Танці шайтана - Юрій Григорович Логвін
Жінка все гарливо виконала. І поклала страшний згорток на пристінну лаву. Вклякла перед козаком навколішки і почала завивати:
— Ой матінко моя рідна! Та що ти з нами зробиш?!!
— Не вищи, покритко! Та я вже все з вами зробив. Вона ніколи не зможе красти. Що хочеш, буде робити: ворожитиме, брехатиме, проситиме милостиню, співатиме і танцюватиме. Все, що роблять циганки. А от красти не зможе! І не підходь до неї і не торкайся, поки я не скажу! Бо почнуть корчі бити її, судоми ламати. І буде в неї падуча!… Та не баріться з вечерею!
Омелько зняв із жердини над полом дергу, скрутив килим, поклав собі на плечі і ступив у сіни.
Малий потягнув Батька за полу:
— Батьку, Батьку! можна я лишуся в хаті сторожувати?!!
— Ні! Нехай ці нужі щось спробують! Я на них вже замовляння проказав.
І вони вдвох накрили килимом Лиска, а дергою — тарантоватого коня, напоїли доброю водою, ще й вівса щедро в шальки насипали.
Коли повернулися до хати і почали митись над різанкою, то і молодиця, і Палажка коло них ледь не танцювали.
А дівчинка сиділа, наче дошка, рівна, і безтямно дивилась на вогонь у печі.
Втираючись квітчастим рушником, Омелько спитав у дівчинки:
— Спробуй роз'єднати пальці!
Дівчинка зайорзала по лаві, покрутила шиєю, поворушила плечима щосили.
Але пальці не змогла роз'єднати.
— Не можеш? Тепер тихо, тихо всі! Дивися мені в очі й кажи: «я не буду красти!».
— Я не буду красти! — Прошамрала дівчинка.
— Добре! Тепер ти роз'єднаєш пальці, помиєш лице і руки в отій мисочці. І вип'єш ту воду.
Така була тиша, коли дівчинка зрештою розчепірила руки, вмилась і випила ту воду, що було чути тільки плюскіт води, її хрипке дихання і потріск скіпок у посвіті.
А потім вони всі сіли до столу. І Омелько сам насипав в одну миску кулешу для Тимка і дівчинки і поставив їм на ослін біля причілкової стіни. Молодиця стиха і з острахом зиркала на Омелька і на хлопчика.
А Палажка не підіймала очей і злизувала сльози, що капали їй у миску.
— Це моя сестра. Отаке ледащо! Посварила мене з усіма родичами. Бо я її вигнати не можу — рідна кров. А вона мене перед усімаусіма знеславила, розсварила… А після сьогоднішнього її тут і ноги не буде. І її байстрючки…
— Ні, Палажко. Ні вона, ні її дівка тобі клопотів не завдадуть. Я закляв їх. Якщо щось учинять — пропали обоє. Ти чула про Сметану?
— Чула. Лежить колодою. Під себе оправляється.
— А хто тебе про шинкарку питав? Хто тобі таляра кинув?
Палажка впустила ложку і впала головою на стіл, трусилася і хрипіла від ридань:
— Це ти!! Шайтан? Турок? Чаклун?
— Як хочеш, так і називай! Тільки корчмарем не називай, бо образиш. Не плачте, молодиці, не плачте дівки. Вже Різдво, а там Щедрий Вечір, а потім Водохреща. Поховаю голову свого вчителя, славного лицаря Пацюка.
Покараю злочинців, і почнемо думати, як твого чоловіка зі Слуцька визволяти. А зараз несіть чарочки, та вип'ємо по чарочці та заспіваємо.
Тільки потихеньку, щоб вороги не почули.
Дівчинка, наївшись, хотіла прослизнути під стіною на піл. Та Омелько покликав її і сказав:
— За добро треба дякувати. Подякуй тітоньці своїй Палажці за доброту і ласку!
Дівчинка підняла великі зелені очі на козака, блимнула довжелезними чорними віями і спитала:
— Як дякувати?
— А ти сама подумай!
Дівчинка постояла, постояла, насупила брови, щось напружено чи пригадуючи, чи вигадуючи, і тоді підступила до своєї терпеливої тітки.
Сказала: «Дякую!» та й поцілувала її в плече і прожогом кинулась на піл і миттю з головою загорнулась у ліжник.
А Омелько спитав:
— Слухай, Палажко! А часом у вас кобзи не було? У тебе ж чоловік не очкур, а козак.
— Не була, а є! І струни на запас є.
Витягла Палажка зі скрині кобзу і струни.
І до перших півнів Омелько перетяг і перестроїв струни. І спочатку збиваючись, бо пальці не так гнучко бігали по струнах, як би хотілось, а далі все рівніше почав вигравати і співати.
І під кобзу йому жінки не підспівували, тільки слухали.
А потім він засмажив зерня кави, на жорнах розтер і запарив. І випив міцної кави для бадьорості. І Тимкові дав поковтати, посмакувати. Тимкові гірка кава страх як не сподобалась, але він дивився, як облизується, як зітхає з насолодою Батько, то й собі облизувався і плямкав. А люльку Омелько не дав жодного разу посмоктати.
І цілу ніч Омелько грав на кобзі, співав, всякі придибенції розповідав. І обидві сестри, хоча й кави не пили, тютюну не палили, але спати не хотіли, навіть не позіхали.
Тільки, коли козак перепочивав та не співав і не грав, коли виходив з малим до коней, тоді обидві сестри кидались і все в хаті прибирали, перетирали, вичищали. Всю ніч не спали.
Тільки коли почало сіріти у шибках, тоді і козак ліг на кожух на причілковій лаві, а малий на причілку на дерзі, укрившись свитою. А обидві жінки заходились біля печі готувати страви.
Оглавление Юрій Логвин ТАНЦІ ШАЙТАНА 1. ОПАРИНА 2. ВЕДМЕЖІ ЗАБАВИ 3. ВЕДЕННЯ СЛІДУ
