Українська література » » П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр

П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр

Читаємо онлайн П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр
прийомі в Данієли Міттеран, дружини лідера соціалістичної партії. Там вона зустрічалась з Режі Дебреєм, автором книг «Революція в революції» та «Палаючий сніг». Дебрей був у близьких стосунках з Міттераном, який мав зв'язки з іменитими представниками лівих кіл Латинської Америки.

Зроблено справді чимало, незважаючи на труднощі. Гундлах і Гладіс мали бути задоволеними, особливо він. Поворот його життя виявився дуже радикальним. Чого варті усі оті закулісні махінації, рекламні кампанії та злети кар'єри проти того, що він робить сьогодні? То були тільки ілюзії, міраж, трюкацтво. Яким порожнім та блідим здавалось йому тепер колишнє існування — праця, до якої він був байдужий, і задоволення власних потреб. Все те виявилося самооманою. А тепер і його прагнення спрямовані до однієї мети, думки й дії нероздільні, як невдачі й радощі; раніше він навіть не уявляв, що так може бути. Чи ще хто відчув коли щось подібне? Таке пульсування крові в жилах, таке піднесення! Найбільша радість була для нього, коли говорила Гладіс і її можна було просто слухати, не перекладаючи, як у Каракасі та Панамі. Окрилена успіхом, вона виступала щораз переконливіше, дедалі удосконалюючи свій хист промовця, іноді ставала — так йому здавалось — безмірно незалежною, але водночас такою ж простою і скромною, як завжди. Він вважав тепер ту прямодушну, наївну й непохитну жінку своєю дружиною, і це приносило йому безмежну радість, додавало гордощів, робило щасливим… Та що ж саме він відчував? Це важко було описати, йому хотілося зберігати тверезість і не вдаватись до мрії. Можливо, не існує й слова для назви такого почуття, в усякому разі він не міг його підібрати, він навіть ніколи не сподівався, що такого досягне. Він відчував, ніби пливе на самому гребні хвилі, перед ним розкинулась чудова далека країна, а ззаду — бушує бурхливе море. Хвиля несе його вперед крізь вир громадянської війни назустріч берегові привабливої країни, до миру, якого всі так прагнуть.

Дорогою Гладіс багато чого навчилася від нього: по-дипломатичному люб'язно вести розмову, бути сміливою й непохитною, якщо це потрібно. А він перейнявся її впевненістю, вірою в перемогу. Вона була послом Революційно-демократичного фронту, але й безсумнівно, наполовину його витвором. У Римі, Відні, Брюсселі, Амстердамі, Копенгагені, в Осло й Стокгольмі він допомагав їй, іноді виступав замість неї або давав поради, а тепер вона чудово засвоїла всю його науку… Гундлах заплющив очі, й в уяві пропливали, змінюючи одна одну, картини пережитих разом днів.

«Старі режими Центральної Америки повинні бути повалені, — говорила Гладіс перед журналістами в Амстердамі, — вони вже не можуть іти в ногу з соціальними змінами. Практика показує, що такі зміни можуть відбуватись не лише шляхом насильницького захоплення влади, а й парламентським шляхом. Сальвадор перебуває в центрі цього процесу. Ми хочемо обраного вільними виборами уряду, до якого входили б усі ті сили, що зараз в опозиції. Й ви, панове, могли б посприяти тому, щоб малі країни, такі як наша, дістали право самостійно розв'язувати власні проблеми, без втручання великих держав… Вам здається, що дуже важко вплинути на дії й рішення вашого великого партнера по пакту. Але я думаю, що ви змогли б пробудити їхнє сумління і звернути їхню увагу на те становище, в якому сьогодні живуть країни «третього світу», такі як Сальвадор».

А як мудро вона сказала позавчора на прес-конференції в Каракасі: «Ми маленька країна з дуже невеликими можливостями і обмеженим промисловим розвитком. Ми не можемо забувати про географічну близькість нашої країни до Сполучених Штатів. Ми прагнемо до конструктивних відносин з США, торгуємо з ними, отже, й уряд Рейгана повинен ставитись відповідним чином до нашої країни. Ми не можемо перекреслити Сполучені Штати на карті світу, то й Вашінгтон повинен рахуватись з існуванням країн Латинської Америки, в тому числі й Сальвадора».

Іще переконливіше виступала вона в Панамі: «Ми вже давно дали зрозуміти, що готові вести переговори, але на конструктивній основі. А посол США Уайт відверто заявляє, що його країна не допустить, аби в нас до влади прийшов марксистсько-ленінський уряд. Отже, виходить, що питання про те, чи залишиться в нас при владі хунта, або чи буде вона повалена, вирішують Сполучені Штати. Але ж хунта вже протягом тривалого часу відстоює інтереси лише невеличкої групи християнських демократів, плантаторів і армії, яка заплямувала себе кров'ю народу. І з нею в нас не може бути примирення». Гундлах пояснив їй, що політика — це вміння робити необхідне можливим і це дуже тонка робота, своєрідне мистецтво. Гладіс прислухалася до його порад, хоч сам він всупереч самому собі в деяких випадках і хапався за кия.

В Панамі хтось несподівано її спитав, чи правда, нібито вона побувала в катівні? й чи не думає іноді про помсту? Гладіс відповіла, що в Сальвадорі після перемоги ніхто не вдаватиметься до розстрілів, як було й після перемоги сандіністів у Нікарагуа. Сальвадорські революціонери прагнуть лише відновити втрачені права народу, знищити експлуатацію й подолати злидні. Ніхто не думає про помсту, крові й так уже забагато… Саме коли Гундлах згадав цей епізод, йому здалося, що в літаку оголосили, щоб пасажири пристебнули пояси й не курили, бо літак іде на посадку в аеропорту Ілопанго під Сан-Сальвадором.

Гундлах перелякано скочив на ноги — літак справді пішов на посадку, аж під грудьми здавило; попереду вже виблискувала гладінь озера… Як же це могло статись? Він був задрімав, а тепер спантеличено дивився на закрилки літака. Це просто неможливо! Вони вибрали південний маршрут, сіли в Панамі на літак авіалінії «Мексікана», з посадками у кожній столиці центральноамериканських країн — крім Сан-Сальвадора. Через бої, які точилися там уже кілька днів, аеропорт Ілопанго був закритий, там нібито пошкоджено злітно-посадочну смугу, як же тепер вони збираються сідати? До того ж аеропорт перебував у руках режиму! Отже, це кінець…

Але Гладіс сміялася з нього. Що це він собі надумав? Зараз літак сяде в Манагуа, адже внизу синіє величезне Нікарагуанське озеро, його аж ніяк не можна переплутати з невеликим озером Ілопанго. Ну гаразд, гаразд… Серце Гундлаха знову билося спокійно. Проте в її рішучих словах Гундлахові вчулася тривога, ніби Гладіс аж тепер усвідомила, до чого ж вузька та стежка, якою вони рушили вдвох. Гундлах охочіше летів би іншим маршрутом — через Беліз, щоб потім човном дістатися до Гондурасу, а звідти

Відгуки про книгу П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: