіть, краще йдіть. Я хочу побути сама. Мадонно! Як хороше, що ви живете на світі і що ви біля мене...
Фред здригнувся: саме так колись сказала Моніка...
- Що з вами, Фред?
- Та так, щось холодно стало.
- То, може, вам дати щось' одягти? Вечір справді прохолодний.
- Ні, Агнесо, минеться. От піду і враз зігріюся.- Фред схилився, щоб поцілувати руку Агнеси, але вона його затримала.
- Фред! Зробіть мені приємне!
- Та я...
- Давайте вип'ємо вина, чистого, без води!
- Наливайте!
Агнеса налила дві повних склянки.
- За що вип'ємо, Фред?
- Сьогодні мені хотілося б, щоб ви проголосили тост.
- Згодна... Я циганка, Фред! Була, є і буду! А у нас, циган, існує звичай: як радість у кого в шатрі - весь табір радіє. Як горе в шатрі - весь табір плаче і тужить.
Агнеса урвала мову.
- Чому ж ви замовкли, Агнесо?
- Я б хотіла, щоб не табір, а ви один, розумієте, ви один, Фред, раділи, коли в цьому домі буде радість, і тужили, коли буде горе...
- Це найліпший тост, який ви могли сказати, Агнесо! Вони випили. Разом. Не переводячи подиху.
А коли вийшли на веранду, раптом почули те, чого досі ніколи не чули, не тільки Фред, а навіть Агнеса: заливчастий сміх Їрене.
Дівчинка сміялася щиро, безжурно, по-дитячому.