Бродяги Пiвночi - Джеймс Олівер Кервуд
Мак-Таґґарт уголос кляв П’єро, дивлячись на аркуш паперу. Уже цілу годину він виписував на нього з потертих і запилюжених бухгалтерських книг своєї контори якісь відомості. Цей П’єро стояв у нього поперек дороги. Згідно з записами батько П’єро був чистокровний француз, П’єро — напівфранцуз, а його Непісе, відповідно, — на чверть француженка. Утім вона була така гарна, що мало хто б міг запідозрити наявність у її жилах хоч двох крапель індіанської крові. Були б вони індіанцями з чипів’янів, крі, оджибве, догрибів — ніяких проблем не виникло б. Він скорив би їх своєю владою, і Непісе сама прийшла б до його хижки, як шість місяців тому сюди з’явилася Марі. Але на заваді стояв триклятий француз! П’єро й Непісе були інші. Однак…
Мак-Таґґарт зловороже посміхнувся й міцніше стиснув кулаки. Зрештою, хіба його влади не досить, щоб вирішити цю проблему? Чи наважиться П’єро заперечувати йому? Якщо так, то він вижене того чоловіка в тришия подалі від мисливських угідь, які дістались у спадок від батька та діда, а тим, своєю чергою, ще раніше в спадок від своїх предків. Він зробить із П’єро блукача й вигнанця, як зробив блукачами й вигнанцями багатьох інших людей, що потрапляли в його немилість. Жодне інше торгове поселення нічого не продаватиме П’єро й нічого не купуватиме в нього, якщо він облихословить його ім’я. У цьому й полягала його головна сила: факторський закон, що діяв уже не одне століття. Ця жахлива зла сила привела до нього Марі. Струнка темноока дівчина з племені крі ненавиділа його всім серцем. Та, попри свою ненависть, «берегла для нього домашнє вогнище» — так він міг пристойно пояснити її перебування тут, якщо взагалі була потреба в якихось поясненнях.
Мак-Таґґарт знову поглянув на помітки на аркуші паперу. Мисливські угіддя П’єро, що за тутешніми законами перебували в його повній власності, були надзвичайно цінні. Протягом останніх семи років П’єро отримував за хутро в середньому одну тисячу доларів щорічно, бо Мак-Таґґарт не насмілювався дурити П’єро так, як він обдурював індіанців. Одна тисяча доларів щорічно! П’єро, безперечно, подумає двічі перед тим, як усе це покинути. Мак-Таґґарт посміхнувся, зім’яв папірець і приготувався загасити світло. Під коротко стриженою бородою його обличчя розчервонілося від внутрішнього вогню, що палив його кров. Це було неприємне обличчя — суворе, безжалісне, що повністю відповідало прізвиську Напао-Ветику. Його очі блищали, чоловік коротко зітхнув і загасив вогонь лампи.
Прямуючи крізь темряву до дверей, Мак-Таґґарт знову посміхнувся. Можна сказати, що Непісе вже належала йому. Він буде нею володіти, навіть якщо доведеться забрати в П’єро його ЖИТТЯ. А ЧОМ БИ Й НІ? Це все було дуже просто. Один постріл на безлюдній мисливській стежці, один удар ножем — і хто про це дізнається? Хто здогадається, де дівся П’єро? І це все буде вина П’єро.
Під час останньої зустрічі з ним Мак-Таґґарт зробив відверту пропозицію: він готовий одружитися з Непісе. Так, він готовий навіть на таке — так і сказав. Керівник факторії повідомив П’єро, що як той буде його тестем, то одержуватиме подвійну ціну за хутра. А напівфранцуз вирячився на нього так здивовано й приголомшено, наче його щойно уперіщили палицею. Тож, якщо він не отримає Непісе без проблем, це буде вина її батька. Завтра Мак-Таґґарт знову піде до хижки напівкровок. А післязавтра П’єро має дати йому відповідь. Буш Мак-Таґґарт знову посміхнувся й пішов спати.
До самісінького приходу Мак-Таґґарта П’єро нічого не казав Непісе про пропозицію керівника факторії Лак-Бейна. А коли все розповів, то закінчив такими словами:
— Це чудовисько, людина-диявол. Я б волів краще бачити тебе там, разом із нею… мертвою, ніж його дружиною.
І він показав рукою на високу смереку, під якою була похована шляхетнородна мати Верби.
Непісе не вимовила ні звуку. Її очі стали більшими й темнішими, а щоки узялися рожевим рум’янцем, чого П’єро раніше не помічав. Коли батько закінчив говорити, вона встала, випрямилася на повен зріст, здавалося навіть, що вона в одну мить стала вищою. Ніколи до цього Непісе не виглядала такою жіночною, як тієї хвилини. Очі П’єро наповнилися глибоким смутком і тривогою, коли він побачив, як вона дивиться на північний захід, у бік Лак-Бейна.
Його донька була дивовижна. Краса дівчини, що вже ставала жінкою, непокоїла його. Він бачив, якими пожадливими очима дивився на неї Буш Мак-Таґґарт, чув, як здригався голос керівника факторії, коли той говорив про неї. Батько угледів звірячу хіть на обличчі Мак-Таґґарта. Це його спочатку налякало. Але тепер старий не боявся. Він просто хвилювався й стискав кулаки. Нарешті Непісе повернулася, підійшла до нього й сіла поруч, біля самісіньких ніг.
— Він прийде завтра, ma chérie, — сказав П’єро. — Що я маю йому казати?
Губи Верби були червоні. Її очі сяяли, але дивилася вона не на чоловіка, а кудись убік.
— Нічого, батьку, хіба тільки, що він звернувся не за адресою. Хоче знати відповідь — хай питає мене.
П’єро нахилився й зловив її посмішку. Сонце заходило за обрій. Його серце опускалося разом із ним, стаючи важким, немов холодний свинець.
