Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян
Через день на сторінках газети, в якій працював Сар'ян, з'явилося сенсаційне повідомлення про підготовку замаху на короля Югославії Олександра. Повідомлення підкріплювалося цитатами з листа до редакції поінформованого автора, який не побажав назвати своє ім'я. Газета зверталася до урядових органів з проханням сповістити, яких заходів для охорони короля вжито?
Повідомлення не помітили — жоден орган преси не відгукнувся на нього, мовчав і уряд. У метро, в кафе, у вітальнях, читаючи це повідомлення, люди знизували плечима, — нісенітниця, мовляв, чергова побрехенька!
Якомусь писаці захотілося похизуватися вигадкою. Хто справді у Франції наважиться підняти руку на союзника й гостя країни?..
Через кілька днів, у ранковому випуску своєї газети, Сар'ян повідомив нова подробиці плану замаху на короля Югославії Олександра. Він писав, що, за точними відомостями, замах готують керівники хорватських терористів Павлович і Першич, які живуть у Берліні. В їхньому щоденнику, опублікованому там, сказано, що вони підписали угоду про спільні дії з македонськими націоналістами.
Інша газета, «Парі-міді», опублікувала на своїх сторінках уривки із щоденника Павловича й Першича, де автори відверто заявляли, що ставлять перед собою завдання знищити керівників Югославії і встановити в ній владу націоналістів.
Уряд та поліція, як і раніше, вважали, що особливих заходів для охорони короля вживати не слід…
Рівно о другій годині 9 жовтня король сходить з корабля на набережну Марселя. Його зустрічають міністр закордонних справ Франції Варту і генерал Жорж. Вони сідають у відкритий автомобіль. На шляху, яким вони їдуть, нема суцільного кордону — поліцейських розставлено через кожні десять метрів. Ні мотоциклісти, ні кавалеристи не супроводжують автомашину. Тільки один полковник гарцює на коні з правого боку. Одне слово, нема ніякої охорони, немов усе зроблено, щоб полегшити терористам вчинити їхню чорну справу…
Машина проїжджає повз будинок біржі, і в цю мить з натовпу вискакує чоловік. Кінь полковника, чи то злякавшись, чи то за велінням вершника, стає дибки. Чоловік безборонно стрибає на підніжку автомобіля. Лунають постріли. Король Олександр, обливаючись кров'ю, падає. Варту поранено в руку, генерала Жоржа у живіт.
Полковник, замість того щоб затримати злочинця, тут же пристрелює його. Тіло короля переносять до будинку префектури, над якою спускають прапор на ознаку того, що король помер. Про пораненого Варту всі забувають. Майже три години нікому не спадає на думку подати допомогу міністрові, який сходить кров'ю, і той помирає на операційному столі лікарні.
Прем'єр-міністр Гастон Думерг спішно скликає засідання ради міністрів у зв'язку з убивством короля Югославії Олександра. Почалося засідання. Одразу ж лунає телефонний дзвінок, і хтось сповіщає прем'єра про смерть Варту.
— Не може бути! — вигукує Думерг і повідомляє про цю сумну новину міністрів…
Деякі, міністри не згодні з тим, що трагедія в Марселі є наслідком збігу фатальних обставин, і вимагають покарання винних. Але більшість висловлюється проти: коли, мовляв, російський білогвардієць убив президента Думера, нікого не покарали, хоч підстав для цього було більш ніж досить. Чому ж сьогодні треба приймати іншу ухвалу?
Висунули ще один демагогічний мотив: якщо покарати винних, то цим французький уряд візьме на себе відповідальність за вбивство на своїй території югославського короля Олександра, а цього допустити ні в якому разі не можна…
Права преса намагається обійти марсельську трагедію мовчанкою, вдаючи, що нічого особливого не сталося: югославські терористи вбили свого короля. Франції і французів ця акція не стосується. Однак орган комуністичної партії б'є на сполох. Розбираючи докладно обставини вбивства, доводить, що власті, діставши з різних джерел сигнали про підготовку терористичного акту, не тільки не вжили ніяких заходів, щоб його відвернути, але й зробили все, аби допомогти лиходієві вчинити злочин. Більше того — терориста застрелили на місці, замість того щоб затримати і дати можливість слідчим органам розмотати увесь клубок, викрити справжніх злочинців, які підготували замах. Дехто думає, що смерть терориста поховала кінці. Ці люди помиляються: всі знають, хто організував той замах. Настане час — злочинцям доведеться відповідати сповна!.. Уряд подає у відставку.
Міністром закордонних справ Франції стає П'єр Лаваль..
У ці тривожні дні Василь несподівано одержав з поліції повістку, в якій йому пропонували з'явитися в кімнату номер двадцять чотири до чергового комісара. Він старанно перебирав у пам'яті все, що трапилося з ним від дня приїзду до Франції, обдумав кожен свій крок і не міг пригадати нічого, що могло б спонукати поліцію викликати його. Василь ходив з кутка в куток по кімнаті міської квартири, ще і ще раз пригадуючи найменші подробиці життя, зустрічі з різними людьми, ділові розмови й щирі бесіди. Він завжди був обачний, зважував кожне слово, і все-таки його викликали в поліцію… Невже це пов'язано з відвідинами того підозрілого суб'єкта? Чи, може, поліція пронюхала щось про американський паспорт? Тоді справа гірша, клопоту не оберешся…
Правду сказати, тепер, коли він збирався виїхати з Франції, виклик у поліцію великого значення не мав. Найбільше, що з ним можуть зробити, — запропонують покинути Францію. Його турбувало інше: очевидно, він допустився якоїсь помилки. А це вже провал — брак у роботі…
У роздумах минула ніч. Небо вже повільно сіріло, наставав осінній світанок. Василь відчинив вікно. В кімнату ринуло холодне повітря. З вулиці долинав шум, який усе гучнішав. В ньому злилися і кроки пішоходів, і шурхіт автомобільних шин по асфальту, і вигуки вуличних торговців, і заводські гудки. Починався паризький день…
Василь швидко роздягся і ліг у ліжко, щоб хоч трохи подрімати перед важким днем. Але заснути йому так і не пощастило, — треба було вирішити ще одне складне питання, про яке він забув: який паспорт показати поліції — чехословацький чи американський? Звичайно, ставлення до американця буде зовсім інше, але показати американський паспорт Василь не міг: в усіх документах, у банку, в торговій палаті було записано, що він, Ярослав Кочек, підданий Чехословацької республіки.
О восьмій Василь був уже на ногах. Старанно поголився і, прийнявши ванну, відчув себе бадьорим. Лізі нічого не сказав про виклик у поліцію — навіщо тривожити її передчасно?
У конторі він засів за поточні справи, а рівно о
