Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

прекрасному подарунку для мого брата — цілій третині алмазів, що не належать мені.

Щодо Гуда, то він зовсім схибнувся у суєтних клопотах: тільки те й робить, що чепурить свою персону. Але все-таки я гадаю, що він ще не забув Фулату. Він мені сказав, що відтоді, як приїхав до Англії, не бачив жодної жінки, яка була б така ж чарівна і така ж вродлива, як та нещасна.

Я хочу, щоб ви переїхали на батьківщину, мій дорогий давній друже, і поселилися біля мене. Ви достатньо потрудилися за своє життя, і у вас купа грошви, а у мене у сусідстві продається маєток, який вам чудово підійде. Приїжджайте ж, і чимскоріше! А книжку про наші пригоди ви можете закінчити на пароплаві! Ми відмовилися розповідати нашу історію, поки ви її не напишете, оскільки боїмося, що нам не повірять. Якщо ви послухаєтеся моєї поради, ви приїдете сюди на Різдво, і я дуже прошу вас оселитися у мене. На той час сюди приїдуть Гуд і Джордж і, між іншим, ваш син (це щоб вас спокусити!). Він уже приїжджав до мене на тиждень пополювати і справив дуже приємне враження. Ваш Гаррі — дуже холоднокровний хлопець: під час полювання він всадив мені в ногу повнісінький заряд дробин, сам виколупав їх, а на додачу зауважив, як зручно мати з-поміж друзів-мисливців студента-медика.

До побачення, друзяко! Не буду вас більше умовляти, але я знаю, що ви приїдете, хоча б для того, щоб зробити приємне вашому щирому другові

Генрі Куртісу.

Р. S. Бивні величезного слона, що роздер бідолашного Хіву, прибиті у мене в холі над парою буйволячих рогів, що їх ви мені подарували, і виглядають чудово. А сокира, якою я зніс голову Твалі, висить над моїм письмовим столом. Шкода, що нам не вдалося привезти кольчуги!

Г. К.

Сьогодні вівторок. У п’ятницю відходить пароплав, і мені кортить скористатися запрошенням Куртіса і податися до Англії, хоча б для того, щоб побачити мого хлопчика Гаррі й поклопотатися про друкування цієї історії, оскільки мені не хотілося б довіряти цю справу комусь іншому.

ДОЧКА МОНТЕСУМИ
Розділ І
ЧОМУ ТОМАС ВІНҐФІЛД РОЗПОВІДАЄ СВОЮ ІСТОРІЮ

“Хвала Богу, що подарував нам перемогу! Сила Іспанії зламана, кораблі її потонули або втекли, морська безодня поглинула сотні і тисячі її моряків і солдатів, і тепер моя Англія може зітхнути вільно[63]. Вони йшли, щоб підкорити нас, щоб катувати нас і спалювати живцем на багаттях, вони йшли, щоб зробити з нами, вільними англійцями, те ж саме, що Кортес зробив з індіанцями Анауаку[64]. У наших синів вони хотіли відняти свободу, а в наших дочок — честь; наші душі вони хотіли віддати попам, а наші тіла і все наше надбання — Папі Римському і своєму імператору! Але Бог відповів їм бурею, а Дрейк[65] відповів їм кулями. Вони щезли, і разом з ними зникла слава Іспанії.

Я, Томас Вінґфілд, почув про це сьогодні, в четвер, набангійській базарній площі, куди приїхав, щоб поговорити з людьми і продати яблука — ті, що вціліли в моєму саду після страшних штормових вітрів, які геть обчухрали нинішнього року майже всі дерева.

Усілякі чутки доходили до мене і раніше, але сьогодні в Бангі я зустрів чоловіка на ім’я Юнг, з роду ярмутських Юнгів, який сам брав участь на ярмутському кораблі у битві при Гравеліні[66], де іспанців погнали далі, на північ, доти, доки вони не загинули в Шотландському морі.

Кажуть, що мале породжує велике, але тут сталося навпаки: велике спородило мале. Ці славетні події спонукали мене, Томаса Вінґфілда з Лоджа, парафіянина дитчингемської парафії графства Норфолк, узятися на схилі віку за перо і папір, попри глибоку старість і те, що недовго вже мені ряст топтати.

Десять років тому, 1578 року, коли наша вельмишановна королева Єлизавета була проїздом у тутешніх краях, її величність побажала побачити мене в Норіджі. Того дня вона сказала, що розповіді про мене дійшли й до неї, і забажала почути щось цікаве з мого життя, вірніше — з тієї пори, коли я жив з-поміж індіанців саме тоді, коли Кортес впокорював їхню країну Анауак, відому нині під ім’ям Мексика. Але щойно я розпочав оповідь, як її величності вже час було вирушати у Коссей на оленячі лови. Прощаючись, королева зажадала, щоб я виклав свою історію на папері, щоб вона могла її прочитати, і додала, що, коли ця історія справдить надії,