Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

— Твої слова, Гостра Стріло, течуть, як вода з гір,— відповів Слідопит після короткого роздуму,— і я вбачаю в них правду. Ти вчинив так, як на твоєму місці вчинив би кожен червоношкірий, хоча навряд чи так вчинив би блідочолий. Ти, певне, боявся побачити батька дівчини в горі?

Гостра Стріла мовчки схилився, ніби на знак згоди.

— Ще одне хай скаже мені брат мій,— продовжував Слідопит,— і тоді між його вігвамом та міцним будинком інгіза більше не буде хмари. Якщо мій брат розвіє цей туман, друзі дивитимуться на нього, як він сяде біля свого багаття, і він побачить, коли вони відкладуть набік свою зброю і забудуть, що вони воїни. Чому ніс піроги Гострої Стріли дивився на Святого Лаврентія, де, крім ворогів, нікого нема?

— А чому Слідопит та його друзі дивилися туди ж? — спокійно запитав тускарора.— Тускарорі можна теж дивитися в той бік, куди дивиться інгіз.

— Ну, якщо казати правду, Гостра Стріло, то ми тут ніби в розвідці... Тобто, я хочу сказати, плаваємо; іншими словами — несемо королівську службу, і ми тут по праву, хоч, може, й не маємо права казати, чого ми саме тут.

— Гостра Стріла побачив великого човна, а він любить дивитися в обличчя Прісній Воді. Він плив увечері до сонця, повертаючись до свого вігваму, але, побачивши, що молодий матрос повертає в інший бік, поплив і собі за ним: адже Прісна Вода й Гостра Стріла вкупі йшли останній раз по сліду.

— Все це, мабуть, таки правда, тускароро, а тому будь нашим гостем. Покуштуєш з нами оленини, а потім кожен попливе своїм шляхом. Сонце сідає за спиною, і кожен з нас пливе швидко, і мій брат може запливти далеко від того місця, куди йому треба, якщо не поверне вчасно назад.

Тепер Слідопит підійшов до своїх і переказав їм усе те, що вивідав у індіянина. Сам він ніби й схильний був вірити Гострій Стрілі, але разом з тим вважав за потрібне вжити й запобіжних заходів проти людини, до якої він відчував неприязнь. Проте його слухачі (окрім Джаспера) були набагато менше схильні вірити поясненням Гострої Стріли.

— Цього молодчика треба негайно закувати в кайдани, шуряче!— запропонував Кеп, щойно Слідопит закінчив свою розповідь.— Ми повинні одразу ж передати його в руки поліційного інспектора, якщо у вас взагалі такі бувають па прісній воді, і в першому ж порту віддати його в руки військового суду!

— Я вважаю за найдоцільніше затримати цього чолов’ягу,— сказав сержант,— а в кайданах нема потреби, доки він у нас на палубі. Вранці ж розберемося з ним.

Затим покликали Гостру Стрілу й оголосили йому остаточне рішення. Індіянин вислухав його понуро й без жодних заперечень. Навіть більше того: він сприйняв свій вирок зі спокоєм і гідністю — так, як це взагалі притаманно хіба американським індіянам. Стоячи осторонь, він тільки уважно, але спокій по стежив за тим, що відбувалося на палубі.

Тим часом Джаспер повернув тендера, знову надулися вітрила, і «Вітрогон» рушив своїм курсом далі.

Наближався час вахти, коли всі звичайно розходяться спати. На палубі, окрім Кепа, сержанта й Джаспера з двома його підручними матросами, вже нікого не зосталося. Тут-таки неподалік стояли й обоє індіян — гордий і зосереджений Гостра Стріла, а поруч нього — його затуркана, рабськи покірлива, як і всі індіянки, дружина.

— Для твоєї дружини, Гостра Стріло, знайдеться місце там, унизу, де за неї потурбується моя дочка,— привітно сказав сержант, який теж добре хотів спати і зібрався вже йти до своєї каюти.— А ти можеш собі постелити он той парус і лягти на ньому.

— Дякую моєму батькові. Тускарори не бідні. Жінка дістане з піроги мої ковдри.

— Як хочеш, друже! Ми вирішили за потрібне затримати тебе, але ми не маємо наміру садовити тебе під арешт чи погано поводитися з тобою. Пошли свою скво за ковдрами та й сам можеш зійти за нею і подати сюди весла. А щоб наші дрімайла, Прісна Водо, тут, бува, чого не прогавили,— зовсім притишеним голосом звернувся до Джаспера сержант,— не завадило б заховати подалі його весла.

Джаспер погодився. Тим часом Гостра Стріла з дружиною, і в думці не маючи, як здавалося, чинити будь-який опір, мовчки скорилися сержантовому розпорядженню й залізли в пірогу. Там індіянин заходився за щось сердито гримати на свою дружину, а вона мовчки й покірливо намагалася негайно виправити помилку, якої допустилася, і, відклавши вбік ковдру, яку дістала, натомість шукала другу — ту, котра потрібніша була її тиранові.

— Ну, годі-бо вже, давай руку, Гостра Стріло,— підганяв індіянина сержант, невдоволений з того, що вони так довго вовтузяться, коли йому саме хочеться спати.— Вже пізній час, а в нас, військових, є така річ, як ранкова зоря,— ми рано встаємо і рано лягаємо.

— Гостра Стріла вже йде,— промовив тускарора й ступив у самий ніс піроги.

Умить ударом гострого ножа він перетяв трос, яким трималася на буксирі пірога, і тендер пішов далі, лишивши позаду легенького човника, який одразу ж притишив хід, а потім майже закляк на місці. Все це відбулося так зненацька і так несподівано, що, перш ніж сержант отямився, пірога вже була на добрих чверть ліги позаду, а коли він здійняв тривогу, індіяни були вже зовсім далеко.

— Круто під вітер! — скомандував стерновому Джаспер, сам натягуючи клівер, і на тендері, який швидко повертався носом до вітру, відпливаючи на добру сотню ярдів убік від курсу, раптом затріпотіли вітрила, коли, як кажуть матроси, вітер вдарив у лоб. І хоча це робилося швидко й спритно, та ще швидше й меткіше діяв тускарора: він орудував веслом з майстерністю, що виказувала неабияку обізнаність зі справою, а до того ще й дружина допомагала йому, і пірога просто шугала по хвилях. Індіянин тримався під вітром, пильнуючи південно-західного напрямку, саме по прямій на середині віддалі між тендером і берегом, щоб можна було звернути проти вітру, якщо тендер змінить галс. Та хоч як спішив «Вітрогон» доганяти пірогу, Джаспер хутко зрозумів, що доведеться лягати в дрейф, в іншому разі буде неймовірно велике збочення з курсу. Через