У країні ягуарів - Габор Молнар
Прямую в хащі. Пильно розглядаюся на всі боки. На роздвоєній гілці помічаю розкішну свіжо-зелену орхідею, що вгніздилася на висоті близько двох метрів від землі. Вона завбільшки з величезну миску. Густе коріння цієї рослини-паразита оповило товсту гілку і, звисаючи в повітрі, тягне її донизу. Між листям і корінням, мабуть назбиралося багато сміття, тому орхідея така важка.
Я не збираю колекції орхідей. Проте деякі з цих рослин такі красиві, що жаль залишати їх. Між іншим, серед них лише кілька таких, що цвітуть, та й то без запаху.
Взявши рушницю за дуло, я підскочив, щоб пригнути орхідею нижче, відрубати її і віднести на стоянку. Підстрибнувши, я вхопився за гілку і потягнув її вагою свого тіла донизу.
В цю мить з-поміж свіжої зелені вигулькнуло щось бордове і, звиваючись, упало спочатку мені на плече, а звідти на землю. Я інстинктивно пустив гілку…
Бордово-червона змія, торкнувшись землі, блискавично вдарила головою у пряжку шкіряної халяви, на два сантиметри нижче від голого коліна.
В мене аж мурашки пробігли по спині.
Я з такою силою і люттю притис прикладом шию змії, що вона на мить витяглась, наче здохла.
Мабуть, я перебив їй хрящ, бо гадюка майже не чинить опору.
І ось двометрова змія звивається в руці. Вона обвила ногу, в блискучу пряжку якої щойно вдарила. По боках змія нерівномірно всипана чорними цяточками. Вона тонка, сильна, голова її красива, очі неначе два блискучі чорні вуглики.
На лобі в мене виступають краплини поту. До свідомості тільки тепер доходить небезпека, яка загрожувала мені щойно.
Змія все так само міцно стискає мою ногу кільцем. Бордове тіло гадюки, повисаючи між рукою і ногою, вигинається. Змія зі всіх сил намагається вирватися.
Отаку змію я піймав колись у чагарнику на березі Тапажосу років півтора тому. Цей вид отруйних змій мені невідомий. Не знаю навіть його назви. Змія тоді, нa жаль, втекла, бо я забув на ніч зачинити клітку.
Тепер у моїх руках друга така сама змія. Я дуже радий, але коли думаю про смертельно отруйні зуби, аж мороз пробігає по спині… Якби гадюка вкусила мене не в пряжку, а в голе коліно, то вже, мабуть, я не повернувся б з джунглів.
Одною рукою намацую в рюкзаку мотузку і прив'язую шию змії до дула рушниці. Змія вмить обвила двостволку, наче гілляку. Рушниця стала схожа на живу товсту спіраль. Тільки тепер я відчуваю, яка важка змія.
Лише кілька хвилин тому я причалив до цього берега і вже повертаюсь назад, щоб помістити цінний трофей у клітку.
З почуттям тривоги дивлюсь на гніздо орхідеї. Цей випадок буде для мене на все життя наукою.
Довгим теркадо рубаю корінь орхідеї. Тріски розлітаються на всі боки. Нарешті, важке гніздо орхідеї падає на землю. Я переношу його до човна. Орхідея схожа на сплетений природою великий кошик.
У цих місцях можна знайти і цікаві камінці вулканічного походження. Я зібрав уже цілу колекцію. Серед каміння трапляється і скам'яніле дерево.
Знову пробираюся в глиб джунглів. Сонце нещадно пече. Небо зовсім ясне.
Струмок, стоянка і човен, лишилися позаду. Я взяв з собою кульову рушницю на великого звіра.
Листя на землі м'яке, мов подушка, іти по ньому приємно, як по персидському килиму. Вода сімдесятидвохгодинної зливи зникла. Губчатий гумус, спрагла земля і струмок ввібрали її.
Підходжу до повалених бурею напівзогнилих дерев, що лежать навхрест. Тут, певно, багато метеликів, двадцятисантиметрових бабок та інших комах.
У джунглях нерідко трапляються місця, де велетенські дерева, падаючи, тягнуть за собою всю навколишню рослинність, і вона тепер гниє у гумусі.
Ці два повалені дерева теж велетенські. Стовбури їх такі товсті, їло мене майже не видно за ними. Навколо трухлявих колод — гнилі ліани, товсті сучки і лисі я, шо вже перемішалося з гумусом. Усе це лежить на землі може й півстоліття. За цей час галявина ще не встигла зарости. Невисокі дерева, кущі вже тягнуться до неба, але поки що не закривають його.
Сонце світитиме ще години дві. Отже, я зможу наповнити свої банки і коробки новими екземплярами комах.
Пройшовши вздовж першого стовбура, я зібрав під його корою близько 150 різних видів комах.
Раптом мою увагу привернув величезний, вкритий шерстю, чорний павук з білими кільцями на тулубі. Павук чатує на якусь жертву, не помічаючи мене. Вертаюсь до рюкзака по мотузку і швидко прибігаю назад, щоб не проґавити цього велетня.
Та мої хвилювання марні — павук сидить собі на тому ж місці. Обережно накидаю на нього петлю. Павук отямився вже тоді, коли опинився в полоні. Тільки тепер він робить спробу втекти, але пізно. Заважає мотузка, на якій він висить. Я закриваю павука в коробку і міцно перев'язую її мотузочком.
Одного разу отакий павук-велетень уже виліз з коробки, коли вона розкрилася, у рюкзак. Лише випадково я не зазнав смертельного укусу втікача…
Під корою на другому стовбурі я зібрав теж чимало цікавих комах — мурашок, кліщів, блощиць, коників…
Розіславши на землі ряднинку, висипаю на неї зібрані трофеї і сортую їх.
Я так заглибився в роботу, що забув про все на світі. А тому не відразу помітив велику лісову черепаху. Вона стояла переді мною на червонуватих ногах і не без цікавості розглядала мене. Черепаха, певно, вважала мене теж якоюсь химерною черепахою. Коли я махнув на неї рукою, вона втягнула голову й шию під панцир, повернулася з «блискавичною» швидкістю, як це тільки може черепаха, і почимчикувала в гущавину.
Добре, що в такому становищі на мене не напав якийсь голодний ягуар.
Розсортувавши комах, я обережно складаю все в рюкзак. Тінь стовбура вже падає на мене, сонце починає
