Королеви не мають ніг - Володимир Нефф

До цієї обставини, тобто до присутності ченців на екзекуції, магістр Джербіно, наймудріший зі страмбських авторитетів, поставився надзвичайно скептично і несхвально. Це був ставний старець з хвилястою бородою а ля Леонардо да Вінчі, власник аптеки в галереї поблизу храму, таємничої крамнички, яка пахла рум’янком і цитриновим деревом, фіалкою і шафраном, петрушкою і перцевою м’ятою, а також, само собою зрозуміло, розмарином, найулюбленішою і найвсесильнішою квіткою, якій приписувалося цілих сімдесят дві virtu, тобто властивості зціляти й виліковувати сімдесят дві різні недуги; було широко відомо, що дякуючи заслугам ученого маестро Джербіно, його відварам і мастям, у Страмбі впродовж останніх трьох десятиліть не виникло жодного випадку чорної віспи.

«А хіба ви, бовдури, уявляли це собі якось інакше? – подумки звертався він тепер до своїх співгромадян. – Хіба ви не знаєте, що Intransigente,[48] – так у Страмбі називали пріора картезіанців – і capitano di giustizia – одна рука? Що capitano di giustizia вкладає в монастир, – і він знає, навіщо, – солідну частину податків, які здирає з нас, і абат – в оплату за ці щедрі дари – посилає до Рима, в руки його святості, прихильні відгуки про поліційну діяльність capitano, отож папа, ленний володар Страмби, тримає над capitano свою благословляючу руку?»

Овації, якими натовп зустрів побожних картезіанців, були перервані вибухом багатоголосого реготу, бо Брут, потривожений цим гамором, раптом заревів, й один із катових поплічників, котрі стояли, як мовилося вище, спиною до клітки, злякано відскочив.

Затим із палацу, який раніше належав Гамбаріні, вийшла особиста варта capitano di giustizia, яка від міської варти відрізнялася кольором мундира – жовтим, зі знаком терезів, вишитим на грудях, тоді як міські гвардійці мали на собі мундири блакитні, й стала на сходах, двоє праворуч і двоє ліворуч, усі з алебардами в руках і в позолочених шоломах. Городяни люто й глибоко ненавиділи цю варту, без якої capitano di giustizia вже багато років не міг на вулиці й кроку ступити – між іншим, зазначимо, що вони прозивали їх «голуб’ятниками», – і все через те, що capitano di giustizia, боячись, аби його не отруїли, харчувався самими голубами, яких охоронці ловили для нього й приносили живими, а він власноручно їх убивав і готував страви – так от, усі ненавиділи їх, як ми сказали, люто й глибоко, однак не наважувалися виказати цю ненависть інакше, ніж мовчанням; зате, коли розчинилася брама герцогського палацу і, карбуючи крок, з неї виступила міська guardia, як ми вже знаємо, в блакитних мундирах, і щільно зімкнутими рядами по-двоє рушила на майдан, щоб утворити довкола місця страти каре, почулося якесь невиразне бурмотіння, котре виражало згоду й симпатію; плескати ніхто не наважився, бо синьйор capitano di giustizia до таких проявів особистих почуттів був вельми чутливий і реагував на них надзвичайно круто. (До цього ще слід додати, що приязнь, якою городяни обдаровували блакитних, була абсолютно вдавана й нерозважна, бо якщо жовті коштували вісімнадцять, то блакитні – двадцять без двох; обидві варти, особиста й міська, підлягали capitano di giustizia).

Після цього довго, може, з годину, якщо не довше, на майдані не діялося нічого; ця гнітюча пауза була порушена лише трьома дрібними інцидентами, що викликало вдячний сміх публіки: перший раз, коли в порожнє каре, яке охороняли блакитні алебардники, зненацька проник маленький кудлатий песик і кинувся до Брута з лютим дзявканням, і коли один з вартових, нерішуче повагавшись, виступив з лави й спробував відігнати нахабу своєю незграбною зброєю; другий, коли Брут, переставши ходити по клітці, роззявив пащу, тож усі застигли в очікуванні, що він зареве, але він замість цього надсадно, сипло закашляв; і третій, коли з via del Sole зі страшенним вереском і рохканням вибіг величезний тлустий кабан, за яким гонився різник з палицею в руці. Ченці, які покірно з’юрмилися на мармурових сходах храму святого Павла, вже вдесяте затягли свій покутний псалом, починаючи і кінчаючи його словом «miserere»; [49] дзвонар, який розгойдував похоронний дзвін, змушений був зупинитись, щоб передихнути, бо від напруження йому почало заходитись серце, але стратенець усе ще не з’являвся.

Публіка занепокоїлася, бо рознеслася чутка, ніби нагорі щось відбувається, а точніше, герцогиня покликала чоловіка до своїх особистих покоїв у лівому крилі палацу, до свого appartamento della Duchessa, і тепер вони в розкішній приймальній залі цього appartamento, завішаного гобеленами, витканими за ескізами художника Рафаеля Санті, з’ясовують свої розходження в поглядах, або, точніше, якщо дозволено так висловитись, сваряться. Ніхто ніколи не зрозуміє, як такі чутки можуть просочитись із-за мурів, таких міцних і товстенних, як мури герцогського палацу, але всі у Страмбі знали, що герцогиня вчора під приводом головного болю вже о десятій вечора покинула добродійний бал, який давав capitano di giustizia для вершків міста на користь нещасних страмбських сиріток, і цим передчасно закінчила свято, бо після її зникнення на англійський манір уже неможливо було продовжувати бал; цим самим вона мимохіть посприяла швидкому винесенню вироку Джованні; а коли, прийнявши сильні снодійні порошки, герцогиня заснула і, пробудившись аж перед самим полуднем, довідалася, що готується, тобто що її названий небіж прибув до Страмби відвідати свого доброго дядечка, а його, під тим приводом, буцім він цього дядечка хотів отруїти, – як це свого часу намагався зробити його батько, – мають кинути на поталу левові, вона зчинила від обурення непристойний крик, накинулася на свого чоловіка з вереском, що з його боку це неблагородний і негідний вчинок, а той нібито, відповів, що він з її думкою цілком згоден, однак нічого вже не можна вдіяти – вирок винесено за всіма правилами закону згідно з побажанням і на пропозицію синьйора capitano di giustizia, а вона нібито заперечила, чому, мовляв, він, п’янюга чортів, наказав узяти Джованні Гамбаріні під варту, замість того щоб, – якщо вже ім’я Гамбаріні в Страмбі прокляте, – тихо й непомітно вивести його з міста, а герцог, кажуть, відповів, що якби він так учинив, то мав би великі неприємності з синьйором capitano di giustizia, а вона буцімто кричала, що йому, тюхтієві, пора нарешті здихатись цього бридкого capitano di giustizia, а він нібито відповів, що все не так просто й що