Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк
Нарешті виглянуло сонце…
Бої в центрі Львова…
І відозви Національної Ради:
«Український народе! Всенародним правом створив ти, український народе, на прарідній землі Осмомисла, Данила і Лева свою власну державу…
По 578 роках неволі, упокорення і нЬруги став ти, український народе, знову сам собі господарем на своїй землі, сам собі сувереном…
Переживаємо велику рокову хвилю. Будуємо будучність нашої землі…
В ім’я цієї будуччини кличемо:
Одностайно, однодушно, карно і з усією рішучістю — вперед!»
«Українські вояки! Вам, що своїм геройством, подвигом обняли старовинний престольний город Лева у власть української держави та своїми грудьми та кров’ю своєю отеє вже п’ятий день обороняєте його… ми, Українська Національна Рада, щоб увіковічити наш історичний подвиг, встановлюємо отсим для кожного із вас войськову відзнаку: «За обняття Львова у власть Української Держави»…
Слава вам!»
«Під зброю!
Український народе!
В цій хвилі важиться доля твоя, доля твоїх дітей, твоїх внуків і правнуків…
Тому, хто тільки здоровий, нехай записується до української армії! Молодші, від 19 до 30 років, ідуть якнайскоріше до Львова для крайової служби. 17- і 18-літні та від 31 до 36 року життя нехай запишуться у повітового комісара для повітової служби, а найстарші нехай зголошуються у громадськім комітеті для служби в громаді».
З п’ятого на шосте листопада зійшлися воюючі сторони в торговельній палаті і опівночі заключили 24-годинне перемир’я.
І хоча було заключене перемир’я, поляки, проте, нишком оточували середмістя, передусім збоку Замарстинова, Жовківського передмістя, — оточили в такий спосіб, що українці мали доступ до Львова лише через Личаків.
І почалася справжня облога Львова, — зітхнув Грицан, — облога Львова, облога Галичини, облога… нації. Зрештою, наш народ після падіння Київської Русі, відтак Галицько-Волинського князівства завше був в облозі…
В облозі… Щоб протистояти полякам, Коссак з Горуком поділили фронт на окремі відтинки: Цитадель, пошта, сейм, Підзамче. А поміч Львову приходила дуже скудно. Перевтомлене війною селянство здебільшого ставилося до держави і армії байдуже і все перло в ряди громадської міліції, щоби, вистоюючи безпечно на роздоріжжях, обдирати всіх військових, котрі вертали додому… Два галичани — три партії… Поганий зв’язок з повітами… Не всі добровольці вміють стріляти… Однак підсилена сьомого листопада допомогою з краю воєнна ситуація виглядала доволі сильною, і отаман Коссак вирішив атакувати противника на Жовківському і Городоцькому напрямках та в середмісті. Наступ мав початися в полудень. Але! Почали, постріляли, зустріли опір — припинили… А поляки о першій годині підпалили пошту, щоб витіснити звідтам українських вояків. Горіти зачало в партері, збоку вулиці Сикстутської, вогонь перескакував з кімнати в кімнату, з поверху на поверх, пожежа охопила ціле праве крило й перекинулася на ліве — збоку вулиці Коперника, де засіли українські вояки, — під вечір стрільці покинули пошту, зайнявши будинок напроти. Поляки ж отаборилися в духовній семінарії.
На мурах Львова — оповіщання:
«З огляду на стан облоги вводиться польовий суд, під який підпадають, крім української армії, всі цивільні особи, приловлені на порушенні публічного спокою, грабунках, крадіжках і мордах.
Українська генеральна команда».
А перестрілка не припинялася. Гас ентузіазм швидкого перевороту. В генеральній команді імпровізація, неорганізованість… Метушня не лише в штабі — на першому поверсі,— але в усьому Народному домі, де містилася інтендатура, зброя і амуніція, одежа.
І Анатоль Поточняк не витерпів одним з перших: отаман Гриць Коссак не відповідає своєму призначенню! Він допустив тактичні прорахунки у використанні усусів при штурмі вокзалу! Він ігнорує боротьбу у місті! Він усі сили скупчив біля себе! Він не має смислу в доборі людей! Він не виробив собі ні авторитету, ні довір’я серед війська! Він множить порушення дисципліни!
І старшини зажадали відставки Коссака.
Але… де натомість кандидатура?
На боці?
У чужих?
Ось вона — непідготовленість українців до всього, нарікав Поточняк, ні до держави, ні до битви за неї!..
І все ж саме, здається, Поточняк, — пригадував Грицан зараз, лежачи поруч з Оксаною, — так, саме Анатоль звернув увагу старшин на коменданта Золочівської військової округи капітана австрійської армії Гната Стефаніва, котрий проявив себе добрим організатором, надіславши до Львова найбільшу досі поміч, — енергійний, працьовитий, гострий ум, швидка орієнтація.:. Бралось до уваги, що закінчив кадетську школу, учасник світової війни; правда, під Перемишлем попав у полон, але після Брестського миру його обміняли, знову вернув назад до армії, а першого листопада зайняв Золочів, заснувавши воєнну округу та навівши зразковий лад.
Вирішено! І гінця — в Золочів! Гнат Стефанів з’явився одразу — дев’ятого листопада зранку — і одразу всім сподобався: дружній, впевнений в собі, відкрите крупне лице, розлогі брови.
Того ж дев’ятого листопада засідала Національна Рада. Коссака було призначено комендантом Стрийської воєнної округи, а Стефаніва титуловано головним отаманом українського війська з наданням чину полковника. «Хаос», — з таким словом передав йому командування Коссак. І бачив Грицан, з якою рішучістю новоспечений командувач узявся за діло, — наказав: вислати старшин у кілька великих і малих міст, щоб організували і привели до Львова збройну силу; побудувати барикади на Коперника, Сикстутській, коло сейму, на Казимирівській; між Казимирівською і Замарстинівською поставити додатково сотню Січових стрільців, оскільки фронт там недостатньо забезпечений, її завдання — паралізувати противника збоку Гицлівської гори та Жовківського передмістя; розташувати на Високому Замку дві гаубиці…
Саме ці дві гаубиці й підняли настрій вояків: протягом дня вони безперестанку обстрілювали ворожі позиції — Стрийський парк, кадетську школу біля нього, вокзал, Гицлівську гору та Жовківське передмістя. Влучним вогнем погасили польську артилерію, що в
