Майстер реліквій - Крістофер Баклі
Караффа наблизив своє обличчя майже впритул до Дісмасового.
— Але я не думаю, що ви опинитеся у раю ще сьогодні.
Він віддав наказ. Дісмаса і Маркуса поклали на хрести. Маркус пручався, корчився і поливав солдатів найбруднішою лайкою.
Дісмас нічого такого не робив, хоча не міг зрозуміти чому, бо знав, що зараз станеться.
Він знову підняв голову, щоб побачити Магду. Її тезка, Магдалина, тоді, п'ятнадцять століть тому, була на Голгофі, щоб засвідчити і втішити. Бідна Магда, вона гірко плаче… Він крикнув їй:
— Магда, не плач і не дивись на це. Я чекатиму на тебе на небесах!
Він відчув, як його руки розтягнули на хресті, а плесна притисли до деревини. Він відчув як щось жагуче та гостре проштрикнуло долоні.
Один з людей Караффи сказав іншому:
— Якщо ти вдариш мене по пальцях молотком, я тебе вб'ю.
— Диви, він посміхається! Чого ти посміхаєшся, шматок германського лайна? Ти що, не розумієш, що ми тебе зараз розіпнемо?
— Ну, — сказав Дісмас, — розумієте, зі мною це вже робили раніше. Не так уже це й погано, коли звикаєш.
— Га? Тоді звикни ось до цього!
Дісмас заплющив очі і став чекати на біль.
Замість цього почулися крики, здійнявся переполох. Долетів брязкіт сталі.
Отак, значить, звучить смерть?
Дісмас не розплющував очей. Так краще.
51. Vois. Ci. Loth.
Він один…
Усі його люди мертві.
Нападники прив'язали його до колеса карети — саме так, як була припнута Магда.
Караффа кричав, верещав, пручався і лаявся. Був украй обурений.
І небезпідставно, бо його звинуватили у вбивстві графа Лотара, назвали французьким шпигуном, провокатором, найманим убивцею, що позбавив життя похресника імператора Священної Римської імперії і влаштував все так, ніби це зробили савойяри, щоб посіяти ворожнечу між імперією і Савойєю, щоб зробити Савойю вразливою перед Францією.
Абсурд! Дикість! Зневага! І не тільки щодо нього, а й щодо честі його високості Лоренцо Медічі, герцога Урбіно! Коли герцог дізнається про це свавілля германських злодіїв, полетять голови! Він…
Караффі заткнули рота сильним ударом у скроню. Його голова мляво повисла.
Ватаг ловців був суворим чоловіком на імя Грюнер. В одній руці він тримав портрет графа Лотара, в іншій — печатку графа Лотара. Один з його людей стояв перед ним і тримав толедський клинок того ж Лотара, подарунок славнозвісного хрещеного. Все це було знайдене у схованці в кареті Караффи.
Грюнер прочитав слова на зворотному боці портрета: «Vois. Сі. Loth.»[40]. Вочевидь, саме за цим портретом убивці впізнали Лотара. Що ж, тепер той, хто керував ними, був прив'язаний до колеса власної карети. Чи не безглуздо з його боку — тримати такі докази при собі?
Грюнер так і сказав тому, хто стояв перед ним:
— Як ви гадаєте, чому він так вчинив?
Той, до кого він звертався, був імперським агентом. Це він домігся їхнього визволення з підземелля замку Шамбері. Високий і красивий чоловік з густим закучерявленим рудим волоссям.
Імперський агент указав на підпис у нижній частині мініатюри: витончена монограма, дві літери — AD.
Грюнер сказав, що не розуміє, в чому справа.
Імперський агент пояснив: портрет написаний Альбрехтом Дюрером, найвидатнішим художником Німеччини. А дехто каже, навіть усього світу. Отже, ця робота дуже цінна, хоч і невеличка.
Грюнер знизав плечима і сказав: навіть якщо це так, з боку вбивці Лотара було чистим безумством зберігати такий доказ. Як і перстень-печатку разом із мечем. Але зараз це вже не має значення.
Він почав радитися зі своїми людьми. Караффа очуняв і міг чути, про що вони говорять. Він добре знав німецьку, тож розумів кожне слово.
Ловці — досвідчені найманці, що взялися за цю справу за добру винагороду, — були не в гуморі. Вони переслідували вбивць Лотара шість тижнів поспіль. Але на в'їзді до Шамбері їх заарештували з невідомих причин. Вони провели багато часу в сирому підземеллі.
Помічник Грюнера запропонував негайну страту. Це дозволяв виданий їм ордер. Треба лишити цього негідника помирати тут, піднявши на палю на колесі, і повертатися додому.
Почувши це, Караффа розхвилювався і знову почав бунтувати, проклинаючи всіх і кожного на чому світ стоїть.
Грюнер особисто підійшов до нього і знову вдарив у голову. Італієць знепритомнів, стікаючи кров'ю.
Нарада йшла далі своїм звичаєм. Згодом Грюнер виніс рішення. Вони відвезуть убивцю графа Лотара до Швабії, щоб передати його до рук імперського правосуддя. Вбивцю похресника імператора чекає «Цербер». На цьому і зупинилися.
Усі посідали на коней, щоб якнайшвидше опинитися за межами Савойї.
Грюнер спитав імперського агента:
— Ви ідете з нами?
Той похитав головою.
— Ні, капітане, я ще маю тут справи.
— Ми вдячні вам.
— Це лише мій обов'язок, капітане. Саме я маю красно дякувати вам за допомогу у їх визволенні.
Він вказав на Дісмаса, Маркуса і Магду.
— Боже, бережи імператора!
— Боже, бережи імператора. І ще. Капітане, хочу вас попередити. Якщо поїдете через Екс, краще зав'яжіть рота негідникові і затуліть його обличчя мішком. У нього там багато друзів. Таких же італійців, як він.
— Більше ніяких Ексів. Ми їдемо через Бож.
— Мудро. Бережи вас Господь!
Дюрер, Дісмас, Маркус і Магда пильно дивилися, як ловці один за одним зникали у лісі. Тільки після цього вони відчули можливість дихати вільно.
Під час обшуку ловці випотрошили і розкидали багаж Караффи. Його одяг валявся скрізь. Маркус зібрав ці речі, а потім ретельно обмацав кожну.
— Ага, — нарешті вимовив він, відчувши щось тверде. Потім обережно розрізав шовкову підбивку одного з камзолів Караффи. Звідти посипалися коштовності.
Маркус широко посміхнувся.
Коли вони закінчили патрати потайну кишеню, у Магди опинилася ціла пригорща рубінів, перлів, діамантів та ізумрудів.
Вони поховали Анкса на тому ж місці, де він загинув. Магда прикрасила дерев'яний хрест польовими квітами. Всі помолилися за нього. Потім — за Конрада і Наткера.
Треба було поспішати, щоб якнайшвидше втекти з Савойї. Тому вони вирушили на захід, у напрямку гірського масиву Юра, всіма засобами замітаючи свої сліди.
Тієї ночі вони розбили табір на галявині біля джерела. Ніч була ясна, небо зоряне.
Умостившись
