У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Ще під час своєї першої появи в школі "лицарів благородного духу" Думбрайт повчав Нунке:
- Газети радянських заводів чи інститутів - то невичерпне джерело потрібної нам інформації. Ми мусимо домогтися, щоб школа одержувала їх якнайбільше, щоб надходили вони систематично... Підкреслюю, саме в систематичному читанні сенс. Окрема кореспонденція, допис вам можуть нічого і не сказати, а співставляючи їх, піддавши аналізу відомості, здобуті вчора, сьогодні, завтра, можна дізнатися, яку продукцію випускає завод, скільки в ньому цехів, як їх обладнано, випуск якої нової продукції запроваджується і все таке інше...
- Маєте цілковиту рацію, - виправдувався Нунке, - я дійсно недооцінив цього джерела. А мусив би перший за нього вхопитись. Вам відома історія з журналістом Якобом Бертольдом?
- Щось чув, але не пам'ятаю точно.
- Це німець, антифашист. Напередодні світової війни втік у Швейцарію і опублікував там книгу, в якій доводив, що Гітлер готується до війни. На підтвердження свого прогнозу Бертольд абсолютно точно навів кількість наших дивізій, більше того - викрив всю дислокацію армії фюрера. З наказу Гітлера ми, тобто німецька розвідка, - до речі, і я брав участь у цій операції, - викрали Бертольда і привезли до Німеччини. Звичайно, допит, вимоги назвати імена зрадників, які виказали йому воєнну таємніцю. І уявіть собі, Якоб Бертольд наочно переконав нас, як він дістав всю інформацію про дислокацію військ з наших-таки газет...
- От-от... А у вас же перед війною цензура просто лютувала! І взагалі ви, німці, більш пунктуальні і обережні, ніж слов'яни.
Другого ж дня Нунке дав відповідні вказівки по всій агентурній сітці, і систематичне вивчення радянської район-ьої преси та багатотиражних газет, якими раніш нехтували, запровадили в класі "А" як спеціальну дисципліну.
Відвідуючи кожного з вихованців, що закінчували клас "А", Думбрайт особливу увагу звертав на таку обізнаність з місцевою пресою і "ганяв" по ній учнів, наче по підручнику. Він вимагав, щоб вони напам'ять знали прізвища всіх керівних працівників району чи області, імена знатних людей, дати з'їздів, конференцій, цікавих нарад, репертуар театрів і кінотеатрів тощо. Надзвичайно цікавила його і самодіяльність. Нунке помітив, що бос залюбки вислуховував тих, хто має нахил до музики, живопису чи літературних вправ.
Ось і сьогодні, в двадцять восьмому боксі. Мало не годину змарнував Думбрайт, слухаючи слабенькі віршики одного доморощеного піїти.
- Я навіть уявити не міг, що вас так цікавить література і особливо поезія, - не міг приховати свого здивовання Нунке.
- Поезія? Це ви про того з двадцять восьмого? - розреготався Думбрайт.- 3 нього такий поет, як з вас місіонер.
- Так чому ж тоді стільки часу... Думбрайт зверхньо поляскав Нунке по плечу:
- До травня сорок п'ятого точилася боротьба збройна - потрібні були автомати, гармати, літаки. Зараз же ми розпочали боротьбу розумів, ідеологій. Інша боротьба, інша і зброя: філософія, живопис, музика, література. Запевняю вас, хлопчина, що створить нелегальний літературний гурток або організує підпільну виставку картин потрібного нам напрямку, важить не менше, ніж спеціаліст активних диверсій. Ось чому я слухав опус цього віршомаза. Аж занудило! Ходімте швидше вечеряти, хочеться прополоскати горло!
"Полоскав горло" Думбрайт лише ввечері чистим бренді і досить старанно, проте п'яним Нунке його ніколи не бачив. Лише червоніло обличчя та голоснішою ставала розмова.
Цього вечора він теж випив багато, хоч і цідив бренді крізь зуби, маленькими ковточками, ніби смакуючи тонкий букет добірного вина.
Несподівано для Нунке Думбрайт відставив щойно налиту чарку.
- Давайте на аеродром, поглянемо на парашутистів! Хочеться на повітря.
- До стрибків ще з годину. Може, поглянете на карту? Ви наказали на вечір приготувати.
- Гаразд, тягніть карту!
Нунке довго ворожив біля хитромудрого замка сейфа, витяг згорнуту вчетверо карту Європейської частини Радянського Союзу, поцятковану кружальцями, квадратиками, трикутничками, і простелив її на столі.
Думбрайт довго і уважно вивчав позначки.
- Мало! До смішного мало! І це все, на що спроможна наша школа?
- Максимум! Але ж ми не самі, існують десятки інших закладів, подібних до нашого...
- Мало! Мало! Боже, як мало!-уперто повторював Думбрайт, продовжуючи вивчати карту.
- Якщо взяти нашу школу окремо. Але ви ж самі казали, що всі списки колишньої німецької агентури потрапили до вас! Отже...
- Її, цієї агентури, не існує, містер Нунке! Практично вона дорівнює нулю. Коли й животіє якийсь неспійма-ний агент, то ми не такі дурні, як Шлітсен, щоб на нього розраховувати.
- Перебільшення, містер Думбрайт, запевняю вас! Відступаючи з Росії, ми подбали про те, щоб залишити там і свою широку агентуру, і добре законспіровані явки. Таким чином...
- А вийшов пшик! Ми теж зраділи, коли нам потрапили ваші списки. Пам'ятаєте, я навіть похвалився цим перед вами? А що вийшло практично? Минуло трохи більше півроку, і списки ці можна спокійнісінько викинути на помийку. Ваша колишня агентура - сьогодні міф! Одні самі прийшли до радянської контррозвідки з повинною і виказали все, що знали. Інших схопили на гарячому. Бо коли ниточка вже в руках, клубочку розмотуватись і розмотуватись... Ті одинаки, які, можливо, лишилися, принишкли, мов миші у шпарках, сподіваються, що про них забудуть... Фактично в Росїі треба все починати спочатку. З самісінького початку.
Думбрайт сердито відсунув карту і заходив по кабінету.
- Сховайте це до завтра. Треба щось придумати... До речі, як справи у Ворона і Шульца? Сьогодні я їх