Майстер реліквій - Крістофер Баклі

Дісмас знову озирнувся. Перша група вершників наближалася до річища широким півколом, тримаючись у зоні недосяжності для арбалета. Потім вони на мить зникли з поля зору і раптом вискочили з річища до купи каміння, тримаючи мечі наголо.

— Зроби переляканий вигляд! Опусти арбалет і встань, руки вгору!

Дісмас і Маркус підняли руки, нібито здаючись. Вид атакуючих вершників змусив Дісмаса засумувати за своєю алебардою.

Маркус помітив це першим: щось невеличке, з яскравим жовтим хвостиком, злетіло з кущів угору, зашкварчало і дугою ринуло вниз.

— Лягай!

Дісмас і Маркус майже врилися у землю.

Повітря розірвалося на шматки. Вихор осколків бренькнув об скелю позаду них. Вони підняли голови і подивилися на задимлене поле навпроти. Знову жалісна какофонія крику тварин і людей. Четверо солдатів лежали мертві. Двоє качалися по траві, тримаючись за обличчя.

— Сімнадцять, — підрахував Маркус.

Друга група вершників зупинилась за триста футів, вирішуючи, що робити.

Може вони помітили Анкса в кущах?

— Стеж за сундуком, — сказав Дісмас Маркусу. — Караффа вже остаточно не при собі. Він спробує ще раз, це напевно.

Шестеро вершників нарешті розробили план. Вони швидко розосередилися і, тримаючись на відстані один від одного, швидко рушили до каменів. Анкс міг підірвати не більше двох. Він виліз зі своєї схованки і жбурнув «гранату» в найближчого вершника, прирікаючи себе. Троє інших солдат одразу повернули до нього.

— Лягай!

Дісмас схопив Маркуса за комір і смикнув униз. Вибух убив вершника і коня. Двоє вершників неслись просто на Дісмаса і Маркуса. Троє інших рубали Анкса.

Маркус вистрілив від стегна і поцілив у коня. Наїзник упав обличчям донизу, але вправно перекотився та скочив на ноги, не випустивши меча.

Дісмас зустрів іншого. Він відхилився у бік і завдав удару, але не влучив. Вершник розвернувся і напав знову. Його меч зачепив плече Дісмаса. Але коли він повернувся, щоб покінчити з Дісмасом, той махнув своїм клинком і збив його з коня.

Інший рубався з Маркусом, який відбивав удари ложем арбалета. Дісмас з криком підбіг до Маркусового нападника з боку, намагаючись відволікти його. Солдат повернувся до Дісмаса. Наступної миті він упав зі стрілою у черепі. Чотирнадцять.

Дісмас подивився на кущі. Двоє з трьох коней були без наїзників. Третій вершник звисав з сідла, тримаючись за руку.

Анкс!

— Пильнуй сундук, — нагадав Дісмас і побіг до кущів.

Там він і знайшов Анкса. Він лежав на спині. Шия і груди порубані, рани на вигляд смертельні.

Він став на коліна і поклав руку ландскнехту на груди. Анкс кивнув. Дісмас узяв усе ще палаючий ґніт і побіг до Маркуса.

— Що Анкс?

Дісмас похитав головою.

Маркус указав на карету.

— Бачиш, як нахилилася на інший бік? Караффа радиться через протилежне вікно зі своїми хлопчиками. Вони побоюються за свої ноги, тож стоять на підніжці.

Маркус підняв арбалет і вистрілив.

Стріла пройшла крізь переднє скло. На землю з протилежного боку карети впало тіло. Потім показалися ноги. Стрибаючи, як коник, солдат побіг та сховався за скелею. Карета трохи похилиталася і вирівнялася.

— Рахунок? — спитав Маркус.

— Тринадцять.

Вершник, якого поранив Анкс, дістався таки до карети. Товариші витягли його з сідла.

— Це погано для нас, — сказав Дісмас. — Він скаже їм, що нас лише двоє. І вони знову підуть в атаку.

— Не впевнений, що вони захочуть атакувати. Але Караффа надасть їм право вибору. Або вони атакують, або їх кинуть до басейну з муренами. Чи що там ще роблять у Флоренції з непокірними?

Маркус зарядив арбалети. Дісмас тримав дві пляшки з порохом у зігнутій руці, ґноти — в другій.

— Їдуть!

Шестеро, широко розтягнувшись півколом.

Наступної миті Маркус вибив з сідла одного вершника.

Дісмас підпалив ґноти обох пляшок. Потім кинув їх, одну за одною. Ще двоє впали під градом осколків.

Десять.

Маркус випустив останній болт.

Дев'ять.

Двоє інших нападників дісталися до каменів. Маркус захищався арбалетом. Дісмас кинувся під коня, що насувався на нього, але, коли хотів піднятися, заплутався в його задніх ногах. Кінь упав на нього.

Він відчув, як страшенний тягар вичавив з нього все повітря. Його очі вирячились, наче от-от вистрибнуть із черепа.

Кінь сіпнувся і вдарив його копитом.

Стало темно.

50. Що за стукіт?

Дісмас розплющив очі. Він дивився просто на небо. Воно було чисте, яскраво-блакитне. Потім в його поле зору потрапив Караффа. Він відчув сильний удар між ніг і застогнав. Хотів закрити пах руками, але не зміг ними поворухнути.

Далі почувся звук молотка. Що за стукіт?

Коли він знову розплющив очі, Караффа вже пішов. Дісмас озирнувся. Поруч був Маркус, оголений до пояса, руки й ноги прив'язані до стовпів. А, ось чому і його власні руки не працюють…

Інший голос, жіночий. Причитання. Плач.

Він підняв голову.

Магда. Жива, слава Богу. Припнута чимось до колеса карети Караффи.

— Магдо!

— Дісмасе!

Знову з'явився Караффа, черговий удар у пах. Дісмас почав хапати повітря. Знову звук молотка. Вони що, труни для них обох роблять?

Дісмас витягнув шию, щоб подивитися, звідки той стук. І побачив двох чоловіків. Вони чомусь стукали по брусах на мосту. Лагодять міст? Але для цього достатньо лише повернути бруси на місця. В цьому ж і полягає основна ідея таких мостів — зйомні бруси…

Він не в змозі ясно мислити, але в змозі це зрозуміти. Дісмас раптом згадав, як на нього впав кінь. Можливо, від цього щось зсунулося у нього в голові.

Знову він почув голос Магди. Вона молилась. За нього.

Над Дісмасом знову нависло обличчя Караффи. Вже не розлючене. Він посміхався. Непривітно, але все ж таки посміхався.

— Майстре Дісмас, ви очуняли? Це добре. Ви не маєте цього проспати. Ми б цього не допустили. Нізащо.

— Магда…

— Вона отам. За хвилину ви будете бачити її краще. Так… Вам щось принести? Може, випити? Оцту з жовчю, наприклад?

Оцет з жовчю. Щось дуже знайоме… Дісмас не міг згадати, звідки.

Стукіт припинився. Один з людей Караффи щось сказав хазяїну. Караффа нахилився до обличчя Дісмаса.

— Усе готово. — Він чомусь указав на руки Дісмаса і розсміявся. — В тебе вже є дірки у руках. І в ногах. Але ми зробимо нові. А потім ти отримаєш власну плащаницю.

Дісмас відчував мотузку на своїх плеснах. Його схопили за плечі і поволокли по землі. Він спробував повернути голову, щоб краще бачити. Маркуса теж тягли.

Поряд на камінні лежали два хрести, зроблені з брусів моста.

— Я хотів зробити ще й третій, — сказав Караффа. —