Українська література » Пригодницькі книги » У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Читаємо онлайн У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Ворон переможно глянув на Фреда, але той відвів погляд. Він і так ледве стримувався від сміху, думаючи про ситуацію, яка склалася...

Розділ другий
МІСТЕР ДУМБРАЙТ ВИМАГАЄ АКТИВНОСТІ

- Я противник тостів, містер Думбрайт, особливо коли зустрічаюсь з кимось наодинці. Тости якось порушують інтимність обстановки... Але сьогодні мені хотілося б зробити виняток. Піднімаю цей бокал за вас! Я просто у захваті від вашої енергії і працездатності! - сказав Нунке за вечерею і, перехилившись через стіл, чокнувся з босом.

Справді, всі три дні після свого приїзду до школи "лицарів благородного духу" Думбрайт не знав спочинку. Прокидався він точно о сьомій ранку, щоб за півгодини зробити гімнастику, скінчити туалет і випити чорної кави без цукру, але обов'язково з сухариками, ще звечора побризканими лимонним соком. З усім він вправлявся швидко, весь час позираючи на стрілки годинника, не припускаючи жодної секунди перевитрати часу, асигнованого на ту чи ту процедуру.

О пів на восьму він швидко виходив з відведеного йому боксу і повертався до нього рівно о дванадцятій - поснідати.

За чотири з половиною години Думбрайт встигав відвідати кільканадцять боксів, де жили вихованці школи, щоб самому простежити за підйомом, туалетом чи сніданком, вимагаючи точної регламентації часу, потім йшов у класи групового навчання. Оскільки кожна така група складалася з трьох осіб, часу це забирало чимало. Тим більше, що він не просто спостерігав, як майбутні диверсанти засвоюють прийоми боротьби, нападу, роззброєння, а сам активно включався в навчальний процес, демонструючи неабияку вправність в застосуванні різних прийомів.

З класів Думбрайт поспішав до так званого "збройового залу", де "лицарі" навчалися знешкоджувати і заряджати міни, демонструвати своє вміння закладати їх під мости, залізничні рейки, заводські верстати, макети яких були тут-таки, в колишній монастирській їдальні. Містер Думбрайт не гребував тим, щоб самому підповзти під якийсь макет і перевірити, правильно чи неправильно закладено міну, сперечався з інструкторами і викладачами, критикуючи методику навчання, іноді навмисне висував абсолютно несприйнятливі пропозиції і гаряче їх обстоював, щоб перевірити кваліфікацію того чи того майстра диверсійних справ.

Із "збройового залу" він прямував до тиру, розташованого в колишній церкві і з'єднаній тепер з залом довгим коридором без вікон.

Тут навчали, як вбивати людей.

За мішені правили майстерно зроблені, в нормальний людський зріст, манекени. Вони рухались по спеціальних рейках, іноді лише визираючи на мить над підлогою чи в якомусь отворі. Рухалися повагом, швидко, з блискавичною швидкістю. Майбутні агенти і навіть диверсанти навчались тут лише індивідуально. По кожному манекену можна було стріляти тільки раз. Після пострілу Думбрайт разом з інструктором перевіряли, куди саме влучила куля. Адже від "лицарів" вимагалося вміння з першого пострілу влучати в голову чи груди, але обов'язково так, щоб постріл можна було вважати смертельним.

Сам Думбрайт, не превеликий свій жаль, стріляв погано і тому всіляко уникав власноручно демонструвати майстерність вбивці. Безсилий показати високий клас стрільби, він компенсував себе добірною лайкою. Коли хтось з "лицарів" промазував або влучав не туди, куди наказано було влучити, він з піною біля рота шпетив винного, не добираючи слів з свого багатого на лайки і образи лексикона.

Поруч з тиром, у колишньому правому притворі, відгородженому тепер суцільною кам'яною стіною, містився "таємничий кабінет". Тут засвоювали найновішу американську диверсійну техніку. Останньою "новинкою" були електрорукавички і потайні пульверизатори. Думбрайт наочно демонстрував, як треба ними користуватися. По поверхні такої рукавички, з'єднаної з безшумним моторчиком у кишені штанів, пропускався електрострум. Досить було покласти руку в рукавичці на чиєсь плече, і людина втрачала притомність, іноді на досить довгий час. Пульверизатори вміщували в верхню кишеню піджака, де тримають декоративний носовичок. Він визирав з кишені гострим ріжком звичайної білої хусточки. Та від цієї "хусточки" йшла тоненька трубочка, кінець якої виходив у нижню ліву кишеню. Розмовляючи з кимось, можна було непомітно стиснути бульбочку в кінці трубки, і в обличчя співрозмовника дужо била коротка струмина якоїсь рідини. Як і при застосуванні електрорукавички, людина непритомніла.

Для практики в таємничому кабінеті "манекени" були непридатні. Практикувалися на живих мішенях, на тому баласті, що поступово утворювався в школі: агентах, які виявили свою неспроможність впоратись із завданням, на покалічених під час переходу кордону, на шпигунах, які з тої чи тої причини "вийшли в тираж". Замість обіцяної пенсії, дві останні категорії знов потрапляли до школи і залишалися тут як обслуговуючий персонал і піддослідний матеріал. Траплялося, залишалися навічно, так і не прокинувшись після невдалих вправ з пульверизатором і рукавичкою, якимсь іншим приладом чи апаратом, їх потай ховали на колишньому монастирському цвинтарі.

Перевіривши засвоєння нової техніки, Думбрайт рівно об одинадцятій п'ятдесят вертався до себе, щоб поснідати. Як і вранішня кава, сніданок завжди був однаковий: варена холодна баранина, заправлена різними гострими спеціями і добре полита оцтом, кілька шматочків тонко нарізаного сиру з солодким вином і великий апельсин. Снідав Думбрайт завжди один - усі знали, що від дванадцятої до тринадцятої турбувати його не можна: він готується до найделікатнішої роботи, до відвідання класу "А".

Класу "А", як спеціального приміщення, власне, не було.

Кандидати в агенти навчалися у тих самих боксах, де й жили. Інструктори, викладачі, вихователь приходили сюди самі, до кожного окремо.

Зараз усю свою увагу Думбрайт зосередив на тих, хто вже закінчив навчання чи закінчував його і от-от мав виїхати "на місце призначення". Воно не було відомо ані викладачам, ані інструкторам. Вони відповідали лише за засвоєння теоретичного і практичного курсу навчання. Все інше їх не стосувалося. Про місце відправки знав лише сам новоспечений агент, Нунке та ще вихователь, роль якого на цьому етапі підготовки надзвичайно зростала: під його проводом учні класу "А" вивчали умови життя того району, куди їх відправляють, його етнографічні й інші особливості, економіку, докладний, аж до дрібних подробиць, план місцевості тощо. Одночасно майбутньому агенту прищеплювалися і всі ті навички, які дозволять йому в новому середовищі повбдитись цілком вільно, нічим не вирізняючись серед місцевих жителів.

Відгуки про книгу У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: