Розбійник Пинтя у Заклятому місті - Олександр Дюлович Гаврош
— Вона хотіла одружити Урфія з принцесою Геремією і цим забезпечити собі спокійну старість, створивши нове могутнє королівство. Але тут з’явилися ви і зруйнували всі її плани.
— Чому ж вона не знищить мене?
— Це було б занадто просто й відкрито. Вона не хоче зізнаватися у чорноті власної душі. Ґанджі-баба усе ще вважає себе рятівницею Закрайсвіття, символом справедливості. Боїться зруйнувати виплеканий світлий образ не лише у своїх очах, айв очах власних дітей.
Тут мандрівники почули голосний плач знизу. Хтось так хлипав, наче втратив рідних.
— Це вона! — затремтів Зелений заєць.
— Мені її шкода! — зітхнув Пинтя і задув світильник. — Але я не знаю, чим їй допомогти.
— Цікаво, чи вона нас завтра пошкодує? — озвався щур, мостячись на волохатих грудях розбійника. — У переможених один порятунок: не сподіватися на будь-який порятунок!
Невдовзі вони вже спали, освітлені місяцем, що зацікавлено заглядав у їхнє кругле віконечко. Нічний вітер пошепки перемовлявся із запашними луками. Під східцями затяг свою сумовиту мелодію цвіркун. Та й згори чулося невиразне туркотіння. Там теж хтось не міг заснути, мостячись на дерев’яному піддашші.
Тільки Зелений заєць про щось міркував, лежачи з розплющеними очима. Може, згадував довгі роки служби у головної чаклунки Закрайсвіття? Чи мріяв про нове життя? Проте сон до нього не брався і квит. Найважче, як відомо, виконати бажання: «Я хочу заснути!» Так і прокрутився він з боку на бік до світанку.
Зранку за сніданком Ґанджі-баба знову була втіленням бездоганності і шляхетності. На її вродливому лиці не було навіть натяку на безсонну ніч та ридання. Вона була вбрана у сріблясту сукню, оздоблену дивним чорно-білим вишиванням, що мала якийсь фантастичний крій і нагадувала радше шкіру змії, яка туго облягала звабливі форми господині, ніж жіночі шати. Чарівниця якнайвічливіше зверталася до розбійника, а Зеленого зайця навіть посадовила за стіл. Усім прислужувала руда повітруля.
Після того, як допили трояндовий чай і поласували млинцями з найніжнішими вершками та лісовими горішками, слово взяла володарка Закрайсвіття. З чарівною кокетливістю вона подякувала Пинті за можливість познайомитися з ним особисто, оскільки чимало про нього чула. І її враження виявились несподівано яскраві. Що вона мала на увазі — мідноволоса пані не пояснила.
У важкій срібній скриньці вона подала отаманові очі Кам’яного попа, зауваживши, що навряд чи від цього буде велика втіха для мешканців Закрайсвіття. На завершення вона звернулася до Пинті з проханням.
— Ви бачите, ласкавий пане, що ми майже не тримаємо прислуги і у всьому даємо раду самі. Єдиний, хто служив мені, це Зелений заєць. Після зникнення Татоша це був наш останній зв’язок із рештою Закрайсвіття. Тепер ви і його від нас відбираєте.
— А Вогняний дощ? — пискнув з торби щуряка, але, на щастя, його ніхто не розчув.
— Тому пропоную вам обмін. Ви, як я розумію, ще парубок. А в мене — дванадцять доньок на відданні. Киньте своє обридливе самітництво! Ви змарнуєте своє життя, юначе, блукаючи манівцями за порожніми химерами. Вибирайте, котра з моїх красунь вам до серця, і ми зіграємо весілля. Ви можете оселитися в будь-якому куточку Закрайсвіття, і ніхто не торкне вас пальцем. Я про це подбаю. Ви будете найславнішим лицарем нашого світу. Зрештою, ви таким уже є, — вона вигнула чорну, наче полаковану, брову.
На останніх словах Пинтя вдоволено покрутив вус і з-під лоба глипнув на Церцерушку. Білявка, здається, навіть не дихала від хвилювання.
— Але за це я прошу залишити нам Зеленого зайця, — докінчила Ґанджі-баба і вп’ялася поглядом у розбійника. — Довір’я за довір’я.
— Що ж, пропозиція принадна, — вклонився Пинтя і помітив, як трясеться нога у вуханя, що сидів поруч з ним.
— Над вами, Пинтю, зійшла щаслива зірка, прекрасна і ясна, але тільки від вас залежить, чи вона вам світитиме далі, — господиня задоволено осміхнулася і стисла в руці серветку.
Найсміливіші дівчата почали весело позиркувати на опришка, який неждано міг стати їхнім нареченим. Хтось пирскнув у кулачок. Проте Церцерушка й далі не підводила погляду.
Пинтя постав перед украй складним вибором. Обрати любку, про яку він увесь цей час мріяв потайки, навіть боячись зізнатися самому собі, чи врятувати Зеленого зайця від неминучої розправи? Подумки отаман попросив Господа зберегти йому глузд, аби прийняти зважене рішення. Але сто чортів його матері, невже він знову відмовиться від райського блаженства, яке вже всміхалося йому здаля яскравим, звабним світлом?
— Даруйте мені, — Пинтя на мить заплющив очі, стискаючи долоні так, що аж посиніли нігті. За секунду перед його зором, мов блискавки, спалахнули дивні видіння: обгоріле тіло Шарканя, над яким схлипує безутішна родина, кам’яні постаті Кудлоша і Молибога в Галереї героїв, жінки в підземеллі Заклятого міста, що підкидають розбійника на руках, — і чарівне обличчя тієї, якою снив відтоді, відколи вперше її побачив на Тихому озері, і котра тепер дихала майже поруч.
— Даруйте мені, незрівнянна пані, але я не можу пристати на вашу пропозицію, — промовив він кволим голосом, — оскільки вже зв’язаний словом.
— Молодець! Нарешті ви вчинили щось тямуще! — пискнув Фаралампас. — Скільки на небі зірок, стільки й у Римі дівчат! А Зелений заєць нам ще знадобиться в дорозі.
Стало так тихо, що було чутно, як дзижчить муха, яку впіймав, накривши порожнім горнятком, Урфій. Ґанджі-баба закам’яніла. По щоці Церцерушки збігла сльозинка, і вона її швидко стерла білою ручкою.
— Що ж, ви зробили свій вибір, — розтулила рота ображена пані. — А тепер я вам скажу дещо інше. Я даю вам дві години, щоб ви покинули мої володіння. Після цього моя ґречність закінчиться.
Це означало одне: оголошення війни. Пинтя із Зеленим зайцем почали прощатися з мешканцями чепурного будиночка. Особливо зворушливими були обійми повітруль зі своїм улюбленцем-вуханем. Адже вони зростали на його очах. Усі плакали, навіть Зелений заєць шмаркався у хустинку. Лише Ґанджі- баба сиділа незворушно, як скеля.
