П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн

Рифи, що на них розбилася шхуна-бриг, повиступали з води. Посеред усяких уламків височів каркас судна. Під час припливу він сидів глибоко в воді, а тепер стояв майже на суші. Це дуже здивувало Діка Сенда: він знав, що припливи й відпливи на американському узбережжі Тихого океану незначні. Та, зрештою, це можна було пояснити сильним вітром, що віяв до берега.

Коли місіс Велдон та її супутники знов побачили «Пілігрим», серця в них защеміли. Адже на ньому вони перебули стільки днів, стільки перестраждали! Боляче було дивитися на це покалічене — без щогл, без вітрил — судно, що лежало на боці, мов нежива істота.

І все ж треба відвідати «Пілігрим», перш ніж море зруйнує його до решти.

Дік Сенд і негри легко піднялися на палубу, чіпляючись за снасті, що звисали з бортів. Том, Геркулес, Бет і Остін заходились виносити з камбуза продукти та напої, а Дік Сенд пішов до кают-компанії. На щастя, вода сюди не проникла.

Дік Сенд знайшов чотири чудові карабіни, виготовлені на заводі Парді й К°, та близько сотні набоїв у патронташах. Тепер його невеликий загін добре озброєний і може оборонитися від індіанців, коли б ті раптом напали на них.

Дік Сенд не забув узяти і кишеньковий ліхтарик. Проте географічні карти, що зберігалися в носовій каюті, розмокли й користуватися ними було неможливо.

Із арсеналу «Пілігрима» Дік Сенд узяв також шість великих ножів, що ними розтинали китові туші. Ці ножі мали доповнити озброєння загону. Взяв він іще іграшкову рушницю, що належала малому Джекові.

Решта корабельного майна або затонула, або ж була попсована водою й не годилася для вжитку. Зрештою, нема чого перевантажувати людей ношею на кілька днів переходу до найближчого поселення. Провіанту, зброї та боєприпасів їм не бракує.

Під кінець Дік Сенд на прохання місіс Велдон забрав з корабля й гроші. Він знайшов усього п’ятсот доларів. Це було далеко не все; сама тільки місіс Велдон везла набагато більшу суму. Однак решти юнак не знайшов.

Тільки Негору міг випередити Діка і забрати заощадження капітана Халла та гроші місіс Велдон. Ні на кого більше не падала підозра — тільки на нього. І все ж молодий капітан завагався. Адже він нічого не знав про Негору, що могло б служити приводом для побоювань чи підозр, — крім того, що він злий і відлюдний на вдачу і що чуже горе викликає в нього посмішку. Та хіба цього досить, щоб вважати Негору злочинцем? Розсудливий Дік Сенд не міг прямо звинуватити кока. На кого ж тоді думати? На когось із негрів? Ні, всі вони — чесні люди, до того ж вони не відходили від грота, тим-часом як Негору блукав піщаним берегом. Отже злодій — він і ніхто інший. Дік Сенд вирішив допитати португальця і навіть обшукати. Він мусить з’ясувати цю справу!

Сонце хилилося до заходу. О цій порі року воно ще не перейшло екватора, несучи з собою тепло й світло Північній півкулі, але вже наближалося до нього. Воно спускалося майже прямовисно до тієї лінії, що відокремлювала море від неба. Присмерк тривав недовго, майже відразу його заступила чорна пітьма. Це підтверджувало думку Діка Сенда про те, що вони висадились десь між тропіком Козерога й екватором. Місіс Велдон, Дік Сенд і негри повернулися до грота.

— Вночі буде буря, — мовив Том, вказавши на обрій, де громадилися темні хмари.

— Так, — сказав Дік Сенд, — вітер буде буйний. Та нам те байдуже! Наш бідний «Пілігрим» загинув, і буря нас тут не дістане!

— Що буде, те й буде! — зітхнула місіс Велдон.

Вирішили, що цієї ночі, яка мала бути дуже темною, негри вартуватимуть по черзі біля входу в грот. До того ж, можна цілком покластися на Дінго — невсипущого сторожа.

Аж тут помітили, пдо кузен Бенедикт іще не повернувся.

Геркулес гукнув його на всю силу своїх могутніх легенів, і ентомолог майже відразу став квапливо спускатися стрімким схилом, ризикуючи скрутити собі в’язи.

Кузен Бенедикт був дуже лихий. Він не знайшов жодної комахи, гідної його колекції! Скорпіонів, сколопендр і всяких інших багатоніжок там не бракувало, але ж відомо — кузен Бенедикт багатоніжками не цікавився.

— Чи варто було проплисти п’ять або й шість тисяч миль, — нарікав він, — пережити ураган, розбитись об прибережні рифи — і не знайти жодного з тих американських шестиногих, що ними може пишатися будь-який ентомологічний музей! Ні, не варто!

Кінець кінцем кузен Бенедикт зажадав негайно йти звідси. Він, мовляв, жодної години не хоче лишатися на цьому жалюгідному березі.

Місіс Велдон заспокоїла цю велику дитину. Вона запевнила кузена Бенедикта, що завтра йому пощастить більше. Потім усі пішли в грот, щоб відпочити до схід сонця.

Тут Том зауважив, що Негору й досі немає, хоч уже настала ніч.

— Куди він міг запропаститись? — спитала місіс Велдон.

— А що нам до того! — відказав Бет.

— Навпаки, — відповіла місіс Велдон. — Я б воліла, щоб цей чоловік завжди був біля нас.

— Безперечно, місіс Велдон, — сказав Дік Сенд, — але якщо він кинув наш загін доброхіть, то я не бачу способу примусити його повернутися до нас. Хтозна, може, в нього є підстави уникати нас.

І, відвівши місіс Велдон убік, Дік Сенд розповів їй про свої підозри. Як він і гадав, вона також підозрювала португальця, однак не схвалювала наміру Діка Сенда допитати його.

— Якщо Негору повернеться, — мовила місіс Велдон, — то це означає, що він добре заховав украдені гроші. А що ми не зможемо викрити його з допомогою доказів, то,