Майстер реліквій - Крістофер Баклі
Маркус сказав:
— Невже він повірив?
— Важко сказати, — відповів Дюрер. — Дідусь здавався дуже сонним. Коли я розповідав, його очі ще були заплющені. До того ж, він ще не відійшов від того клятого ладану і вина з грибами. Тому, мабуть, і наказав звільнити їх. Думаю, майстер Ростан просто хотів скоріше повернутися до ліжка. Він виглядав занадто стомленим навіть для того, щоб промовити своє звичайне «Гхм!»
Усі розсміялися.
— Я чекав на них біля воріт замку. Назвався імперським агентом. Повідомив, що це я їх звільнив. Вони дуже раділи цьому після каземата з пацюками. Далі я сказав, що знайшов убивцю Лотара. Це італієць, який працює на боці Франції проти імператора. Зараз він викрав жінку, гарну германську жінку, яка прийшла разом із чоловіком до Шамбері, щоб узяти участь у спогляданні плащаниці. Зараз її чоловік разом із вірним товаришем вирушили у погоню за мерзотником та його людьми.
Дюрер був настільки задоволений собою, що аж посміхався.
— Розкажи всю цю історію заново, — раптом попросив Маркус.
— Але ж я розповідав це вже двічі!
— Я знаю. Але хочу почути ще.
Дюрер повторив, ще більше підкресливши свою роль, яка почала виглядати майже героїчною, що дуже розважило Дісмаса.
Він сказав:
— Отже, герцог Урбіно здобув справжню плащаницю з Шамбері. Це погано щодо герцога Карла. Але, принаймні, фальшивка — це справжній Альбрехт Дюрер.
Дюрер похитав головою.
— Ні.
— Що ти маєш на увазі?
— Плащаниця, яку Караффа тримав у руках в апартаментах архідиякона — це моя плащаниця.
Дісмас витріщився.
— Але Конрад з Наткером підмінили її!
— Конрад скинув релікварій зі столу. Хіба не пам'ятаєш? І вони вдвох полізли під стіл. Обоє надихалися того дурного ладану і все переплутали, тобто провалили підміну. До релікварію потрапила справжня Свята Плащаниця.
— Як ти дізнався?
— Що ж я, не в змозі впізнати свою роботу? Караффа стояв поруч зі мною, он як ти зараз. Я помітив це і вирішив сказати йому, що Лоренцо отримав підробку. Щоб виграти час. Це було правдою, і воно спрацювало.
Дісмас зітхнув.
— Боже правий!
— Так. Він правий.
Обоє упнулися очима у вогонь.
Магда сказала:
— Герцог Урбіно віддасть твою плащаницю папі Леву?
— Гадаю, так. Після того як використає її на свій розум, — сказав Дюрер.
Дісмас щось міркував.
— Але Папа не зможе показати її з балкона собору Святого Петра. Як він зможе це пояснити? «Ось плащаниця з Шамбері, мій племінник украв її для мене»?
Дісмас розсміявся, вказуючи на Дюрера:
— Дивіться, як він посміхається. Ти щасливий, Нарсе? Щасливий, хіба ні? Твоя плащаниця буде зберігатися в Римі, у найповажнішій колекції Ватикану. Безсмертний шедевр найвидатнішого художника Німеччини!
На світанку наступного дня Маркус попрощався з ними. Він таки вирішив податися до Іспанії, а потім — до свого золотого міста.
— Бережи тебе Господь, Маркусе. І привези мені золотий булижник, — напутив його Дісмас.
Вони обрали найдовший шлях: десять днів пішої ходи вздовж підніжжя Юри, щоб уникнути савойських патрулів. Чим вище вони підіймалися, тим крутішими ставали навколишні пагорби та скелі. Потім вони повернули на північний схід, у напрямку Женеви, і одного дня перед ними з'явилося велике мерехтливе озеро. Тут їхні дороги розходилися.
Дюрер і Магда обнялися. Дісмас помітив сльози на очах у Нарса.
— Прощавай, сестричко. Не забувай іноді дивитися на мою картину. Я зробив тебе безсмертною.
— Бувай, художнику. Хай тебе Бог береже!
Дісмас трохи пройшовся разом із Нарсом, щоб сказати йому якісь прощальні слова наодинці. Потім вони зупинилися і стояли, наче два дурні, не в змозі вигадати тих прощальних слів.
— Ну, що, Діс, будеш спонсорувати мистецтво в Швейцарії? Закажеш якомусь недоуку портрет своєї корови?
— Досить із мене мистецтва. Якщо я захочу подивитись на корову, я знайду собі живу.
Пора.
— Ну що, Нарсе…
— Ну що, Дісе…
Вони міцно обнялися і розійшлися. І більше ніколи у житті не побачилися.
Епілог
Карл III, герцог Савойї, якого називали Карлом Добрим, заключив союз із Габсбургом, імператором Священної Римської імперії, але його герцогство було остаточно завойоване іноземними військами, переважно французами, у 1536 році. Він був змушений втекти з Шамбері і залишок життя доживав у родичів. Помер у вигнанні в 1553 році. Його найцінніший скарб —
Плащаниця з Шамбері була майже знищена в 1532 році під час пожежі у Святій каплиці. Через полум'я не було часу збирати всі чотири ключі від захисних ґрат табернакля, тож покликали коваля. Слава Господу, він таки відкрив ґрати. Релікварій розплавився від жару, а плащаниця, як не дивно, — дехто наполягав, що не обійшлося без Божого втручання, — залишилась ціла. Коли французькі війська у 1535 році вдерлися в Савойю, плащаницю вивезли звідти. В 1578 році її виставили у Турині, новій столиці Савойї, де вона зберігається дотепер і широко відома як Туринська плащаниця.
Лев X (Джованні Лоренцо Медічі) помер у 1521 році від гарячки після операції з ушивання анальної фістули. Через його марнотратство невдовзі після смерті цього Папи Ватикан збанкрутів. Неспроможність Лева діяти рішуче у відповідь на вимоги церковних реформ у Німеччині, а також угода з Альбрехтом стосовно продажу індульгенцій, призвели до початку реформаційного руху на чолі з Лютером і всього, що сталося пізніше на Півночі Європи. Не мав духовного сану, доки не став Папою. Отже Лев X був останнім «невисвяченим», якого церква обрала понтифіком.
Лоренцо II Медічі, герцог Урбіно, — той самий правитель Флоренції, якому присвячений всесвітньо відомий «Державець» Макіавеллі. Помер 1519 року від туберкульозу, ускладненого сифілісом, менше ніж через місяць після народження його доньки — Катерини Медічі. Його жахливу і ганебну смерть не оплакували. Катерина Медічі стала королевою Франції і дружиною Генріха II. Вона народила десятеро дітей, троє з них стали королями, двоє — королевами. Могилу Лоренцо в базиліці Сан-Лоренцо у Флоренції часто плутають із сусідньою могилою його більш відомого тезки і діда — великого Лоренцо ді П'єро ді Медічі, покровителя наук і мистецтв, видатного правителя і поета.
Монах Мартін Лютер у 1521 році був кінець кінцем відлучений від церкви Левом X через звинувачення у єресі. Його незмінний покровитель Фрідріх Саксонський продовжував боронити його від Рима та імператора Карла.
