Знак Хаосу - Роджер Желязни
— Як? — Не зрозумів я. — Ми не можемо видати йому Люка навіть якщо б захотіли. Його тут немає.
— Саме так йому і передав Джуліан. Здається, Далт дуже здивувався. з якоїсь причини він вважав, що Рінальдо у нас в полоні.
— Ну, я думаю, ми не зобов'язані ставити цього суб'єкта до відома про всі наші справи. Думаю, у Бенедикта є для нього належна відповідь.
— Я дозволю собі сказати, що я кликала тебе не за порадою, — сказала вона.
— Перепрошую, — сказав я. — Просто не люблю, коли хтось намагається провернути подібне і в дійсності вірить, що у нього є шанс на успіх.
— У нього немає жодних шансів на успіх, — підкреслено сказала Віала. — Але якщо ми зараз вб'ємо його, то нічого не дізнаємося. Я хотіла б з'ясувати, що за цим стоїть.
— Накажи Бенедикту доставити його живим. У мене знайдуться заклинання розв'язати йому язика.
Вона похитала головою.
— Надто ризиковано, — пояснила вона. — Якщо скоро полетять кулі, є шанс, що одна його дістане. Тоді ми програємо, навіть якщо переможемо.
— Не розумію, чого ж ти хочеш від мене?
— Він попросив Джуліана зв'язатися з нами і передати його вимоги. І пообіцяв зберегти перемир'я, поки ми не дамо йому якоїсь офіційної відповіді. За словами Джуліана, у нього склалося враження, що Далт задовольниться будь-яким з них, хоч матір'ю, хоч сином.
— Ясру я йому теж не хочу віддавати.
— Так само, як і я. Що мені дійсно хочеться — це зрозуміти, що відбувається. Було б марно звільняти Ясру і питати її, так як події відбулися після накладення на неї закляття. Я хочу знати, чи є у тебе спосіб зв'язатися з Рінальдо. Я хочу з ним поговорити.
— Ну, е-е… так, — зізнався нарешті я. — У мене є його Козир.
— Скористайся ним.
Я витягнув Карту. Подивився на зображення Люка. Направив свої думки в певне русло. Зображення змінилося, ожило…
Там були сутінки, і Люк стояв біля табірного багаття. На ньому було знайоме зелене обмундирування, а на плечах легкий коричневий плащ з застібкою у вигляді Фенікса.
— Мерлін, — доповів він, — я можу рушити з військами хоч зараз. Коли ти захочеш ударити по цьому містечку і…
— Стривай з цією справою, — перервав я його. — Є щось інше…
— Що?
— Далт біля наших воріт, і Віала хоче поговорити з тобою перш, ніж ми роздовбаємо його.
— Далт? Там? Біля Амбера?
— Так, так і так. Він говорить, що забереться звідси, якщо ми віддамо йому дві речі, які він бажає більше всього на світі — тебе і твою матір.
— Це марення.
— Так. Ми теж так думаємо. Ти поговориш про це з королевою?
— Зрозуміло. Проведи ме… — Він завагався і подивився мені в очі.
Я посміхнувся. Я простягнув руку.
Він потягнувся вперед і взяв її.
Раптово він опинився у вітальні. Він озирнувся, побачив Віаль. І тут же відстебнув пояс з мечем і віддав його мені. Він наблизився до неї, припав на коліно і схилив голову.
— Ваша Величність, — промовив він. — Я з'явився.
Вона протянула руку вперед і торкнулася його.
— Підніміть голову, — сказала вона.
Він підняв обличчя і її чутливі пальці пробігли по ньому.
— Сила, — вимовила вона, — і печаль… Значить, ви і є Рінальдо. Ви принесли нам чимало горя.
— Це обопільно, Ваша Величність.
— Так, звичайно, — відповіла вона. — Вчинені і невідомщені несправедливості мають схильність накладатися на невинних. Наскільки далеко ми зайдемо на цей раз?
— Це справа з Далтом? — Перепитав він.
— Ні. Це справа з вами.
— О, — вимовив він. — З нею все. Я покінчив з цим. Більше ніяких бомб або засідок. Я вже повідомив про це Мерліну.
— Ви знайомі кілька років?
— Так.
— Ви подружилися?
— Він — одна з причин, по якій я прекрасно знаю, що треба припиняти цю справу.
Вона зняла кільце з вказівного пальця правої руки. Обідок був з золота, камінь — молочно-зелений. Зубці оправи охоплювали камінь, немов богомол, який охороняє скарби країни снів від світу яві.
— Ваша Величність…
— Носіть його, — звеліла вона.
— Слухаю, — відповів він, надягаючи кільце на мізинець лівої руки. — Дякую вам.
— Встаньте. Я хочу пояснити вам, що саме сталося.
Він піднявся на ноги і вона почала розповідати йому те саме, що розповіла мені — про прибуття Далта, про дислокацію його сил, про його вимоги, а я стояв, приголомшений сенсом скоєного нею. Вона тільки що дала Люку свій захист. У Амбере всі знали це кільце. Я гадав, що ж подумає про це Рендом. А потім зрозумів, що ніякого слухання справи не буде. Бідний Білл. По-моєму, він дійсно прагнув захищати Люка в суді.
— Так, я знаю Далта, — почув я його слова. — Колись ми розділяли… певні цілі. Але він змінився. Під час нашої останньої зустрічі він спробував убити мене. І я не знаю, чому. Спершу я подумав, що ним управляє чарівник з Замку.
— А тепер?
— Тепер я просто не розумію. У мене таке враження, що він на повідку, але хто його тримає, я не знаю.
— А чому б не той чарівник?
— Йому немає сенсу йти на такі клопоти заради того, щоб захопити мене, коли всього кілька днів тому він тримав мене в руках і відпустив. Він міг просто залишити мене в камері.
— Вірно, — погодилася вона. — Як звуть цього чародія?
— Маска, — відповів він. — Мерлін знає про нього більше мого.
— Мерлін, — звернулася вона до мене. — Хто такий цей Маска?
— Це чарівник, який відняв у Ясри Замок Чотирьох Світів, — пояснив я. — А та, у свою чергу, відняла його у Шару Гаррула, який зараз теж служить вішалкою. Маска носить синю маску і, здається, черпає сили з дивного джерела, розташованого в цитаделі Замку. Здається, він не дуже-то мене любить. Це приблизно все, що я можу розповісти.
Я опустив згадку про свій план відправитися туди незабаром для підведення підсумків, а також через участь у цій справі Юрта. Все це я зробив з тієї причини, по якій приховав цю інформацію від Рендома. Я був впевнений, що Люк відпасував питання саме мені тому, що не
