Майстер реліквій - Крістофер Баклі
— Слухай, — нарешті сказав Дюрер, — ти вважаєш, що герцог Урбіно вчинить якусь непристойність з монахинею? До того ж, з монахинею із почту графа, який є похресником самого імператора? У замку гостинного господаря? Припиніть турбуватися, всі. Ви наче сільські бабці.
Дюрер пішов до ліжка. А ліжко він зарезервував собі найбільше. Він же граф, урешті-решт. Бо як це буде виглядати, коли прислуга побачить його у маленькому? Це може здатися підозрілим.
Ландскнехти також вирядилися спати. Це був довгий день, і година вже пізня.
Дісмас чекав на самоті, в його уяві роїлися жахливі образи. А якщо Лоренцо візьме Магду силою?
Уже перед світанком він почув, як прочинилися двері. Він кинувся до неї і обійняв так, ніби не бачив багато років.
— Що на тебе найшло? — спитала вона.
— Я радий, що з тобою все гаразд.
— Зі мною все добре. Потім розповім. Я втомилася.
У ліжку вона швидко заснула у його обіймах.
За кілька годин вона прокинулася і описала їм усе, що відбувалося у спальні герцога Урбіно.
Управитель Караффа змусив одного зі слуг випити її мікстуру. Після того як слуга не вмер, їй дозволили запропонувати ліки герцогу. Майже одразу його грудний біль заспокоївся. Він почувався просто щасливим.
— Чому ти була там так довго? — спитав Дісмас.
— Я намагалася піти звідти багато разів. Герцог не дозволяв мені.
— А він не…
— Ні. Він лише хотів, щоб я тримала його руку.
Дюрер скривився.
— І ти тримала?
— У рукавичках, майстре Дюрер.
— І все ж…
— Сифіліс не передається через дотики. Хіба що в тебе є незагоєна рана. Або через інтимний контакт.
— Присягаєшся життям?
— Це казав мені Парацельс. Значить, так і є.
— Дай їй договорити, Нарсе, — перебив Дісмас. — Що ще?
— Вони намагаються полегшити його біль ладанумом. Крапають на хустку. Але завелика доза впливає на мозок. Коли я нагадала про це, лікар герцога розлютився. Він сказав, що я дурна і лізу не в своє діло. Йому не сподобалось, що я допомогла його господарю. Тоді герцог розлютився і вигнав його з покою.
— Ми нажили ще одного ворога, — сказав Дісмас. — Ти не винна, Магдо. Просто я рахую людей, які нас ненавидять.
— Я була з ним протягом усієї ночі. Він ніби дрімав з розплющеними очима. Це через ладанум. І одночасно розмовляв. Всю ніч розмовляв.
— Марив?
— Можливо. Він говорив про дивні речі, про людей, яких я не знаю. Але він розуміє, що вмирає. І не хоче цього. Ще він говорив про плащаницю, — сказала Магда.
— Що саме? — спитав Дісмас.
Раптом обличчя Магди змінилося.
— Цей Караффа, управитель герцога. Він мені не подобається.
— Він насмілився?..
— Ні. В кімнаті нас було троє. Всю ніч. Караффа з мене очей не зводив. Але це була не хтивість, чи як ти це називаєш.
— Він італієць, — сказав Дюрер, — «хтивість» — те саме слово.
Магда розмірковувала.
— Не думаю, що він міг би.
— Євнух? — спитав Наткер.
— Ні. Мені здалося, що його не хвилюють жінки.
— Содоміт.
— Знову ні. Його взагалі не хвилюють ні жінки, ні чоловіки у цьому плані. Він дивився на мене постійно. Наче я будь-якої миті здатна вихопити кинджал і вбити його герцога. Він не міг обшукати мене, бо я монахиня. Але кожного разу, коли герцог казав щось у гарячці, Караффа відчайдушно нервував. Здавалося, що…
— Продовжуй!
— Наче він боявся, що герцог розповість мені те, що мені ні в якому разі не треба знати.
Дісмас міркував.
— Лоренцо — правитель Флоренції та Урбіно. Звісно, у нього повно таємниць, які управитель не хотів би довірити незнайомцям.
Магда замислилась, дивлячись у вікно.
— Що з тобою?
— Нічого.
— Чому ти така стурбована?
— Гей, сестричко, відпусти свого язичка на волю! — втрутився хтось із ландскнехтів.
Магда все ще вагалася. Нарешті вона вимовила:
— Можливо, ми не єдині, хто приїхав до Шамбері, щоб украсти плащаницю.
Всі повитріщалися на неї.
— Він… він сказав щось особливе, що ти зробила такий висновок?
— Ні. Це лише відчуття. Через те, що Караффа так нервував, коли його хазяїн починав марити. Нарешті герцог заснув. По-справжньому, не від ладануму. І я пішла.
Конрад плеснув долонями по колінах.
— Ну що, хлопці, позмагаємось?
Наткер пирхнув.
— З італійцями, чи що?
— Не у боротьбі, Наткере. У крадійстві. Крадуть макаронники неперевершено.
— Це правда, — сказав Анкс. — Так говорить Біблія. Це ж макаронники винайшли крадіж.
— Де ти бачив таке у Біблії? — спитав Наткер.
— Брешеш, — виправив Конрад. — То євреї започаткували крадіж.
— Ні, — відказав Наткер, — євреї започаткували позики під заставу. Італійці започаткували крадійство.
Дісмас знайшов прихисток від безглуздого патякання ландскнехтів у віддаленому куточку апартаментів.
Він розмірковував: може, Магда права? Він дослідив усі можливості, щоразу, так би мовити, змінюючи ракурс, і щоразу доходив висновку, що у цьому припущенні немає сенсу. Щоб герцог — могутній правитель третини Італії — поцупив реліквію у іншого герцога? Бути цього не може.
Тому він суворо сказав Магді:
— Це неможливо.
— Я не казала, що впевнена в цьому, Дісмасе. І чому ти розмовляєш зі мною таким тоном?
— Я лише намагаюся встановити, чи є у цьому хоч краплина істини.
— Я ж і кажу, що не впевнена.
— Так, — він наставив на неї вказівний палець, — але ж ти подумала, що це можливо. Чому?
Магда підняла руки вгору.
— Гаразд. Каюсь. Просто така думка виникла у мене в голові. А тоді відлетіла.
— Герцог Урбіно казав щось таке, що ти дійшла висновку, ніби…
— Дісмас, якщо ти негайно не зупинишся, наперстянку доведеться пити мені. Ти завдаєш мені ще гіршого болю, ніж грудний.
Він подумав ще і раптом проказав:
— Можливо, це справжня плащаниця. Я так вважаю.
— Чому?
— Ну, якщо дві групи зовсім різних людей одночасно приїздять до Шамбері, щоб її вкрасти… тут треба подумати.
Магда застогнала.
— Наприклад, — продовжував Дісмас, хоча думки шалено скакали у його голові.— Уявімо, що це справжня плащаниця.
— Добре. Уявила.
— Продажний кардинал посилає мене її вкрасти — тобто, «перевести». Так?
— Так.
— Тепер, якби ти була Ісусом…
— Що за маячня! Я не Ісус.
— Так, але спитай себе: чи хотів би Ісус «переведення» своєї плащаниці до продажного кардинала заради його наживи? А чи хотів би він, щоби нею заволодів італійський герцог, що гниє живцем від сифілісу? Де тут вибір Ісуса?
— У мене голова йде обертом від твоїх «чи»!
— Магда, я професійний мисливець за реліквіями, це моя стихія. Всі факти треба порівняти і дійти рішення. Якщо плащаниця не хоче «переведення» до Майнца, тоді вона має дозволити «перевести»