Ловці мамутів - Едуард Шторх

Могутній потік обмивав скелю трохи нижче велетенської печери, в якій узимку знаходили притулок тамтешні ловці.

На прискалку перед печерою горіло таборове вогнище. Мамутикові посланці здалека вигукнули своє гасло, викликаючи кого-небудь з табору. Місцеві ловці посхоплювались і відповіли на вигуки, впізнавши друзів.

На привітання підійшли до гостей і, нахилившись, потерлися носами об їхні носи, а потім поплювали в долоні й погладили Мамутикових посланців по обличчю.

Обряд привітання було виконано за вимогами мисливських звичаїв.

Гості розклали свій товар і попросили навзамін кресального каміння.

Ватаг місцевого племені трохи покомизився, але потім погодивсь і разом з двома своїми ловцями попрямував углиб печери. Це була не дуже широка, але досить довга галерея у вапняковій скелі. Один з ловців присвічував палаючою гілкою. Так вони пройшли темним гротом кроків сто і опинилися на складі кресального каменю тутешнього племені. Ловці взяли по кілька каменюк і, повернувшись назад, поклали їх на купу перед Мамутиковими посланцями. Ті навіть не поворухнулися й лише мовчки дивились на багаття.

Тоді місцевий ватаг підвівся знову і, як і вперше, разом з двома ловцями приніс із темної печери ще кілька каменюк. Цього разу гості закивали головами. Торги відбулися.

В такий самий спосіб місцеве плем’я купувало кресальний камінь від інших мандрівних родів. У Чехії ж свого кременю майже немає. Ще за прадавнини його приносили десь аж із Бельгії або з Балтійського узбережжя як дорогоцінну річ для обміну на верхньому Дунаї, на Мораві та в Чехії.

З нагоди вигідних торгів гостей добре почастували. Під час гостини місцевий ватаг сказав, що його плем’я радо зміцнило б дружбу з Мамутиковим племенем родинними зв’язками. Тут він гукнув на двох високого зросту дівчат, котрих плем’я охоче поміняло б на двох дівчат з табору на Білій скелі.

Посланці погодилися, щиро попрощалися й повели місцевих дівчат до свого стійбища. Разом з ними вирушило двоє місцевих ловців, щоб вибрати собі жінок на Білій скелі.

Надвечір вони дісталися до Мамутикового табору. Плем’я раділо: як є кресальний камінь, то знову буде багато ножів, стріл, гарпунів. Чоловіки відразу заходились відбивати гострогранні скалки для знаряддя.

Ловці працювали старанно. Ножики прикріплювали до кістяних держаків або настромляли на дерев’яні ручки. Інколи в держаках просвердлювали дірки, щоб ножик можна було повісити до пояса. Крім кременю, застосовували й місцеве каміння, що його приносили річки, — кришталь, роговик, халцедон, яшму, сланець та порфір. Але найкраща зброя та знаряддя тільки з кременю!

Обидва мисливці з дружнього племені вже вибрали собі по дівчині, побажали тутешнім успішних ловів і повели дівок до себе додому.

Мамутикове плем’я відпочивало кілька днів.

Видужалий Мамутик казав, що треба напасти на родину печерних ведмедів, які примандрували звідкілясь і оселились на піскових скелях понад річкою. Там на південних схилах ведмеді мають багато барлогів. Ці хижаки вже роздерли одну жінку з племені й покалічили хлопця, який захищав її.

Бій з ведмедями вимагав старанної підготовки.

Було вироблено кілька нових луків, списів та сокир.

Жінки казали, що тепер Мамутик неодмінно здобуде собі гарну ведмежу шкуру.

Після полювання на диких коней дні минали весело і в достатку. Вранці ловці вставали, готували собі їжу, наїдалися і знову укладалися спати. Так тривало доти, поки не з’їли все свіже м’ясо. Але запаси сушеного та копченого були ще великі.

Ловці сиділи навколо багаття на Білій скелі й ліниво спостерігали веселі витівки дітей, які бавилися з цуценям та лосенятком. Песик був дуже кумедний, ганявся за дітьми, дзявкав, нишпорив по стійбищу, бешкетував разом з малюками. А от з лосеням був клопіт. Воно люто било ногами кожного, хто підходив до нього. Ловці змушені були прив’язати лосеня довгим ременем до дерева. Діти піклувались про нього, приносили лосеняті ліскових, вільшаних та вербових гілок, і воно з задоволенням хрупало їх. Особливо до смаку йому була карликова берізка, що густо росла тут по стрімких схилах. Та, незважаючи на щире піклування дітей, лосенятко росло диким і навіть спало стоячи, спершись на дерево, щоб при найменшій небезпеці утекти.

Щербатий Зуб охоче розповідав, як він спіймав це лосеня. Висліджуючи одного разу звірів, він здибав в долішніх мочарах самицю з телям. Примірявся, чи не поцілить її списом, аж тут. бачить, що лосиця ступила в трясовину й загрузла. А маля стрибало на березі й жалібно мекало.

Хоробрий мисливець миттю скочив до лосеняти й обхопив його за шию. Та лосеня кинулось тікати й потягло ловця через кущі вгору по схилу. Щербатий Зуб поколовся, побився, але швидше ладен був загинути, ніж відпустити свою здобич. Саме тоді Вовчий Пазур ставив нагорі пастки на зайців і, почувши дивний шум, побіг у вибалок, де Щербатий Зуб боровся з лосеням. Вовчий Пазур наспів другові на поміч, й вони разом привели лосеня в стійбище.

На думку всіх, плем’я скуштує лосенятини найближчими голодними днями.

Пополудні небо затьмарилось і пішов дощ. Багаття було сховане під навислою скелею, однак ловці добре-таки змокли.

Мамутик приніс кілька гілляк, позабивав їх у землю, а верхівки зв’язав докупи. Потім напнув на гілки шкури — вийшло справжнісіньке шатро. Коли ж вода почала просякати всередину, Мамутик викопав навколо шатра рівчак. Тепер у шатрі було сухо.

До вечора на Білій скелі стояли вже аж чотири намети. Жінки встелили долівку сухою травою, вхід позавішували від вітру оленячими шкурами. Дярга наламала соснових гілок і поклала їх на верхівки наметів, щоб дощова вода не протікала