Жовте коло - Ігор Михайлович Бондаренко

Варто було машині Келлера відірватися, як незнайомець обігнав Гарвея і помчав стрімголов навздогін за капітаном. Більше всього, це була приватна особа, приватний детектив, що тільки починає кар'єру. Відпустивши його, Гарвей натиснув на акселератор, і, коли «фольксваген» зник за поворотом, «кадилак» рвонув уперед. Почувся свист — це повітря струмувало по задніх крилах «кадилака».

Приймач, ввімкнений у машині Гарвея, був настроєний на одну хвилю. Пітер почув, що радіосигнали почали слабшати і віддалятися вправо. Отже, машини звернули в бік перевалу Гроссглокнер. Це був не зовсім прямий шлях до кордону, але він теж вів туди. Мініатюрний радіопередавач у валізі Еллінг, мов павутинкою, зв'язував машину Клінгена з ним. Гарвей ніяк не міг зрозуміти, чому Клінген узяв з собою Маргарет. Він повинен був, за його передбаченнями, залишити її, відіслати знову в Париж або у Відень, куди завгодно. Це було так легко зробити, адже вона його підлегла. Але він цього не зробив. Виходить, він не збирається тікати із Австрії? Але коли він радянський розвідник, то повернення до ФРН для нього — безумство. Звичайно, Гарвей наслухався про те, як росіяни воювали. Але то була війна. Та й люди, які кидались із гранатами під гусениці німецьких танків, були людьми іншого складу. А Клінген же — інтелектуал…

Усе це було незрозумілим для Гарвея, а він не любив незрозумілих речей. Вони завжди приховували в собі небезпеку. Зіставляючи відомі йому факти, Пітер усе-таки вважав, що Клінген намагатиметься покинути Австрію, і тому про всяк випадок на дорозі, що вела до Чехословаччини, за його наказом стояли дві машини з номерами американського посольства.

«Або ти — його?! Або він — тебе?! Все, як у Африці!» — Келлер давно помітив зеленого «фольксвагена», який не відставав од нього. Він намагався відірватись, але попереду йшов «мерседес» Клінгена, а він не мав права обганяти його. Тоді капітан вирішив пропустити «фольксвагена» вперед і різко збавив швидкість. Віддаль між машинами зменшилась, і він зміг у бокове дзеркальце побачити того, хто сидів за кермом «фольксвагена».

Попереду показався шлагбаум. Тут починалась приватна дорога, що вела до перевалу Гроссглокнер. Біля шлагбаума Келлер зупинився і заплатив за проїзд. Він не поспішав від'їжджати: виліз із машини, обійшов її, зазирнув під мотор — тягнув час, поки до шлагбаума не під'їхав Фак.

Максиміліан теж не поспішав їхати далі. Він повністю повторив Келлера. Тепер у капітана не було сумніву: ця людина переслідує його шефа. Капітан сів у машину і рушив з місця — Фак зробив те ж саме. Машини Клінгена не було видно — вона пішла далеко вперед, поки вони возилися біля шлагбаума. Що ж, це було тільки на користь, Келлер уже прийняв рішення.

Дорога пішла вгору. Кінчався сосновий ліс, що обступав шосе з обох боків. Починалися альпійські луки. Рослинність ставала дедалі біднішою. Мотор уже хрипів, як загнаний кінь. На цій висоті йому не вистачало кисню, і він мовби всіма своїми порами всмоктував повітря. Чим вище вони підіймались, тим ставало холодніше. Спочатку забіліли острівки снігу. А вже біля перевалу він лежав товстим килимом. Дорога, звичайно, була розчищена, і лише по її узбіччю тяглися снігові вали. Місцями вони виростали в високі снігові стіни, і здавалося, що їдеш тунелем.

Келлер не зводив очей з «фольксвагена», який невідступно їхав за ним.

Лише вузенька стрічка асфальтової дороги, затиснута двома сніговими стінами, і широка стрічка синього неба, — от і все, що можна було тепер бачити. Наближалась найвища точка перевалу. Досягнувши її, Келлер побачив унизу зелений простір.

День стояв сонячний, і повітря було прозоре.

Униз «опель» Келлера котився швидко. Його доводилось щоразу притримувати, мов скакового коня. Але капітан рідко натискав ногою на гальма: нехай котиться. Швидкість наростала. На поворотах машину злегка заносило, і тоді, жалібно співали шини. А переслідувач не відставав. Капітан виглядав спокійно. Його голова була ясна. Перед операцією голова в Келлера завжди була ясною. Це відчуття для нього — знайоме.

Снігові стіни закінчились. Снігу ставало все менше. І тільки величезні валуни тяглися вздовж дороги. Повороти стали крутішими, але вони були відгороджені надійними залізобетонними стовпами.

Капітан глянув у бокове дзеркало і побачив переслідувача. Схоже, що той посміхався. Келлер теж хотів посміхнутися — але обличчя його спотворила гримаса.

Фак, звичайно, не міг цього бачити. Він бачив лише капітанову широку спину і важкий карк.

Келлер почав нервувати: влучного повороту більше не траплялось.

Незабаром вони наздоженуть Клінгена, а втягувати його в цю справу капітану зовсім не хотілося.

«Увага! Попереду ремонтні роботи! Швидкість обмежена!»— величезні плакати, виписані яскравою фарбою, відразу впадали в очі.

Та Келлер не думав збавляти швидкість. Робітників на дорозі не було: неділя, всі відпочивали. Келлер ще збільшив швидкість, а його машина, як магніт, притягувала машину Фака. Той теж їхав без остраху: гальма були надійні.

Відкрився крутий поворот з глибоким урвищем справа. Келлер востаннє глянув у дзеркало і… натиснув з усієї сили на педаль, що вмить відкриває люк запасного баку з машинним маслом. Чорне і густе, воно вихлюпнулось і розпливлося по дорозі. Келлер уявив, як переслідувач, намагаючись зупинити свого «фольксвагена», щосили натискає на гальмову педаль. Але як тільки колеса торкнулись маслянистої плівки, машина втратила управління. Її боком понесло до бордюру. Келлер ще якусь мить бачив напружене, здивоване, а головне, далеке від думки про близьку смерть обличчя людини і за секунду почув її крик: «А-а-а-а!…»

Гарвей почув легкий вибух, а проїхавши дві милі, побачив, що звідкись знизу, з ущелини, піднімається дим. Коли він під'їхав до місця, де велися ремонтні роботи, різко загальмував: шосе тут було залите маслом. Побачивши сліди автомобільних шин, Пітер усе зрозумів. Це був улюблений прийом гангстерів, коли вони тікали від поліції: вихлюпнути масло під колеса наздоганяючих мотоциклістів або автомобілів.

Гарвей виліз із кабіни