Майстер реліквій - Крістофер Баклі
Зробивши паузу, кардинал урочисто додав:
— Короля Франції я також сюди додаю. Звісно, я не мав би цього казати, бо я зовсім недавно від його столу…
Цього разу він звернувся до господаря з блаженною посмішкою:
— І все ж, мій дорогий Карле, немає нікого у світі, чия б гостинність, частування та товариство подобалися мені більше, ніж ваша.
Герцог мовчки підняв руки і брови, показуючи, якою зворушливою була ця похвала.
У якусь мить Дісмас помітив вираз огиди на обличчі Карла Доброго. Язики павичів? Діти, живцем запечені у пирозі? Все це здавалося несумісним з його м'якою і доброчесною вдачею.
Дісмас перевів погляд на потилицю Дюрера, чию зневагу до такого сорту речей він добре знав. Жувальний м'яз Нарса рухався так, ніби він трощив горіхи. Дісмас почав молитися про себе. Раптом його молитва отримала відповідь у формі чийогось гострого хрипу. Герцог Урбіно знову схопився за груди.
Караффа вмить опинився біля господаря.
— Вашому хазяїну зле? — спитав Карл.
— Це лише нестравність шлунку, ваша милосте, — відповів Караффа. — Все зараз мине.
Караффа клацнув пальцями, до нього підскочив слуга із пляшечкою. Він накрапав трохи рідини на мереживну хустку. Лоренцо приклав її до рота і почав глибоко дихати. За деякий час колір — який би він там не був під гримом — повернувся до його обличчя.
— Вибачте, — сказав герцог. — Висота… тут, в Альпах… Завжди це мене підкошує. Я в порядку. Караффа, припиніть турбуватися про мене.
Висота? Дісмас замислився. Шамбері розташовується нижче двох тисяч футів над рівнем моря. Що вони йому дають? Рука Урбіно все ще лежала на його грудях.
З ватиканських гастрономічних оргій розмова перейшла до іншої теми.
— Новий імператор, — звернувся Лоренцо до графа Лотара, — він, як кажуть, ваш хрещений?
Дюрер кивнув.
— Як ви гадаєте, чи скоро він піде війною на Францію?
— Ваша світлосте, — Дюрер почервонів. — Яке питання!
— Але не безпідставне. Я збираюся до Парижа на хрестини дофіна.
Дюрер допив свій келих одним ковтком.
— Між нами кажучи, я не є членом його військової ради. І не беру участі у цих дискусіях.
Герцог чекав на більше.
І Дюрер кинувся напролом:
— Але ні для кого не таємниця, що між Валуа та Габсбургами не дуже велике кохання. Не думаю, що хтось здивується, якщо почнеться війна.
Герцог Урбіно мав такий вигляд, ніби зараз засне. В словах Лотара не було нічого нового.
— Ми чули, — продовжував Дюрер, — що король Франциск хоче стати імператором. Він, мабуть, дуже нервує через те, що не отримав цей приз. Певно, він відчуває себе трохи затиснутим між імперією та іншим володінням мого хрещеного — Іспанією.
Лоренцо трохи пожвавішав.
— Чи маєте ви щось передати через мене його величності Франциску від вашого хрещеного?
Дісмас знову почав молитися, благаючи Всесильного нагадати Нарсу, що вони прийшли сюди вкрасти реліквію, а не розпалити війну між Францією та Священною Римською імперією.
— Ваша милосте, дякую за пропозицію. Але я тут, у Шамбері, як паломник, а не імперський емісар.
Дякую тобі, Боже!
— Хоча, — додав Дюрер, — гадаю, що імператор стурбований — дуже стурбований! — постійними порушеннями суверенітету Савойї з боку Франциска. Він би волів, щоб ці порушення припинились. — Він зробив багатозначну паузу і додав: — Негайно.
Герцог Карл сяяв. Дісмас майже чув, як він муркоче.
Герцог Урбіно та кардинал Арагонський приголомшено дивилися на Лотара.
— З усією повагою до нашого гостинного господаря, — нарешті сказав герцог Урбіно. — Невже Савойя дійсно турбує імператора?
— О! — піднесено вигукнув Дюрер, — ви навіть не уявляєте, як це тисне на мого хрещеного. В нього до Савойї майже батьківські почуття.
Герцог Урбіно витріщився. Це була вражаюча заява — імператор Священної Римської імперії, виявляється, насправді переймається чварами Франції на її власному задньому подвір'ї зі старомодним і — правду кажучи — майже нікчемним герцогством.
Сторопілий вигляд Урбіно підтверджував підозру, що імператорський похресник напевно йолоп.
Лоренцо люб'язно зауважив:
— Я неодмінно передам це його королівській величності.
— Також передайте від мого хрещеного найщиріші вітання дофіну разом із побажаннями щастя, здоров'я і довгого життя.
Герцог Урбіно кивнув. З цим безтолковим графом усе ясно.
Кардинал Арагонський, дипломат та спеціаліст з геополітики, такий же, як і герцог Урбіно, теж збентежився упаданнями імператора над Савойєю, про які уповноважено заявив граф Лотар. Тому поспішив надати розмові інший напрямок:
— З усією повагою, чи можу я спитати, які плани у вашого дорогого хрещеного щодо єретика Лютера?
— Лютера? — здивувався Дюрер. — Ах, Лютер… Хіба це важлива справа?
— Гірше. Єресь — це жахлива справа. А в цьому випадку — загрозлива.
— Хм, — з сумнівом вимовив Дюрер.
— Його критика Папи не вщухає. Скажу вам відверто: це вже стало надто докучати його святості. Він не може сконцентруватися на своїх справах.
Дісмас у цю мить думав: «Будь ласка, Боже, не дай Нарсу ляпнути: „На яких? На блудстві?“»
— Тобто, на бенкетах? — поцікавився Дюрер.
Кардинал сторопів, його очі стали крижаними.
— На відбудові базиліки Святого Петра. На невпинній підтримці мистецтва. На дослідженнях у галузі зоології. Він у такому захваті від усього цього. А його слон! Він робиться немов хлопчисько поруч із Ганноном. І полювання також… Святий Отець — людина багатьох захоплень.
— Так, — сказав Дюрер, — він досить невпинний.
— І щодо полювання: на жаль, Папі не можна їздити верхи. Але завжди саме він завдає смертельного удару здобичі своїм списом. Як святий Георгій змієві. Він сміливий і мужній. Якби Лютер побачив його у такі хвилини, він би вжахнувся.
Дюрер кивнув.
— Це має бути щось неймовірне. Встромити спис у виснаженого та зраненого звіра. Оце так полювання!
— Ви германець, — сказав кардинал. — Просвітіть мене, граф, бо я хочу знати. Чому курфюрст Саксонський Фрідріх прихистив і боронить Лютера? Всім відомо, що сам він залишається вірним католиком. Я не можу зрозуміти, чому, коли його святість намагається приструнити цього монаха, Фрідріх уперто продовжує захищати його. Поясніть мені це.
— Ну, це досить складно.
— Ви так вважаєте?
— Розумієте, Лютер — саксонець. А Фрідріх — правитель Саксонії.
