У країні ягуарів - Габор Молнар

У лісі, крім кількох мавп, що втекли від мене, не бачу ніяких звірів. А ось птахів, риб, видр, метеликів та інших комах — сила-силенна.

За один день я проплив від стоянки приблизно 15–20 кілометрів. Над пралісом мчать хмари. Незабаром піде дощ.

Довго чекати його не довелося. Загриміло, небо пронизали сліпучі блискавки, і знявся такий шалений вітер, що я ледве встиг поскладати в човні речі, щоб їх не здуло. Здавалося, ніби з неба падають мільярди колючих стріл. Вітер скаженіє, валить віковічні дерева, трощить гілля, здіймає в повітря все — листя, гілки, ліани…

Та буря триває недовго.

Як раптово налетіла, так зненацька і вщухла. І ось я вже знову пливу в тунелі, мов слимак, — повільно, рівномірно. Над джунглями ще повіває вітер, але сюди крізь товщу зеленого склепіння не доходить.

Незабаром причалюю до берега — треба відпочити, бо малярія висмоктала з мене чимало сил. Вона таки дається взнаки. Тільки півжмені хініну, який ковтаю щодня, тримає мене на ногах. Шия і плечі болять, важко рухатись. Руки такі слабкі, що навіть термометр здається важким тягарем. Ноги теж немов налиті оловом. Пульс — сто тридцять ударів за хвилину. В мозку снують химерні думки. Важка ніч буде сьогодні… Десь через кілька годин маритиму в гарячці. Намагаюся перебороти недугу, але марно. Кожен рух завдає фізичного болю. Ніщо не може зупинити приступу малярії. Гарячка тільки наростає. Обриси предметів розпливаються перед очима. Мозок наче у вогні. Температура піднімається. Я добре знаю ознаки малярійного приступу. Кожну зміну в організмі вивчив, як на піддослідній тварині… Та, на жаль, це не дослід, а боротьба за життя на грані із смертю.

Мене морозить. Відчуваю, що ось-ось знепритомнію. Хоч би дощу не було більше. Не витримаю дощу.

Тремтячими руками виймаю з коробки три таблетки хініну і всі разом ковтаю, запиваючи водою з струмка.

Німа тиша, наче страшний траурний птах, налягає на мене. Трохи згодом з неймовірним напруженням розчищаю собі серед ліан на березі місце для гамака. Сік, що витікає з розрубаних рослий, здається мені сльозами. Розчищаю майданчик досить довго. Нарешті, стаю в човен, щоб дістати гамак і розвісити його.

Коли затягаю останній вузол на гамаку, вже ледве тримаюся на ногах. Одягнутий, взутий лягаю в гамак. Ставлю термометр. 41 градус. Усередині палить, і я нічим не можу загасити цей вогонь…

Лежу напівпритомний. Ледве знаходжу сили, щоб повернутись трохи на бік. Мені здається, що роблю непосильну фізичну працю. Заплющую очі, не хочу бачити ні човна, ні води, ні дерев. Тільки спати.

Ртутний стовпчик у термометрі, що лежить долі, витягується, немов примара. Він то роззявляє на мене рота, погрожує, то вилазить з скляного футляра. Навколо мене виростає цілий ліс термометрів. На кіпцях їх горять ґноти, мов свічки біля труни покійника.

… Розплющую очі. Величезні термометри-свічки зникають. Смеркає. Оце так довго я спав? А може, марив? Не знаю. Хочеться пити. Вилізаю з гамака, підходжу до човна, стаю на коліна і запиваю двома куями води три таблетки хініну. Вранці вип'ю ще три таблетки. Малярію лікую, а от шлунок і печінка ниють від болю.

Стоячи навколішках, дивлюсь на небо, де збираються чорні дощові хмари. Буде дощ. Якщо покваплюсь, ще встигну зварити собі на вечерю чорну каву. Хінін зробив свою справу, поборов малярію. Тепер відчуваю голод.

Біля гамака палає вогнище. В казанку закипає вода. З човна закидаю вудку. На гачку настромлений зелений жук, схожий на саранчу. Не встигаю закинути, як поплавок одразу йде під воду. Підсікаю і відчуваю, що на гачку риба. Незабаром вона опиняється в човні.

На вогнищі закипає чорна кава, вариться юшка з цибулею і червоним перцем. Під навісом човна вже постелено на ніч. Треба зняти гамак і перенести в човен.

Казанок з свіжою юшкою забираю в човен уже під зливою. Поки приніс його — промок до ниточки. Майже темно, але не запалюю ліхтар, бо карбіду лишилось мало. Вечеря відновлює мої сили.

Цілу ніч лив дощ. Двічі доводилося вичерпувати з човна воду. В темряві це зробити нелегко. Якісь звуки, що пробивались крізь шум дощу, будили мене кілька разів. Дощ без упину барабанить по накриттю. В казанок налилося за ніч повно води. Якщо небесні крани відкриватимуться так і надалі, то незабаром кількість опадів досягне в середньому за рік три тисячі міліметрів.

Зупиняюсь кілометрів за двадцять вище від учорашньої стоянки. Почуваю себе зовсім здоровим і дужим, наче малярію залишив на попередній стоянці. Струмок тут розгалужується. Ширина обох струмків однакова, і важко визначити, де основне русло, а де притока. Ясно одне: жодним струмком не можна пливти далі, бо вони завалені деревами. Сьогодні вже випогодилося. Від сонця волога випаровується і густими клубами пари пробивається крізь зелену стелю джунглів. Приплив я сюди ще вчора, задовго до сутінків, і причалив біля берега рукавця, що впадає в один із струмків. На березі ростуть пальми міріті. Під зеленим віялоподібним листям висять велетенські грона плодів. Ці пальми-велетні, що стоять трикутником між струмком і рукавцем, дуже красиві. Вирішую зупинитись тут і зробити навіс під пальмами, які щедро пропускають сонячне проміння. За день зроблю його. Правда, доведеться працювати з сокирою, і це на якийсь час віджене од стоянки звірів. Якщо буде хороша погода, сьогодні переночую просто неба. А коли піде дощ, сховаюсь у човні.

Тваринний світ у цих місцях дуже розмаїтий. Навколо багато красивих, яскравих птахів, лісних і водяних черепах, мавп тощо. Підпливаючи сюди, я бачив, як у воду сповзала величезна анаконда. Чув і ричання ягуара.

Смеркає. Човен порожній. Усі речі винесено на берег. Палає вогнище. Над полум'ям висить казанок. У ньому вариться моя улюблена юшка. Дим іде вгору, окурює листя пальм і зникає в чорному небозводі. Цей