Замок дівчини в білому - Костянтин Киріце

себе лахміття і тільки тоді зайшов до будинку, — щоб батьки, бува, не почали розпитувати. Він якось двозначно відповів на запитання матері, де його носило, а коли батько сказав, що в Марії гості, малий із душевним трепетом попростував до голубої кімнати з великими вікнами й піаніно. Але дівчини в білій сукні там не було, — це ж таке йому сяйнуло в голові, — і він похмуро буркнув «Добрий вечір», бридливо скрививши носа. Це зовсім не подіяло на Марію та Лучію, проте занепокоїло Урсу.

— Що з тобою, Тіку? — спитав його крем’язень. — Ви програли матч?

Тік миттю отямився й прибрав войовничого вигляду.

— Що? Ще б чого? Це вони програли! Я забив три голи за п’ять хвилин. Сім — два, але матч довелося припинити, бо вже смеркло.

— Цілком можливо, що ти одним ударом забив два голи! — шпигонула його Лучія.

— Ні, бо я пожалів тебе. У воротях стояв той бідолаха, твій двоюрідний брат, ти знаєш, про кого я кажу: той, що з подвійним підборіддям.

— Той бідолаха, мій двоюрідний брат, учора поїхав до моря. Ти переплутав його, мабуть, із своїм двоюрідним братом, що пішов у гори.

— Кажи правду, Тіку, де ти був? — швидко спитала його Марія.

— Ходив за рослинами для гербарію… Чина, папороть, гриби, болотяна кропива…

— А де ж рослини? Лише кропива та одна папоротина…

— Де? — у Тіка на кінчику язика вертілося ім’я одного свого товариша, але він вчасно схаменувся, згадавши двоюрідного Лучіїного брата, і тому відповів інакше: — Зустрів дорогою ягнятко, бідненьке було голодне, і я віддав йому все. Таке малесеньке. Щойно народилося…

— То якась незвичайна овечка, що привела ягня в липні, — втрутилася Лучія. — Ти не знаєш, що вівці скочуються тільки навесні.

— Врешті-решт, чого це я маю звітувати перед вами? Я з’їв ті рослини сам, і вони були дуже смачні, особливо кропива, тому в мене нічого нема, так що годі вам розпитувати.

Вони й справді облишили його, але зрозуміли — малий щось від них приховує. Кирпань із блискучими лукавими очима зрозумів, що припустився помилки десь на початку і намагався перемінити розмову.

— А ви чого зібралися тут усі? Прийшли привітати Цомбі?

— Ми одержали листа од Віктора з Зальцбурга, — відповів Урсу. — Тобто Марія одержала. Він тобі теж передає вітання й пише, що купив для тебе чудового ліхтарика.

Тік вихопив листа з рук Марії й блискавично прочитав його, а коли дійшов до ліхтарика, то аж застрибав від радості:

— Гаразд! Ви ще побачите! З ліхтариком я тобі ще покажу, де раки зимують, — погрозив він Марії й одразу згадав іншу дівчину — чорняву, одягнуту в біле. — Я навіть… — але вчасно прикусив язика.

Ні, Тік справді поводився дивно. Урсу поспішив йому на допомогу.

— Ти прийдеш завтра о шостій на останнє тренування? Післязавтра, Тіку, в мене матч. Думаю, ти не забув…

— А навіщо тобі ще тренуватися? — прийняв Тік допомогу. — Хіба вже є з ким битися?

І справді, отак у майці, з голими плечима, засмаглий, Урсу здавався втіленням сили й гнучкості. Щонайменший порух — і м’язи так і покотилися клубками під шкірою.

— Не можна бути самовпевненим, — відповів Урсу. — Мій супротивник і вищий, і важчий за мене. Він уже два роки чемпіон серед юніорів.

— Ти бачив його?

— Торік. У другому раунді він послав противника в нокаут. Важка в нього рука. Б’є, наче довбнею, а що вже верткий!

— І ти мусиш його перемогти? — поцікавилась Лучія. — Я чула, ніби існують якісь вагові категорії…

— Ти не бійся, — втішив її Тік. — Урсу одним махом покінчить з ним. Крюк правою! Мабуть, нема в світі людини, котра б вистояла. Я бачив тебе біля мішка з піском. Бр-р! Знаєш, Урсу… Ти нібито б’єш лівою, відступаєш крок ліворуч, обертаєшся всім корпусом і б’єш правою. Точнісінько так, як тебе вчив тренер. Б’юсь об заклад…

— Його тренер вірить, що він — майбутній чемпіон країни у важкій вазі… — трохи невпевнено відказав Урсу.

— Коли той тренер побачить тебе, то скаже, що його учень уже колишній майбутній чемпіон. Ти тільки дістань його правою, і він втратить бажання займатися боксом та ще й кілька зубів.

— Ну, гаразд, приходь завтра!

Тік повагався трохи, а потім йому здалося, ніби він уперше в житті збрехав:

— Прийду!

Малий вийшов з Маріїної кімнати разом з Лучією та Урсу, але провести гостей у нього не вистачило терпцю. Тож він залишив їх на сестру, а сам пішов до своєї кімнати, упав на ліжко й почав обмірковувати всі неподобства та обмани, які тільки вчинив за день. Коли мати покликала вечеряти, він квапливо відповів, — мовляв, лише годину тому їв тістечка в Дана, за що дістав кілька докорів медичного характеру: негаразд їсти солодощі перед вечерею, адже перебивається апетит, це погано впливає на шлунок і…

— Мамусю, ти і вдома говориш, як лікар, але ж ти знаєш, що діти…

Вона лише усміхнулася на таку відповідь і поблажливо похитала головою. Цей жест дуже задовольнив малюка, він приніс йому заспокоєння, а коли сказати правду, то неспокій думок, а потім дуже химерний сон із боксерами, пристрастями глядачів, якимись потворними бабами й дівчиною в білому…

Розділ II

1

Урсу, за звичкою, прокинувся ще до схід сонця, кілька разів глибоко вдихнув. Спав він надворі, як завжди влітку. Зробив собі там ліжко з товстих дощок, простеливши зверху кілька ковдр. Ліжко вийшло міцне, добротне, на ньому гарно спалося-відпочивалося. Неподалік, за будинком, Урсу зробив своєрідний душ. Дві товсті жердини тримали, ніби в обценьках, бочку, до отвору якої приладнано бляшану засувку з сотнею дірок. Урсу заливав троє відер води в бочку, потім смикав за мотузку,