Вежа блазнів - Анджей Сапковський

— Приїхали Барнхельм і Зульц, — проголосив Маркварт фон Штольберг. — До корчми, панове лицарі! На тінг! Далі, далі. Ану, закличте-но тих, які дівок молотять по засіках! Будіть сплячих! На тінг!

Зчинилася деяка метушня, майже всі лицарі, що збиралися на нараду, запасалися їжею і питвом. Голосно і грізно підкликали пахолків, щоби ті повикочували нові бочки і барила. Серед тих, хто прибіг на заклик, з'явився і Самсон Медок. Рейневан тихенько підкликав його і залишив біля себе. Він хотів уберегти супутника від долі служників, яким раубрітери не шкодували штурханців і стусанів.

— Йдіть на той тінг, — сказав Шарлей. — Змішайтеся з натовпом. Добре було би знати, що планує ця компанія.

— А ти?

— У мене тимчасово інші плани, — демерит упіймав очима палкий погляд циганки, яка крутилася поблизу, вродливої, хоч трохи присадкуватої, із золотими перстениками, вплетеними у волосся кольору воронового крила. Циганка підморгнула йому.

Рейневанові дуже кортіло усе це прокоментувати. Однак він узяв себе в руки.

* * *

У корчмі була тіснота. Під низькою брусовою стелею снувалися дим і сморід. Запах людей, які давно не знімали лат, себто запах заліза і не тільки. Лицарі й армігери порозставляли лави так, щоб утворилося щось на кшталт круглого столу короля Артура, але далеко не для всіх там вистачило місця. Значна частина присутніх стояла. Серед них, в останніх рядах, щоб не впадати у вічі, були і Рейневан та Самсон Медок.

Тінг відкрив, вітаючи на ім'я найбільш знатних, Маркварт фон Штольберг. Відразу після нього взяв голос Трауготт фон Барнхельм, той із новоприбулих, який був гладкий і лисуватий, у покритій чорною емаллю збруї.

— Справа, значиться, така, — почав він, із дзенькотом кладучи перед собою меч у піхвах, — що Конрад, єпископ Вроцлава, скликає збройних під свої хоругви. Значиться, збирає військо, щоби знову вдарити по чехах, значиться, по єретиках. Буде, значиться, хрестовий похід. Повідомив мене через довірену особу пан староста Колдіц, що як хто хоче, то може до хрестоносного війська приступити. Усі провини хрестоносцеві простяться, а що хто заробить — те його. Конрадові ксьондзи ще багато чого при цьому казали, я таки того не запам'ятав, але тут є патер Гіацинт, якого я, значиться, узяв по дорозі, він вам про це ліпше скаже.

Патер Гіацинт, той самий священик в обладунку, встав, кинув на стіл власну зброю — важкий і широкий корд.

— Благословен Господь, — загримів він, як з амвона, здіймаючи руки жестом проповідника, — опора моя! Він мої руки привчає до бою, пальці мої — до війни! Братіє! Віра відступила! У Чехії єретицька зараза набрала нової сили, огидний дракон гуситської єресі підняв свою мерзенну голову! Невже ви, шляхетні лицарі, станете байдуже дивитися, у той час як під хрести на знаменах юрмами стікаються люди нижчих станів? Коли, бачачи, що гусити все ще живі, щоранку плаче і побивається Матір Божа? Шляхетні панове! Нагадую вам слова святого Бернарда: убити ворога во ім'я Христове — значить повернути його до Христа!

— До суті, — похмуро вставив Буко фон Кроссіг. — Коротше, патер.

— Гусити, — патер Гіацинт ударив по столу обома кулаками відразу, — противні Богу! Отже, Богу буде любо, коли ми вдаримо по них мечем, не дозволяючи їм затягувати душі у свій блуд і плюгавство! Позаяк розплатою за гріх є смерть! Тож смерть, смерть чеським відщепенцям, вогонь і погибель єретицькій заразі! Тому промовляю оце і прошу від імені його достойності єпископа Конрада: вберіть, браття-лицарі, знак хреста на свої обладунки, станьте ангельською міліцією! І будуть вам гріхи і провини відпущені, як у цій юдолі, так і на Божому Суді. А хто що заробить — те його.

Якийсь час панувала тиша. Хтось ригнув, у когось протяжно забурчало в животі. Маркварт фон Штольберг відкашлявся, почухав за вухом, повів поглядом навколо.

— То що, — промовив він, — скажете, панове лицарі? Га? Панове ангельська міліція?

— Цього треба було сподіватися, — першим промовив Боживой де Лоссов. — Був у Вроцлаві легат Бранда, з багатою свитою, ха, я навіть думав напасти на нього десь на краківському тракті, але він мав надто вже сильний ескорт. Не секрет, що кардинал Бранда до хрестового походу закликає. До живого дійняли гусити римського папу!

— Та й те правда, що в Чехії таки справді невесело, — додав Ясько Кульгавий з Лубни, уже знайомий Рейневанові раубрітер з вусами, як у татарина. — Фортеці Карлштайн і Жебрак в облозі, з дня на день упадуть. Здається мені, що якщо ми вчасно чогось із чехами не зробимо, то чехи щось зроблять із нами. Треба над цим, здається мені, помислити.

Ерхард фон Зульц, той, що мав навскісний шрам на чолі, вилаявся, вдарив кулаком по руків'ї меча.

— Над чим тут мислити! — фиркнув він. — Добре каже патер Гіацинт: смерть єретикам, вогонь і погибель! Бий чехів, хто доброчесний! А при нагоді ще й наживемося, бо є справедливість у тому, щоби за гріх була кара, а за чесноти — винагорода.

— Правда у тому, — озвався Вольдан з Осин, — що хрестовий похід — це велика війна. А на великій війні люди швидше багатіють.

— І швидше, — зауважив кучерявий Порай, — у чоло дістають. І сильніше.

— Щось ти боятися став, пане Блажею, — заволав Отто Глаубіц, вухоруб. — А чого тут боятися? Раз мати родила… А тут як — хіба ми не підставляємо шиї, коли на промисел виходимо? Тільки чим же тут збагатишся? Що урвеш? Торбу з грішми у купця? А там, у Чехії, у вирішальній битві, якщо тобі пощастить лицаря живим узяти, можеш вимагати викупу навіть двісті кіп грошів. А як повалиш, то коня візьмеш, риштунок з убитого, це ж таки щонайменше двадцять гривень, як не рахуй. А як місто яке захопимо…

— Ну! — розохотився Пашко Римбаба. — Міста тамки багаті, у замках повні скарбівниці. Та хоч би й той Карлштайн, про який весь торочиться. Захопимо і пограбуємо…

— Ото сказав, — пирснув сміхом лицар з червоною смугою в гербі. — Таж Карлштайн не в гуситських, а в католицьких руках. Фортеця в облогу взята єретиками, а хрестовий похід має йти саме на допомогу обложеним! А ти, Римбабо, дурний цапе, нітрохи в політиці не тямиш.

Пашко Римбаба почервонів і настовбурчив вуса.

— Ти дивися, Коттвіце, — заревів він, витягаючи з-за пояса чекан, — кого дурним називаєш! За політику не скажу, але на тому, щоби в рило дати, я досить добре розуміюся!

— Pax, pax! — крикнув Боживой де Лоссов, ледве не силоміць саджаючи Коттвіца, який