Українська література » Пригодницькі книги » Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

Читаємо онлайн Тінь гори - Грегорі Девід Робертс
ножах.

До того, як кожен дрібний злодій почав носити з собою пістолета, методи бійок на ножах були серйозним бізнесом. Майстри, які навчали таких прийомів, були культовими постатями для молодих гангстерів, тож до них ставилися з такою самою повагою, як і до членів санджайської ради.

Гатода, який два роки мене навчав, також був наставником Ішміта — ватажка велосипедних убивць, а той, у свою чергу, передав ці навички своїм людям. Майстер ножів саме залишав коридор у супроводі молодого вуличного бійця на ім’я Хитрун, аж тут підійшов я.

Вони обоє привітали мене посмішками й рукостисканням. Юний гангстер був знесилений, але щасливий, тож поспіхом вибачився і пішов до душової.

— Хороший хлопчина,— сказав на хінді Гатода, доки ми за ним спостерігали.— І добре обходиться з ножем, хай він ніколи не використовує його в ганьбі.

Остання фраза була свого роду заклинанням, якого Гатода навчав студентів. Я й досі інстинктивно її повторював, як і всі інші.

— Хай він ніколи не використовує його в ганьбі.

Гатода був сикхом зі святого міста Амрістар. Замолоду він зв’язався з поганою компанією. Згодом кинув навчання і почав проводити майже весь час із місцевою бандою. Коли жорстоке пограбування привело до конфлікту з лідерами громади, родина Гатоди зреклася його. Ціною миру для його банди також стало вигнання.

Самотній і без грошей, він дістався Бомбея, а тут був найнятий Хадербгаєм. Він став учнем Ганешбгая — останнього майстра боїв на ножах, який починав з Хадербгаєм ще на початку шістдесятих.

За роки навчання Гатода ні на мить не полишав майстра, а згодом і сам перетворився на професіонала. Насправді, він був останнім майстром ножів у Південному Бомбеї, але тоді, у ті роки, до чарів вогнепальної зброї, ніхто з нас цього не знав.

Він був високим чоловіком, що могло стати недоліком для бійця на ножах, з густою гривою змащеного олією волосся, закріпленого у тугий пучок. Його мигдалеві очі, оті пенджабські очі, які лиш одним пекучим поглядом століттями спокушали подорожніх відвідувати Індію, світилися безстрашністю і честю.

Ім’я, за яким усі його знали в Південному Бомбеї — Гатода, перекладалося з хінді як «молоток».

— Тож, Ліне, хочеш попрактикуватися зі мною? Я збирався йти, але радо залишуся на ще одну сесію, якщо твої рефлекси до цього готові.

— Не хочу вас перевтомлювати, майстре-джі,— завагався я.

— Нічого страшного,— наполіг він.— Я просто вип’ю води й почнемо.

— Яз ним потренуюся,— заявив на хінді голос позаду мене.— Гора може відточити свою майстерність зі мною.

То був Ендрю ДаСилва — молодий гоанський член ради санджайської компанії. Термін, який він використав: «гора» — «біла людина», хоч і часто вживався в Бомбеї, але був образливим. ДаСилва, звісно ж, про це знав і косився на мене, розтуливши рота й випнувши вперед нижню щелепу.

Його слова звучали дивно. Ендрю сам мав достатньо світлу шкіру, його часткове португальське походження виявлялось у рудувато-каштановому волоссі й медових очах. А от моє обличчя й руки були темніші за його через постійну їзду на мотоциклі, під палючим сонцем і без шолома.

— Хіба,— додав Ендрю, коли я не відповів,— може, гора боїться, що я його осоромлю.

Це був надто вдалий момент посеред невдалого дня.

— Який рівень тренування обираєш? — запитав я, витримуючи його погляд.

— Четвертий рівень,— вирішив Ендрю, витріщаючись іще більше.

— Нехай буде четвертий,— погодивсь я.

Усі заняття в мистецтві боротьби на ножах проводилися за допомогою держаків для молотків. Це і стало причиною такого живучого прізвиська Гатоди. Дерев’яні держаки без обушків були близькі до ножів формою і вагою, тож їх можна було цілком використовувати для практики, не завдаючи при цьому серйозних ушкоджень.

На першому рівні використовували тупий кінець звичайного держака молотка. Для четвертого рівня держаки загострювали, і кінчик міг поранити до крові.

Тренувальні бої зазвичай складалися з п’яти однохвилинних раундів, що чергувалися з тридцятисекундними паузами. Роздягнувшись до пояса, лишаючись у самих джинсах, ми зайшли до тренувального коридору. Гатода став біля входу, щоб нас судити, і вручив кожному по загостреному держаку.

Тут було тісно, тож лишалося всього кілька вільних сантиметрів для руху праворуч або ліворуч. Потрібно було навчити людину близького бою в оточенні ворогів. Кінець оббитого коридору спеціально заблокували: вхід був єдиним виходом.

Ендрю тримав загостреного держака сторч, наче вхопивши ефес меча. Я ж тримав свою зброю «лезом» донизу і відтворив боксерську стійку. Гатода кивнув, щоб перевірити нашу готовність, глянув на секундомір у нього на шиї та дав сигнал.

— Починайте!

Ендрю кинувся на мене, намагаючись завдати несподіваного удару. Його було легко уникнути. Ендрю спіткнувся, і я штовхнув його так, що він полетів на Гатоду, який стояв на початку коридору.

Молодий гангстер, який стояв позаду майстра, почав сміятися, але наставник його втихомирив.

Ендрю розвернувся і почав підходити до мене обережніше. Я швидко подолав відстань, й ми почали обмінюватися шквалом поштовхів, викидів і контрударів.

На мить ми зімкнулись у міцному клінчі, торкаючись головами один одного. Зібравшись на силі, я штовхнув Ендрю, і він відхилився у кінець коридору, щоб відновити рівновагу.

Знову атакуючи, Ендрю вдавався до обманних маневрів, кидаючись на мене. Щоразу вигинаючи спину й виходячи з зони досяжності, я ляскав його по обличчю вільною лівою рукою.

Біля входу до коридору зібралося кілька молодих гангстерів, щоб подивитися на нас. Вони сміялися після кожного ляпаса, ще більше роз’ятрюючи Ендрю. Він був повноправним членом ради санджайської компанії, і лише ця позиція вже вимагала поваги, навіть якщо сам чоловік її не викликав.

— Стуліть свої бісові пельки! — заверещав на глядачів Ендрю.

Вони відразу ж замовкли.

Ендрю зиркнув на мене, зціпивши зуби через ненависть, яку він відчував. Його плечі вигнулися від злості, що струменіла з серця. На руках напружилися м’язи, і він почав тремтіти, намагаючись притлумити свою лють.

Поразка завдавала йому болю. Він думав, що добре вправляється з ножем, а я змушував його усвідомити, що можна й краще.

Треба було дати йому перемогти. Мені б це нічого не вартувало. І він у якомусь сенсі був моїм босом. Існує куток зневаги, який ми резервуємо для тих, хто нас ненавидить, коли їм завдано шкоди, хто ображаються без приводу і паплюжать нас без причини. Ендрю був загнаний у куток мого презирства так само, як і в глухий кут тренувального коридору. А зневага майже завжди перемагає обережність.

Він напав. Я розвернувся, уникаючи удару, і торкнувся загостреною рукояткою його

Відгуки про книгу Тінь гори - Грегорі Девід Робертс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: