Дума про Хведьків Рубіж - Володимир Худенко
З Чигирина септеврія 16, 1657.
Іоанн Виговський, новоізбранний єго царського пресвітлого величества войська запорозького і всея Малія по боїх сторонах Дніпра сущея Росії гетьман».
І
Розвідники Хведько і Шевчик, як ми пам’ятаємо, колишні Максимові козаки, пробиралися через хащі верболозу коло річечки Куколки. Там далі, де мали стояти москальські війська і цілий обоз різної знаті, впритул до самого його сіятельства боярина Симеона Пожарського — вельми тихо. Ото хіба птахи — пру! пру! Цілими зграями над заростями й очеретом, а так — тихо.
— Шевчик! Шевчик!
— Та тихо ти!
— Шевчик, біс тебе бери! Он там москалі!
Якась тінь заворушилась скраю коло сплячих. Козаки завмерли.
— А я тебе говорю — не было у тебя козыря! Подсунул сукин сын Лавров тебе! Я его, гада, знаю! Вы с ним заодно!
— Да чего тебя подняло? Ночь уже!
— А-а! Не хочешь, сукин сын, правды?! А я тебе все равно скажу, как на духу: сука ты, Михайла! Шулер!
— Я шулер? Да чтоб ты скис!
— Ах, так, сволочь! А ну показывай рукав! Рукав, сказал, показывай, мразь!
— Какой тебе рукав?! Сейчас в морду дам! На!
Московіти зчепилися в бійці і впали на землю, покотились по землі прямо до кущів, за якими саме принишк Шевчик. Той уже наготовив шаблю, та правда, боявся раніше, ніж треба, викрити себе і побратимів.
— Что они там?
Ще декілька кацапів пробудились од гамору тих задирак.
— А біс тебе бери, — вилаявся подумки Шевчик.
Раптом сталася неприємність. Там, де причаївся козак, певне, були якісь гілки чи друзки тих гілок, коротше, посковзнувся він на них і впав, не втримавши рівноваги. Страшний, скажу я вам, здійнявся тріск.
— Тихо, братцы! Тихо! Кажись, хохлы! Буди всех!
— У-у-у-! — простогнав ображено Шевчик і вискочив із шаблею з кущів. — Це вже точно видав своїх, так хоч помру не з такою ганьбою.
Ш-ш-ш-у-у-у! — наче крила лелеки об повітря.
З нічного неба на москалів упало чотири вурдалаки. Зблиснула сталь довжелезних мечів, бризнула кров, і все вкрай тихо, безшумно.
Московіти як стояли, так і полягали на траву неживі.
— Т-с-с-с! — кивнула бліда дівчинка Шевчику. — Мерщій до шатра Пожарського, — прогугнявила.
— Слухаюсь, — гримнув Шевчик, тоді трохи одбігши, розвернувся. — Дякую!
Та ніхто його не почув уже — навкруги лежали тільки вбиті москалі.
ІІ
Пожарський у себе в шатрі розмірковував про завтрашню атаку, що мала початися після спадання туману. Всі спроби розвідників дізнатися щось про розташування військ Івана Виговського та власне його намірів не мали успіху. Ввечері тим більш, бо в шаповалівських зимівниках не залишилось людей — усі втекли від ґвалту москалів до Соснівки.
До намету Пожарського покликали наказного гетьмана Івана Безпалого.
— Доложите обстановку, наказной, в степи и перед мостом, — буркнув, не привітавшись, Пожарський.
— Я щойно був на мосту. Міст добротний. На нашому боці перед мостом виготовлені пересувні перепони проти кінноти, їх охороняють воїни. За мостом на Соснівку підходи чисті, кругом тихо, але це оманлива тиша. Можлива нічна атака з Соснівки. Слід чекати спроб удару і зі сходу, і з заходу степу.
— Что предлагаешь, наказной?
— Відвести від мосту козаків і царські війська на ніч, щоб удар виговчиків був пустопорожнім. Моїх козаків і частину ваших військ відрядити в степ, щоб упередити маневри татар і виговчиків.
— Почему прекратилась связь с лагерем князя Трубецкого, почему нет от него гонцов, почему не прибыл конный резерв и обоз с продовольствием?
— Ваше сіятельство, зв’язком відає князь Львов, а