У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Треба руба поставити перед нею питання про переїзд сюди, до Іспанії. Врешті-решт, він у такому віці, що ніякі відвідування будиночка на вулиці Сервантеса, п'ятнадцять не можуть йому замінити родинного вогнища. Ізабелла, правда, чарівна, але її вимоги останнім часом стали нестерпними, а бурхливість темпераменту іноді просто стомлює. Берта ж навіть пристрасть вміє тримати в рамках розсудливої добропорядності. Після сумнівних пригод воєнного часу це саме те, чого він прагне... Ганс і Ліз теж не можуть надовго лишатися без його батьківського впливу. Особливо Ганс. Берта надто до нього поблажлива, потурає його захопленню живописом, забуваючи, що треба загартувати душу хлопчика, а не розслаблювати її мареннями про хистку славу художника... В останній приїзд у Берлін діти мали чудовий вигляд. Та й чи може бути інакше? У них чудесна спадковість і з боку матері, і з боку його, батька. Навряд чи зміна клімату на них відіб'ється негативно. Даремно Берта цього побоюється. Мабуть, не треба було розповідати ій про скалічену Їрене. Каліцтво каліцтвом, а Берта вбила собі в голову, що за інших умов, в іншому кліматі... Жіноча логіка! Незважаючи на свою розсудливість, Берта спочатку трохи ревнувала його до Агнеси. Так і казала: "Твоя гітана..." Мав би він вигляд, якби зв'язався з патронесою! А момент, коли він мало не вскочив у таку халепу, був. Якби не гидливість до Їрене... і не мовчазний опір циганки, що пошилася в святоші... Втім, не така вже вона й святенниця. Принаймні з Гольдрінгом, чи то пак, Шульцем. Щось він туди надто вже вчащає. Це, звісно, непогано, бо зменшиться вплив на патронесу падре Анто-ніо, який почав норовитися. Та й Шульцу краще на деякий час забути наречену, Бертгольдову доньку. А як прагнув її розшукати! Кілька разів розмову про поїздку в Швейцарію заводив. Останнім же часом не згадує. І це дуже добре. Лора Бертгольд, мабуть, одержала кругленьку спадщину після батька, отже, в її руках вірний засіб затримати біля себе милого. І вважай, що Фред Шульц загинув для розвідки. Відчувши під ногами такий твердий грунт, як посаг, він тільки п'ятами накиває...
Заглиблений у ці роздуми, Нунке й сам не помітив, як опинився в боксі старого генерала.
Якби начальникові школи було притаманне почуття гумору, він, напевне, розсміявся б, побачивши той неповторний "натюрморт", який постав перед його очима: на столі, поміж "Бібліями", - одна велика, розкішне видана, друга портативна, тільки недавно приставлена з Нью-Йорка, - і стосами сектантських часописів, теж видрукуваних в США, у мальовничому безладді розташувалися дві пляшки вина- - порожня і тільки почата, - тарілки з риб'ячими хвостиками, голівкою і кісточками, недоїдені кусні хліба.
Біля стола сиділи Ворон і Протопопов, обидва трохи напідпитку.
- Пфе, як у вас брудно! - поморщився Нунке.
- Нормальна обстановка після дружньої бесіди і скромної вечері. Людина з фантазією навіть сказала б - символічна! Погляньте, як усе пасує одне до одного. Хліб, який переломив господь наш Ісус Христос в пустелі, вино з Кани Галілейської, риба - символ християнства, нарешті, проповідь слова божого...- Ворон поклав руки на "Біблію" і один з журнальних стосів.- Все, як належить священослужителям...
- Бос цікавиться підготовкою групи "Амінь". Зможете ви на ранок подати звіт? Без просторікувань, тільки факти й цифри.
- Звичайно! Ще не було випадку, щоб старий Ворон не виконав завдання. Навіть після прийому цих крапельок, - Ворон потарабанив нігтями по шийці пляшки.- Аква віта, надихає і наснажує!
- Коли, на вашу думку, можна буде почати відправку людей з групи "Амінь"?
Ворон замислився.
- Зараз маємо кінець листопада... Отже, десь там у квітні-травні наступного року.
- Ви при повному розумі? На такий строк ми ніколи не погодимось!
- Раніше не вийде.- Ворон підвівся, його розчерво-ніле обличчя стало багровим, аж залисніло.- У Думбрайта свербить, а мені потім чухатись?
- Але зрозумійте, залізо кують, поки воно гаряче, а людські душі - поки їх пече біль і туга за загиблими... Саме зараз нам потрібні керівники сект, а не тоді, коли люди прийдуть до пам'яті і з головою поринуть у вир щоденних справ. У більшовиків їх досить, щоб примусити думати про землю, а не про небо!
- Про що ж ви думали, пане начальнику школи, раніш? Тицьнули мені неуків, які "Часослова" від "Євангелія" відрізнити не можуть і вимагаєте, щоб я вам за три дні спік аж три богатирі? Які з тих дурисвітів керівники сект будуть без тривалої підготовки? З якими молитвами вони поїдуть?
- Думбрайт казав, що при сектах є спеціальні секції, які опрацьовують нові молитви та гімни - музику й текст. Ви звертались до них?
- От вчора прислали кілька таких опусів! Протопо-пов, що ви скажете про цю ось молитву? - Ворон розгорнув журнал на передостанній сторінці і сердито кинув його на стіл.
- Читав, читав. Сміху не обберешся! Мелодія точнісінько, як у тій давній пісні, що одурені дівчата, вмиваючись сльозами, виводили. Ви тільки послухайте!
Протопопов витягнув руку з журналом уперед і проспівав:
До-о-го-ряй, моя-а-а лучи-на, До-о-го-о-рю з то-о-бо-ою я...- А тепер ось:
Се гря-де-е моє спа-сі-іння, Се гря-аде мо-оя зо-о-ря...Нунке не зміг не посміхнутися, і це ще більше розсердило Ворона.
- Вам смішки, а мені хоч плач!
- І все-таки підготовку треба прискорити, - відразу став серйозним Нунке.- Будь-що! Давайте завтра
