Українська література » Пригодницькі книги » Танці шайтана - Юрій Григорович Логвін

Танці шайтана - Юрій Григорович Логвін

Читаємо онлайн Танці шайтана - Юрій Григорович Логвін
class="book">— Ти, циганська покритко, візьми череп голови славного нашого козака Пацюка і обережненько поклади в коробку. Та гарненько загорни і зав'яжи сировицею. Якщо погано зав'яжеш, то пальці переламаю.

Жінка все гарливо виконала. І поклала страшний згорток на пристінну лаву. Вклякла перед козаком навколішки і почала завивати:

— Ой матінко моя рідна! Та що ти з нами зробиш?!!

— Не вищи, покритко! Та я вже все з вами зробив. Вона ніколи не зможе красти. Що хочеш, буде робити: ворожитиме, брехатиме, проситиме милостиню, співатиме і танцюватиме. Все, що роблять циганки. А от красти не зможе! І не підходь до неї і не торкайся, поки я не скажу! Бо почнуть корчі бити її, судоми ламати. І буде в неї падуча!… Та не баріться з вечерею!

Омелько зняв із жердини над полом дергу, скрутив килим, поклав собі на плечі і ступив у сіни.

Малий потягнув Батька за полу:

— Батьку, Батьку! можна я лишуся в хаті сторожувати?!!

— Ні! Нехай ці нужі щось спробують! Я на них вже замовляння проказав.

І вони вдвох накрили килимом Лиска, а дергою — тарантоватого коня, напоїли доброю водою, ще й вівса щедро в шальки насипали.

Коли повернулися до хати і почали митись над різанкою, то і молодиця, і Палажка коло них ледь не танцювали.

А дівчинка сиділа, наче дошка, рівна, і безтямно дивилась на вогонь у печі.

Втираючись квітчастим рушником, Омелько спитав у дівчинки:

— Спробуй роз'єднати пальці!

Дівчинка зайорзала по лаві, покрутила шиєю, поворушила плечима щосили.

Але пальці не змогла роз'єднати.

— Не можеш? Тепер тихо, тихо всі! Дивися мені в очі й кажи: «я не буду красти!».

— Я не буду красти! — Прошамрала дівчинка.

— Добре! Тепер ти роз'єднаєш пальці, помиєш лице і руки в отій мисочці. І вип'єш ту воду.

Така була тиша, коли дівчинка зрештою розчепірила руки, вмилась і випила ту воду, що було чути тільки плюскіт води, її хрипке дихання і потріск скіпок у посвіті.

А потім вони всі сіли до столу. І Омелько сам насипав в одну миску кулешу для Тимка і дівчинки і поставив їм на ослін біля причілкової стіни. Молодиця стиха і з острахом зиркала на Омелька і на хлопчика.

А Палажка не підіймала очей і злизувала сльози, що капали їй у миску.

— Це моя сестра. Отаке ледащо! Посварила мене з усіма родичами. Бо я її вигнати не можу — рідна кров. А вона мене перед усімаусіма знеславила, розсварила… А після сьогоднішнього її тут і ноги не буде. І її байстрючки…

— Ні, Палажко. Ні вона, ні її дівка тобі клопотів не завдадуть. Я закляв їх. Якщо щось учинять — пропали обоє. Ти чула про Сметану?

— Чула. Лежить колодою. Під себе оправляється.

— А хто тебе про шинкарку питав? Хто тобі таляра кинув?

Палажка впустила ложку і впала головою на стіл, трусилася і хрипіла від ридань:

— Це ти!! Шайтан? Турок? Чаклун?

— Як хочеш, так і називай! Тільки корчмарем не називай, бо образиш. Не плачте, молодиці, не плачте дівки. Вже Різдво, а там Щедрий Вечір, а потім Водохреща. Поховаю голову свого вчителя, славного лицаря Пацюка.

Покараю злочинців, і почнемо думати, як твого чоловіка зі Слуцька визволяти. А зараз несіть чарочки, та вип'ємо по чарочці та заспіваємо.

Тільки потихеньку, щоб вороги не почули.

Дівчинка, наївшись, хотіла прослизнути під стіною на піл. Та Омелько покликав її і сказав:

— За добро треба дякувати. Подякуй тітоньці своїй Палажці за доброту і ласку!

Дівчинка підняла великі зелені очі на козака, блимнула довжелезними чорними віями і спитала:

— Як дякувати?

— А ти сама подумай!

Дівчинка постояла, постояла, насупила брови, щось напружено чи пригадуючи, чи вигадуючи, і тоді підступила до своєї терпеливої тітки.

Сказала: «Дякую!» та й поцілувала її в плече і прожогом кинулась на піл і миттю з головою загорнулась у ліжник.

А Омелько спитав:

— Слухай, Палажко! А часом у вас кобзи не було? У тебе ж чоловік не очкур, а козак.

— Не була, а є! І струни на запас є.

Витягла Палажка зі скрині кобзу і струни.

І до перших півнів Омелько перетяг і перестроїв струни. І спочатку збиваючись, бо пальці не так гнучко бігали по струнах, як би хотілось, а далі все рівніше почав вигравати і співати.

І під кобзу йому жінки не підспівували, тільки слухали.

А потім він засмажив зерня кави, на жорнах розтер і запарив. І випив міцної кави для бадьорості. І Тимкові дав поковтати, посмакувати. Тимкові гірка кава страх як не сподобалась, але він дивився, як облизується, як зітхає з насолодою Батько, то й собі облизувався і плямкав. А люльку Омелько не дав жодного разу посмоктати.

І цілу ніч Омелько грав на кобзі, співав, всякі придибенції розповідав. І обидві сестри, хоча й кави не пили, тютюну не палили, але спати не хотіли, навіть не позіхали.

Тільки, коли козак перепочивав та не співав і не грав, коли виходив з малим до коней, тоді обидві сестри кидались і все в хаті прибирали, перетирали, вичищали. Всю ніч не спали.

Тільки коли почало сіріти у шибках, тоді і козак ліг на кожух на причілковій лаві, а малий на причілку на дерзі, укрившись свитою. А обидві жінки заходились біля печі готувати страви.



Оглавление Юрій Логвин ТАНЦІ ШАЙТАНА 1. ОПАРИНА 2. ВЕДМЕЖІ ЗАБАВИ 3. ВЕДЕННЯ СЛІДУ
Відгуки про книгу Танці шайтана - Юрій Григорович Логвін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: