Знак Хаосу - Роджер Желязни
— Хотів би я зустрітися з людиною, що написала ці доповіді. Цілком можливо, що на службі в урядовому закладі пропадає великий літературний талант.
Вона посміхнулася, підняла власний келих і торкнулася мого плеча.
— Подумайте про це, — порадила вона.
— Можу чесно сказати, що не забуду вас, — запевнив я її.
Ми одночасно повернулися до їжі і наступні п'ять хвилин я провів, надолужуючи згаяне. Білл тактовно дозволив мені займатися цим. А також, думаю, чекав мого сигналу, що моя розмова з Найдою нарешті завершилася.
Нарешті він підморгнув мені.
— Є вільна хвилинка? — Запитав він.
— Боюся, що так, — зітхнув я.
— Я навіть не стану питати, про що йшла мова по інший бік — про справи або про задоволення.
— Мова йшла про задоволення, — сказав я. — Але була пов'язана з дивною пропозицією, не питай, а то я втрачу десерт.
— Я коротко, — пообіцяв він. — Коронація в Кашері відбудеться завтра.
— Не втрачаємо часу дарма, чи не так?
— Так. Джентльмена, який займе трон, звуть Арканс, герцог Шадбурна. За довге життя він був у багатьох урядах Кашера на досить відповідальних посадах. Він дійсно знає всю механіку справи і полягає в віддаленій спорідненості з одним із попередніх монархів. З клікою Ясри ладнав погано і, поки вона була при владі, жив в основному в заміському маєтку. Вона не турбувала його, а він не турбував її.
— Він розумна людина.
— Зокрема, він поділяв її думку щодо ерегнорського питання, про що добре знають бегмійци.
— А в чому саме, — запитав я, — полягає це ерегнорське питання?
— Це їх Ельзас-Лотарингія, — пояснив він. — Велика багата область між Бегмою і Кашером. За минулі століття вона стільки разів переходила з рук в руки, в обох країн є на неї законні з вигляду претензії. Навіть жителі цієї області не до кінця впевнені в цьому питанні. У них є родичі в обох країнах. Я навіть не знаю, чи хвилює їх, яка країна посягає на них, лише б їм не підвищували податки. Мені думається, претензії Бегми можуть бути трохи вагоміші, але я міг би захистити в суді позов будь-якої країни.
— А тепер нею володіє Кашер і Арканс говорить, що він, чорт візьми, і далі буде володіти нею.
— Правильно. І те ж саме говорила і Ясра. Однак попередній правитель — його звали Ястон, він був військовим — дійсно готовий був обговорити з бегмійцями статус цієї області, до свого нещасливого падіння з балкона. По-моєму, він хотів наповнити казну і подумував поступитися нею в обмін на відшкодування збитків, завданих в ході якоїсь давньої війни. Справа йшла на лад.
— І?… — Підказав я.
— З отриманих мною у Рендома документах Амбер окремо визнає, що Кашер включає в себе і область Ерегнор. Арканс наполіг на включенні цього в договір. Зазвичай — судячи з усього, що я зміг знайти в архівах — Амбер уникає вплутуватися в подібні делікатні ситуації між союзниками. Оберон рідко шукав неприємностей. Але Рендом, здається, поспішає і дозволяє цьому хлопцю занадто багато запрошувати…
— Він надто гостро реагує, — висловив я свою думку. — Хоча я його ніскільки не виню. Він занадто добре пам'ятає Бранда.
Білл кивнув.
— Я просто найманий помічник, — сказав він, — я не можу мати думку.
— Ну, а чи є ще щось, що мені слід знати про Арканса?
— О, є ще сила-силенна всякого іншого, що бегмійцям в ньому не подобається. Але головне — це; і як раз, коли вони вже думали, ніби просунулися вперед у питанні, яке багато поколінь не могли вирішити. У минулому вони навіть воювали через цю справу. Безсумнівно, саме тому вони примчали в Амбер, ведучи себе відповідно.
Він підняв келих і відпив.
Трохи пізніше Віала щось сказала Льювіллі, встала і оголосила, що їй потрібно кудись сходити і вона тут же повернеться. Льювілла почала було теж підніматися, але Віала поклала руку їй на плече, щось шепнула та віддалилась.
— Цікаво, що б це могло означати? — Вголос поцікавився Білл.
— Не знаю, — відповів я.
Він посміхнувся.
— Прикинути?
— Мій мозок на автопілоті, — повідомив йому я.
Найда кинула на мене довгий погляд. Я зустрівся з нею очима і знизав плечима.
Незабаром тарілки прибрали, поставили нові. Чим би не була нова страва, виглядала вона апетитно. Однак, перш ніж я зміг дізнатися про це напевно, увійшла представниця постійного палацового штату і наблизилася до мене.
— Герцог Мерлін, — звернулася вона. — Вас хоче бачити королева.
Я відразу ж опинився на ногах.
— Де вона?
— Я відведу вас.
Я вибачився перед сусідами, запозичивши репліку, що негайно повернуся, одночасно гадаючи, чи зможу стримати слово. Потім я пішов за служницею в коридор, а потім звернув у маленьку вітальню, де вона залишила мене наодинці з Віаль, що сиділа в незручному на вигляд кріслі з високою спинкою з темного дерева і шкіри, утримуваної на спинці і сидінні купою залізних цвяхів з великими капелюшками. Якби їй знадобилися мускули, вона послала б за Жераром. Якби їй потрібна була людина, яка розбирається в історії та політичних інтригах, то тут виявилася б Льювілла. Тому я здогадувався, що мова піде про магію, оскільки я був сімейним авторитетом у цій частині.
Але я виявився неправий.
— Я хотіла б поговорити з тобою, — сказала вона, — про маленьку війну, в яку ми ось-ось, здається, вплутаємося.
8
Після приємного проведення часу з гарненькою леді, декількох стимулюючих кулуарних розмов і розм'якшуючого обіду з друзями і родичами здавалося майже неможливим почути щось інше, тим більше розладнуюче нерви. Маленька війна, принаймні, здавалася краще великої, хоча Віаль я цього не сказав. Мить ретельного роздумування, і я сформулював питання.
— Що відбувається?
— Війська Далта окопалися біля західної околиці Ардена, — повідомила вона. — Війська Джуліана розгорнулися перед ними. Бенедикт забрав у Джуліана додаткові війська і зброю. Каже, що може виконати обхідний маневр, який розвалить фронт Далта. Але я заборонила йому це робити.
— Не розумію. Чому?
— Загинуть люди, — відповіла вона.
— На те вона й війна. Іншого виходу немає.
— Але у нас є вибір, досить своєрідний, — уточнила вона, — якого я не розумію. І хочу зрозуміти його перш, ніж віддати наказ, який призведе до численних смертей.
— Що це за вибір? — Запитав я.
— Я вийшла