І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

— кожна дрібничка може спричинитися до серйозних наслідків. Ти знищила квиток, яким їхала до Бонвіля? Переглянь сумочку і ще раз перевір. Як мене знайти, ти знаєш — зв'язок і далі будемо підтримувати через прикажчика галантерейної крамнички. Якщо заберуть і мене, він знатиме, як діяти далі — я лишу йому інструкції. Проти тебе у них може бути лише два обвинувачення: твоя поїздка до Бонвіля і зустрічі зі мною. Зі мною зустрічі природні — я твій наречений. Що ж до Бонвіля… Ага, можеш теж послатися на мене: я, мовляв, ревнував, і ти поїхала до Бонвіля, щоб провести час наодинці з Гольдрінгом. Він це підтвердить, бо зовні так і було. До того ж, мені здається, він людина порядна. І передусім спокій! Лягай і відпочинь, забудь про все, що сталося.

— Але вони закатують Людвіну!

— Вони можуть закатувати Людвіну, мене, те… когось іншого. Але всіх вони не вб'ють. А ми знали, на що йшли, дівчинко, правда? Але це я тільки про всяк випадок. Я певен, що все буде гаразд. І я ще потанцюю на твоєму весіллі.

Моніка обхопила шию Франсуа руками і міцно його поцілувала.

— Це я теж про всяк випадок. За все, що ти для мене зробив. І… і я хочу, щоб ти знав — на мене ти можеш покластися!

— Я знаю… — голос Франсуа здригнувся.

Але мужність залишила Моніку, коли вона зосталася в кімнаті сама… Перед її очима стояло обличчя Людвіни, її струнка постать у модному пальті, а поруч зловісні фігури гестапівців. Невже не можна врятувати Людвіну, невже вона загине в руках катів?

Моніка відчула, як хвиля холоду пройшла по всьому її тілу. Ні, не можна так сидіти, треба діяти. Насамперед знищити всі листи, ще раз переглянути фото, перебрати все в сумочці. Ну от, маєте — вона купила у Бонвілі рогові шпильки, а їх загорнуто у рекламне оголошення місцевої крамнички. Франсуа мав рацію, коли твердив, що кожна дрібничка може спричинитися до серйозних неприємностей. Проїзний квиток до Бонвіля вона знищила. А втім, навіщо їй це приховувати? Можливо, її бачили в поїзді. Тоді як відповідати, коли її запитають, де вона зупинилася? У Генріха в номері. Той портьє в готелі дуже пильно оглянув її і, мабуть, запам'ятав. Можна буде послатися на нього. Треба попередити і самого Генріха, особливо, щоб він мовчав, що бачив її з «кузиною». Вона не пояснюватиме йому, що і як, а просто скаже, що кузину заарештували, коли та приїхала до неї, що це якесь непорозуміння… А що, коли попросити Генріха дізнатись про Людвіну у Міллера? Цілком природно, що вона клопочеться долею своєї родички…

Моніка вихором збігла у вестибюль, знову піднялася на другий поверх, і ту частину будинку, де була розташована кімната Гольдрінга, і, не вагаючись, постукала у двері.

— Що з вами, Моніко? Ви бліда, аж біла, а руки у вас, мов дві крижинки.

Генріх і сам зблід від неспокою, побачивши дівчину в такому стані. Моніка, не відповівши, впала на стілець. Гарячі долоні Генріха стискували її захололі пальці, вони здавалися такими надійними, ці міцні руки. Довіритись йому, сказати правду, він мусить їй допомогти врятувати Людвіну!

— Генріх, те, що ви зараз почуєте, я, можливо, і не маю права вам казати. Але я у безвиході. Заарештували кузину, яку ви бачили в Бонвілі. Тут, на вокзалі. Вона їхала до нас з мамою. Кожної хвилини можуть заарештувати й мене. Не питайте, чому і як, коли б це була моя таємниця, я б вам її звірила. Але я не можу сказати вам більше ніж сказала. І проте я звертаюся до вас за порадою. Що мені робити? Можете ви мені в чомусь допомогти?

Генріх стиснув пальці дівчини так, що вона мало не скрикнула.

— Я зроблю все можливе, Моніко. І не буду вас ні про що запитувати. Крім того, що допоможе мені орієнтуватися в справі. Але… в чому може запідозрити гестапо вас?

— Бонвіль і зустріч з кузиною, якщо вони дізналися про мою поїздку.

— Вони про поїздку знають. Але я запевнив Міллера, що ви їздили на побачення зі мною, і він, здається, повірив. Даруйте мені це зізнання. Але Міллер пов'язував вашу подорож з нападом макі на ешелон із зброєю, і я мусив..

Моніка густо почервоніла:

— Я вас розумію. Спасибі, Генріх! В разі чого, я можу послатися, що зупинилася у вас?

— Безумовно. Але в той час, коли Курт передавав мені розмову з Фельднером, вас у номері не було! Запам'ятаєте?.. А тепер щодо кузини. Вона може вас чимсь скомпрометувати?

— Вже одне те, що вона їхала до мене…

— Так, розумію… Ім'я вашої кузини?

— Я не знаю, під яким вона сюди приїхала, але насправді її звуть… — Моніка хвилину вагалася, — я вам довіряю, Генріх, — насправді її звуть Людвіна Декок. Але коли вона назвалася інакше, ви повинні забути це ім'я.

— Послатися на те, що з симпатії до господині готелю я зацікавився долею її родички, можна?

— Ні, Людвіна нам не родичка.

— Це утруднює справу! Але я все ж спробую розвідати. Хоч не гарантую, що мені пощастить…

— Боже, невже вона загине, і немає жодної надії на порятунок! — простогнала Моніка. — Коли б справа стосувалася лише мене, я б сама пішла у гестапо і наполягла б, вимагала…

— Ви цього не зробите, Моніко! Умовимося так: ідіть до себе і чекайте, абсолютно нікуди не виходьте, навіть у ресторан. Я спробую дізнатися, наскільки серйозні обвинувачення проти Людвіни Декок, і негайно сповіщу вас. Але запасіться терпінням — з Міллером мені треба зустрітися в більш-менш інтимній обстановці, зробити це можна буде лише ввечері. Домовились?

Моніка на знак згоди хитнула головою і мовчки простягла свою маленьку, трохи шорстку руку. Генріх нахилився і притулився до неї щокою.

— Я