Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

— Все одно втече, — сказав Джаспер, умить визначивши відносне положення тендера й піроги.— Підступний негідник гребе напроти вітру, і «Вітрогонові» не наздогнати його.

— А в нас є пірога! — з юнацьким запалом вигукнув сержант, готовий кинутися навздогін.— Давайте її на воду і гайда за ними!

— Все це даремно! Якби Слідопит був на палубі, то, може, ще вийшло б що, а так — усе пропало. Доки спустимо пірогу, пройде ще три-чотири хвилини, а Гострій Стрілі, щоб утекти, більше часу й не треба.

І Кеп, і сержант бачили, що Джаспер має слушність, це зрозумів би навіть і той, хто нічогісінько не тямить у всіх цих справах, бо до берега лишалося, либонь, менш як півмилі, а пірога вже підходила до прибережної тіні. Ясно було, що вона досягне берега раніше, ніж її переслідувачі встигнуть пропливти половину цієї віддалі. Правда, вони могли захопити саму пірогу, але то була б не хтозна-яка перемога, бо навіть якщо пірога й залишиться у Гострої Стріли, він навряд чи відважиться показатися з нею на озері: адже тепер йому буде набагато безпечніше, хоча, безумовно, й важче, діставатися лісом на той бік. Стерно переклали знову праворуч, і «Вітрогон», круто повернувшись, пішов, ніби діючи інстинктивно, іншим галсом. Весь цей маневр Джаспер провів без жодного слова, бо його підручні так добре знали свої обов’язки, що діяли, мов заведені механізми. Тим часом Кеп, доки відбувалися всі ці маневри, взяв сержанта за ґудзик і повів його до дверей каюти, де їх ніхто не міг підслухати, і став викладати йому свої міркування.

— Слухай-но сюди, шуряче,— промовив він, зловісно насупившись,— це діло треба добре і з усіх боків обмізкувати.

— Життя солдата, любий шуряче, постійно вимагає мізкувати добре,— відказав сержант.— Якби ми тут, на кордоні, нехтували цим, з нас, мабуть, давно вже поздирали б скальпи.

— Хоч як би воно було, а я розглядаю захоплення Гострої Стріли, як одну «обставину», а втечу його — як іншу. Відповідальний за них лише цей Джаспер — Прісна Вода.

— Це таки й справді два докази, шуряче, тільки зовсім різні докази, бо якщо втеча індіянина свідчить проти Джаспера, то захоплення його — говорить саме на його користь.

— Ні, ні! Ці два докази зовсім не суперечать один одному: це не дві різні речі. Як хочеш послухатися ради старого моряка, сержанте, то, не гаючи жодної миті, вживай, доки не пізно, усіх необхідних заходів задля безпеки судна і тих, що на борту. Тендер зараз дає аж шість вузлів, а віддалі на цій сажавці такі мізерні, що незчуєшся, як до ранку ще опинишся у французькім порту, а до вечора — у французькій в’язниці.

— Чого доброго, може бути й так. А що ти радиш мені робити, шуряче?

— Як на мою думку, тобі слід цього Прісну Воду негайно заарештувати й посадити в трюм під варту, а командування тендером передати мені. Все це у твоїй владі, тому що судно належить армії, а ти командир армійського підрозділу на борту.

Сержант Дангем більше години роздумував над цією пропозицією, бо такої вже був він вдачі — довго й глибоко обмірковував свої рішення, а, прийнявши їх, діяв швидко й рішуче. Маючи своїм службовим обов’язком постійно перевіряти, як відбувають наряди солдати залоги, сержант хоч-не-хоч вивчив характер кожного з них, у тім числі й Джаспера, про якого він завжди був високої думки. Та підступна отрута підозри, що вже отруїла його душу, і страх перед інтригами французів, до того ж іще підігрітий старшим начальником, зробили свою справу; тож не дивно, що під враженням цієї глибокої недовіри, яка, здавалося тепер сержантові, ґрунтувалася на незаперечних доказах і фактах, досьогоднішня висока думка про багаторічну бездоганну службу Джаспера щезла вмить. У такому непевному душевному стані сержант вирішив звернутися за порадою до квартирмейстера, що хоч і не був тепер начальником над ним, але з думкою його, як старшого по чину, він мав усе-таки рахуватися. Цей збіг обставин навряд чи був щасливий, бо людині, котра сумнівається у виборі свого рішення, довелося радитися з тим, хто, щоб завоювати її прихильність, обов’язково погодиться з її думкою. Не на користь безсторонньому вирішенню цієї серйозної справи було й те, що її виклав поручникові не сам сержант, а Кеп. До того ж запопадливий старий мореплавець не пропустив при цьому нагоди натякнути своєму слухачеві, на чиєму боці він хотів би бачити квартирмейстера. А поручник М’юр був досить чемний, тому навіть коли б він справді сумнівався в Джасперовій вині, то все одно погодився б із дядьком та з батьком дівчини, руки якої він сподівався добитися. Зваживши ще на те, як були викладені факти, М’юр цілком серйозно схилився до того, щоб командування «Вітрогоном» тимчасово передати Кепові і в цей спосіб попередити можливість зради. Ця М’юрова думка остаточно переконала сержанта у своєму рішенні, яке він і заходився негайно здійснювати.

Не вдаючись до будь-яких пояснень, сержант Дангем просто заявив Джасперові, що визнав за потрібне позбавити його тимчасово командування тендером, передавши судно своєму шурякові. На мимовільний і закономірний подив Джаспера сержант спокійно зауважив, що військова служба часто вимагає таємниць і що, мовляв, становище в цю мить робить цей захід необхідним. Хоч подив Джаспера від цього пояснення й не зменшився, тим більше, що сержант завбачливо й уміло приховав свої підозри, проте молодий капітан, звиклий до військової дисципліни, мовчки скорився наказові й сам оголосив своєму маленькому екіпажові, щоб він до подальших розпоряджень слухався і виконував усі накази Кепа. Та коли Джасперові було оголошено, що разом з ним також усувається й відсилається до каюти і його помічник, якого за великий досвід роботи на озері називали лоцманом, він аж на лиці змінився від такої тяжкої образи. Щоправда, хлопець так швидко оволодів собою, що навіть підозріливий Кеп не зміг добрати, що мав означати його вираз обличчя. Одначе, як це завжди буває під впливом сліпої підозри, Кеп і цей факт негайно витлумачив у гірший бік.

Щойно Джаспер та лоцман зайшли до каюти, вартовий, якого поставили біля люка, одержав таємний наказ не зводити з них очей і нізащо не випускати на палубу ні вдвох, ні поодинці, а коли б вони спробували вийти — негайно перегородити їм дорогу й покликати старшого по палубі. Ці запобіжні заходи, одначе,