Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

пробудила в її душі приємне почуття, бо хоча Мейбл і казала, ніби цілком вдоволена своїм становищем, вона, однак, відчувала, що своїм вихованням гідна кращого. Проте це почуття було таке ж короткочасне, як і раптове, адже Мейбл Дангем була дівчина щирої та благородної душі й не дивилася на шлюб з погляду переваг у суспільному становищі. Це швидкоплинне почуття зродилося швидше за звичкою, а справжнім відображенням її натури й принципів була саме та думка, якої вона найбільше дотримувалася.

— Я не знаю жодного офіцера ні в п’ятдесят п’ятому, ні в будь-якому іншому полку, який зважився б на такий необачний крок, та й сама я не припустилася б такої дурниці, як шлюб із офіцером.

— Дурниці, Мейбл?

— Так, дурниці, Джаспере! Ви не згірше мене знаєте, як суворо засуджуються в нас нерівні шлюби, і моє серце не стерпіло б, просто не стерпіло б, якби я помітила, що мій чоловік жалкує за тим, як, захопившись красним личком або гарненькою поставою, зопалу одружився на дочці людини такого низького рангу, як сержант.

— Вашому чоловікові, Мейбл, за такої дочки не довелося б багато думати про батька.

Мейбл, що так жваво, хоч і не без почуття, підтримувала розмову, після цього Джасперового зауваження помовчала з хвилину. Потім заговорила знов, але вже без властивої досі грайливості, й уважніший слухач, мабуть, помітив би нотки якогось смутку в її голосі.

— Батькові й дочці треба жити душа в душу, щоб і чуття й помисли в них були єдині. Для щастя чоловіка й дружини потрібно не менш злагоди в усьому, ніж між іншими членами родини. А найголовніше,— щоб ні в чоловіка, ні в дружини не було якихось особливих причин почувати себе нещасливими, бо на світі й без того багато кривди.

— Отже, якщо я вас вірно зрозумів, Мейбл, ви відмовляєтеся виходити заміж за офіцера тільки з тієї причини, що він офіцер?

— А чи маєте ви право, Джаспере, ставити мені такі запитання? — в свою чергу запитанням звернулася до нього, усміхаючись, Мейбл.

— У мене ніякого іншого права нема, крім даного палким бажанням щастя для вас, а це, зрештою, може, й дуже велике право. А побоювання мої ще більше зросли відтоді, відколи я випадково довідався, що ваш батько має намір віддати вас за поручника М’юра.

— Такого сміховинного і такого жорстокого бажання не може бути у мого дорогого батечка!

— Хіба це жорстоко — бажати, щоб дочка стала дружиною квартирмейстера?

— Я вже казала вам, якої я думки про це, і переконливіше сказати не здатна. Але раз я так щиро вам відповіла, Джаспере, то, гадаю, маю право вимагати, щоб і ви мені сказали, звідки це ви довідалися, ніби мій батько має такий намір.

— Про те, що він вибрав вам чоловіка, я довідався з його власних вуст: він мені про це оповідав кожен раз, коли під його наглядом завантажували корабель провіантом. А що це не хто інший, як містер М’юр, я знаю від самого квартирмейстера, бо той сам мені про це казав. Звівши те й друге докупи, я й прийшов до відомого тепер вам висновку.

— А може, Джаспере, мій батечко,— вся спалахнувши, мов вогонь, і ніби перемагаючи себе, важко промовляла кожне слово Мейбл,— може, мій батечко мав на прикметі когось іншого? З того, що ви сказали, ще зовсім не видно, ніби він мав на увазі саме містера М’юра.

— Хіба ж це не ясно, Мейбл, з усього того, що тут діється? Чого б оце тут раптом опинився квартирмейстер? Чому він досі жодного разу не вважав за потрібне їздити з нами в експедицію, а тут раптом ні сіло ні впало зібрався? Бо надиться свататися до вас, та й батько ваш вирішив віддати вас за нього. Невже ви не помічаєте, Мейбл, що містер М’юр упадає за вами?

Мейбл нічого не відповіла. її жіночий інстинкт справді підказував їй, що квартирмейстер захоплюється нею, хоча вона й не вважала, що до такої міри, як гадав Джаспер. Та й сама вона з окремих батькових розмов теж давненько здогадувалася, що він серйозно надумався видати її заміж; проте вона ніколи і в гадці не мала, що його вибір міг. упасти саме на М’юра. Хоч і далека у своїх.

підозрах від дійсного стану справ, вона, одначе, й тепер не йняла цьому повної віри, щиро вважаючи, що всі ті випадкові, але болючі її серцю батьківські натяки свідчили швидше про бажання взагалі влаштувати її життя і не стосувалися якогось конкретного чоловіка. Цю думку, проте, вона тримала про себе, бо почуття власної гідності й жіноча стриманість підказували їй, що заводити з Джаспером розмову про це було просто недоречно. Тим-то, щоб порушити довгу мовчанку, в якій обоє співрозмовників почували себе досить ніяково, Мейбл сказала, змінюючи тему розмови:

— В одному ви можете бути певні, Джаспере, і це я вам кажу, аби не повертатися більше до цього питання: поручник М’юр, хай би навіть він був і полковником, ніколи не стане чоловіком Мейбл Дангем. А тепер скажіть про цей рейс... Довго він триватиме?

— А хто його знає. На воді ми цілком у владі вітру й хвиль. Як каже Слідопит, той, хто вранці погнався за оленем, ніколи не знає, де спатиме вночі.

— Але ж ми не гонимося за оленем, до того ж і вирушили ми не вранці, отже, Слідопитові слова тут ні до чого.

— То правда, що ми не гонимося за оленем, але ми гонимося за тим, кого піймати ще важче. Я не можу вам сказати більше, ніж сказав, бо наш обов’язок — тримати язика за зубами. Боюся тільки, що мені не пощастить затримати вас на «Вітрогоні» довше, щоб показати, на що він здатний і в гарну годину, і в негоду.

— По-моєму, лише нерозумна дівчина може вийти заміж за матроса,— різко і майже мимоволі сказала Мейбл.

— Дивно! А чому це ви так гадаєте?

— Тому, що матросова дружина завжди відчуватиме, що її чоловік ділить любов між нею і своїм кораблем. Мій дядечко Кеп теж каже, що морякам не можна одружуватися.

— То він має на увазі солоноводих моряків! — заперечив їй, сміючись, Джаспер.— Коли він каже, що солоноводим морякам одружуватися не годиться, то будьте певні, що про прісноводих моряків він думає саме навпаки. Сподіваюся, Мейбл, у вас не складається думка про нас,