П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр

Вона зупинилась і глянула на нього:

— Отже, ви хочете помститись отим янкі?

— Це було б для мене тріумфом! Інакше я просто здурію… Людина повинна боротись, бачачи мету й відчуваючи, що здатна на боротьбу. А я себе певний. Вони ще пошкодують.

Гундлах знову бачив лише її обличчя, великі карі очі, в яких прочитав співчуття.

— Ваш перший мотив з тих, що ви назвали, цілком зрозумілий, і я його приймаю. Тільки ви назвали їх щось забагато, і це вносить плутанину. Ідіть, будь ласка, до готелю й чекайте. Ми вам зателефонуємо, як діяти. У справі «Передача» виконуйте наші вказівки. А поки що дуже вам дякую.

Вона простягла йому руку й пішла до «датсуна», який уже муркотів біля тротуару. Коли вона сіла в машину, Гундлах збагнув свою помилку. Йому не слід було пропонувати себе замість Дорпмюллера, в цьому не було ніякої потреби. Ортега могла витлумачити його пропозицію як намагання пробратись у їхній стан. Очевидно, вони зараз радяться, чи можна йому вірити, чи не провокатор він, поплічник Пінеро, якого той послав з попередженням про їхнє знищення.

Машина зникла. Оговтавшись після побачення з Ортегою, Гундлах повертався до готелю, силкуючись збагнути останні події. Тут повним ходом велась підпільна війна, й він опинився в самому її центрі. В той час, як після другого побачення з цією жінкою 36 годин тому він дав собі слово в чужу боротьбу не втручатися… І саме це виявилося неможливим.

Щойно Гундлах сказав собі, що йому буде важко перенести перемогу над Пінеро. Він не схильний був радіти наперед, проте ще раз проаналізував цю думку. Перемоги він переносив душевно гірше ніж поразки; він просто намагався якомога швидше їх забути. Нікому не вдається швидко викинути з пам'яті те, що з ним колись трапилось. Біль, заподіяний витівкою Пінеро, можна було вгамувати, наприклад, уявивши собі, що втративши три мільйони, фірма не добрала всього лиш якийсь мільйон валового прибутку. Все залежить від уміння снів-ставляти. Тобто, не втрачати голову в будь-яких випадках. Коли навіть якась жінка й піднесе гарбуза, то слід собі просто спокійно сказати: «Жінок вистачає всюди, як піску в морі».

Така риса характеру просто необхідна людині, яку у всьому супроводжує успіх. Вона допомагає орієнтуватись на правду, бачити людей і особливо себе самого з правильної точки зору. Коли Гундлах ще був журналістом, він відкрив у собі ознаки манії величності і усвідомив це як рушійну силу свого характеру. Яка користь з тих тисяч публікацій по всій країні, навіщо до надрукованої продукції додавати ще щось, коли воно нічим не відрізняється від решти? Невтримне прагнення бути найвеличнішим; в межах розумного констатувати: в цій галузі, на цьому ступені шкали ти в даний час найкращий… Без такого почуття не було б стимулу трудитись на повну силу, отже, й не було б максимальних досягнень. Проблема полягала лише в тому, щоб своєчасно обмежити корисну дію тієї рушійної сили. Встати з-за редакторського столу для нього означало б випасти на ходу з сідла!.. Він почував би себе як спортсмен, що зійшов з дистанції.

Згодом, коли Гундлах працював у Рейнському акціонерному товаристві промислового будівництва, все радикально змінилося. Щоправда, його першість у відділі преси ніким не ставилась під сумнів, це визнавало навіть начальство. Але в його характері тепер брало гору не прагнення до підсиленого досвідом і чуттям усвідомлення статечності, ні, про це не варто й говорити, він просто приховував почуття власної гідності під маскою самоконтролю і показної колегіальності. Проте поривів фантазії тепер майже не траплялось, їх джерело в ньому зсякло, і він усвідомлював причину цих змін. То було його змужніння. Він не ставив собі за мету життя збагачення, як більшість його соратників і суперників, отих бовдурів. Він все ще з приємністю згадував про свою участь у лівому русі, важко було перекреслити те минуле — та зрештою він і не хотів його забувати, бо усвідомлював, що то були найкращі дні в його житті, частка його особистості, коріння його духовного існування, без якого він може засохнути.

Вільно думати, уважно до всього придивлятись — яка то насолода; цього взагалі нічим не заміниш. І аж ніяк не інтересами концерну, до них він ставився досить холодно. Зрештою однаково, що вибирати — Кельнське акціонерне товариство чи будівельний концерн в Ессені, що як генеральний підрядчик на площі понад сто квадратних кілометрів споруджує в Джідді найбільший у світі аеропорт загальною вартістю сім мільярдів марок. Чи Франкфуртське акціонерне товариство «Філіпп Гольцман», колись карликове підприємство, що в поточному році збирається освоїти в Саудівській Аравії майже чотири мільярди марок. Або тих, що будували порт в Джубайлі чи греблю в Ваді Джісані, немов у якійсь казці з «Тисячі і однієї ночі».

Ніби вже бачачи перед собою золоте майбуття, шеф концерну барон фон Деккен недавно з захопленням говорив: «Резервів нафти в арабській пустині є приблизно на дванадцять тисяч мільярдів марок, панове, то ж тримайтеся за них міцно! В нашому змученому кризами світі не часто трапляється, щоб партнер з певністю міг сказати: «Гроші не відіграють ніякої ролі…» Іншими словами, приступаймо до діла. Йдеться про власний шматок, про частку пирога Рейнського акціонерного товариства; звичайно, не слід скидати з рахунку і мрій та честолюбства інженерів. Араби, здавалось, пишалися архітектурним шедевром — водонапірною баштою Ер-Ріяда, яку спорудила Мюнхенська будівельна фірма «Дюкергоф і Відмани». Ця емблема столиці повинна в наступному році навіть прикрашати поштові марки. Але Гундлаха все це не хвилювало, такі речі не могли ввести його в оману; тим більше, що, як він пам'ятає, там найвідсталіший феодальний лад на всьому Близькому і Середньому Сході. Шефи концернів таємно бились об заклад, чи режим королів і принців протримається ще п'ять або десять років; він до цього ставився менш легковажно. Знання можна заперечувати, але витравити з пам'яті їх навряд чи можна. Якою б чудовою не була його кар'єра, вона нічого не заглушила в його душі. Щоправда, мрії в нього колись були інші, але