П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр
Деякі місця Діас обвів олівцем. В органі бізнесменів «Діаріо латіно» повідомлялось про вбивство Гертеля в провінції Сопсонатс і про зникнення самого Гундлаха, якого вважали викраденим. «Прен-са графіка» писала про передачу грошей за викуп раніше викраденого директора Дорпмюллера, що «закінчилась трагедією» біля озера Ісалько; довкола вся земля була усипана обгорілими банкнотами. В «Мундо» Рейнське акціонерне товариство промислового будівництва давало роз'яснення, що фірма не посилала своїх співробітників до Ісалько чи Сонсонате ні з грошима, ні без грошей. У своєму інтерв'ю доктор Зайтц сказав, що перед цим було зроблено невдалу спробу викупити Дорпмюллера, й що він, Зайтц, намагавсь утримати в готелі тих двох співробітників, які тепер самі стали жертвами. І якщо вони, незважаючи на його заборону, все ж поїхали кудись, то це була або суто приватна подорож, або ж подорож за чиїмось завданням. «Ель діаріо ой» називала цей випадок «темним і заплутаним розділом з трагічної книги насильств». Мова повідомлення надто складна, вітіювата. Ніде на шпальтах не зустрічались прізвища Ворда, Вебстера й Віллоубі. З усього ставало ясно, що концерн намагається вмити руки, його зовсім не бентежить доля Гундлаха. Та на інше він і не сподівався. Його вже давно списали, так само як і Гертеля. В усьому іншому панує сваволя, хаос, анархія. Навіть поліція нічого не повідомила про цей особливо тяжкий злочин. Немає ладу в цій країні, навіть преса кульгає.
За два дні Гундлах отримав від Дорпмюллера лист, написаний англійською мовою. Почерк був чіткий, розбірливий, як у деяких інженерів старої школи, ніби виведений друкованими літерами; можливо, Дорпмюллер починав колись креслярем. Для підтвердження автентичності в листі було згадано про їхню зустріч на будівництві греблі в Африці, про що ніхто інший не міг знати. Далі Дорпмюллер писав: «Ви не можете навіть уявити, як глибоко вразила мене смерть Петера Гертеля і як я зворушений і вдячний вам за те, що ви запропонували себе в обмін на мою персону, коли викуп розладнався не з вашої провини. Мені сказали, що післязавтра мене відпустять. Коли це справді станеться, я докладу всіх сил і, звичайно, зумію переконати дирекцію, щоб вона подбала й про вас. Інтерв'ю доктора Зайтца грунтується на незнанні справи, тож не варто звертати на це уваги. Дорогий Гансе, не почувайте себе всіма забутим, ми незабаром вас визволимо. А головне, я щиро бажаю вам якнайшвидше одужати. Вдячний вам Георг Дорпмюллер».
На звороті було дописано: «Ви, очевидно, теж відчули, що партизани, незважаючи ні на що, досить пристойні люди. Мені жилося в них непогано… Ми повинні їх зрозуміти, тим більше, що, як мені здається, за кілька років вони все тут візьмуть у свої руки — всю країну, як у Нікарагуа. І вони мають на це повне право так само, як там, в Нікарагуа».
Звичайно, це могло бути сказано для красного слівця, своєрідний жест вдячності, продиктований страхом або радістю, яка на нього чекала. Як відомо, в неволі з викраденими особами траплялися психози, внаслідок чого жертва заявляла про солідарність зі злочинцями; подібний випадок стався кілька років тому зі співробітниками західноберлінської фірми Лоренц. Там дійшло навіть до братання жертв з тими, хто в даний час мав над ними владу, тобто, з викрадачами. Але Дорпмюллер не був боягузом. Навряд чи він написав би всупереч своїм переконанням. Ні, він написав те, що думав.
Який приголомшливий поворот справ. Гундлах думав над цим цілий день і до півночі. Зрештою він сам запропонував себе в тому маленькому італійському парку. Якщо Дорпмюллер турбується за нього, то, мабуть, думає, що він хоче реабілітувати себе перед концерном і врятувати кар'єру. Очевидно, в Дорпмюллера теж не лишилося вибору, він просто повинен виконувати розпорядження. Але що ж спонукало викрадачів піти на такий крок? Вони відпускають його без викупу! Після розмови з Гундлахом вони навряд чи розраховували отримати викуп і за нього. Шаховий хід був такий загадковий, що Гундлах не міг його пояснити.
Гундлах так і не міг зрозуміти мотиву. Зрештою ж, їм потрібні були гроші для закупок на чорному ринку всього необхідного, чого не здобудеш у бою. В цій невидимій громадянській війні супротивні сторони покривали свої витрати з чужих кишень, в основному коштами свого ворога. Армія й сили правопорядку утримувалися за рахунок податків і експлуатації трудящих, а також за рахунок допомоги США, тобто теж з народної кишені. Ліві сили в різний спосіб вилучали частину прибутку концернів. Армії споконвіку любили поживитись за рахунок ворога… У таких роздумах Гундлах провів майже півночі, і в глибині його душі зростала симпатія до тих, хто, як йому здавалось, умів бути великодушним. Бо вони вчинили таки великодушно, а може, просто далекоглядно. Очевидно, відпустили Дорпмюллера, не взявши за нього викупу, через те, що він, Гундлах, попередив їх про підступні плани Пінеро. Мабуть, зробили з цього висновок, що Гундлах схильний перейти на їхній бік.
Гундлах ще довго не міг заснути. Надворі знявся вітер, і свіже повітря потрапляло й під протимоскітну сітку. Гудлах попав сюди через отой заряд вибухівки, він відчував вину за той вибух і за смерть Гертеля. Адже той вагався, і тільки він, Гундлах, в запалі втяг його в цю справу! Гундлах в уяві побачив, що вони з Гертелем сидять у приймальні полковника Махано і Гертель говорить: «Краще не треба, Гансе… Облиш… Це гангстерська війна, вони нас нещадно перестріляють».
Видиво змінилось, приймальня з усіма картинами колишніх володарів палацу перетворилась на клітку для птахів, на порожніх рамах з-під картин гойдаються папуги, паскудять прямо на паперові серветки, якими по щиколотки усипана підлога, і скрипучими голосами хором повторюють: «Нещадно, нещадно!»
Гундлах прокинувся з напівсну.
