Око пророка, або Ганусь Бистрий та його пригоди - Владислав Лозінський

Вороба трохи повагався, але пішов, і, очевидно, найбільш переконало його те, що я назвав Фока. За хвилину повернувся він з ліхтарем, а за ним прийшов і пан Геліас. Нічого він не сказав, лиш подивився мені в очі і, як здалося мені, не з гнівом, а немов з жалем і смутком.

— Пане Геліас, не про себе хочу вам розповідати, для цього нема тепер часу. Але візьміть оці папери і несіть їх зараз до пана Шпитка і до того купця з Венеції, брата лікаря Курція! — Я витягнув з кишені папери, знайдені в коморі у Фока, і подав їх панові Геліасу.

— Що це за папери і звідки вони в тебе? — питає він.

— Я забрав їх у Фока, а що в них є, подивіться самі!

Геліас узяв папери і пішов. Гамал Вороба, замкнувши залізні двері індермаху, теж пішов, залишивши мене одного. Минула добра година, коли я почув клацання ключа в замку. Ввійшов Вороба.

— Пан Геліас кличе тебе до себе, — сказав він і пішов попереду з ліхтариком.

Я піднявся слідом за ним на другий поверх, де Геліас мав свою кімнату; я застав його самого. Геліас знову поглянув на мене з жалем і смутком, а мені від цього стало прикріше, ніж коли б мене гнівно вилаяли.

— Розказуй, як ти дістав оці папери? — каже він.

У кількох словах повідав я про те, як уранці Фок силоміць привів мене до себе і замкнув у темній комірці, де я й знайшов оці папери, а потім утік через вікно. Однак, я ні словом не обмовився, про що розмовляв зі мною Фок.

— Яка ж у тебе справа з тим Фоком? — питає Геліас.

— Пан Фок хоче від мене мати те, чого я не можу йому дати, і хоче знати таке, чого я не скажу йому, — відповів я після деякого вагання.

— А мені?

— Пане Геліас, ради бога, не думайте про мене погано! Поки що повірте, що я не злочинець і не маю ніякої вини на своїй совісті. Але я сам себе не можу захистити, хоч би як хотів це зробити.

— Ну, тоді їй не розповідай, якщо не хочеш або не можеш, — каже Геліас. — Але ти повинен знати, що у пана Шпитка залишатися тобі не можна і у Львові теж. Тебе шукав пан війт, хотів узяти до ратуші. Пан Шпитко сказав, що тебе немає вдома, але обіцяв, як тільки ти повернешся, зразу ж доставити тебе в уряд. А він слова додержить, — про це тобі й говорити не треба.

— Мені піти зараз? — питаю.

— Ні, побудь тут ніч і завтра день, але щоб тебе ніхто не бачив. Один тільки Вороба знатиме про це. Тридцять років служу панові Ярославу і ще жодного разу не збрехав йому; завтра вперше скажу неправду: коли він запитає про тебе, відповім, що нема. Ти врятував мене від нещастя, може, від смерті; і я хочу врятувати тебе від нещастя, а може, й теж від смерті. Більше я нічого вже не зможу зробити для тебе.

Серце моє стислось від великого жалю, що втрачаю і добре ім’я, і добродія, що всі ті чесні люди, яких бог послав мені, сироті, вважатимуть тепер мене злочинцем і що знову змушений я буду тинятися по світу, як собака без хазяїна. Заплакав я і слова не можу вимовити. Геліас з хвилину дивився на мене мовчки, потім сказав:

— Твої сльози я бачу, але не знаю, чи від чистої душі й щирого серця вони. Якщо ти не вчинив ніякого злочину, бог не покине тебе. Перед тобою простелиться дорога, на якій зможеш знайти велику втіху, якщо ти гідний цього. Зараз ти матимеш те, чого бажав найбільше: поїдеш до турків!

— До турків! — скрикнув я, не вірячи власним вухам.

— Це — воля божа. Папери, які ти виніс з дому Фока, я віддав братові лікаря Курція, панові Курті з Венеці. То боргові кріпості і записи на великі суми, що належали небіжчикові-братові; хто знає, чи одержав би він будь коли гроші без цих паперів, хоч у них закладено великий маєток? Тому в подяку за це пан Курті дав тобі десять цекінів. У твоїй копилці також назбиралося трохи грошей, разом буде досить значна сума, з якою ти можеш шукати батька. Якщо все обійдеться щасливо, то дорога туди й назад нічого тобі не коштуватиме.

Я впав до ніг пана Гелі аса і хотів поцілувати його стопи, але він не дозволив цього.

— На твоє щастя, — казав він далі,— пан Арменак завтра виїжджає з караваном до Туреччини. Я попрошу його, щоб узяв тебе з собою як свого челядника. Ти повинен ретельно і вірно служити йому в дорозі, бути слухняним і поштивим у всякий час — поганий і добрий. і не лише для того, щоб мені не було соромно за тебе, а й для того, щоб ти не зробив собі великої шкоди і не накликав на себе біду, бо я повинен тебе попередити, що коли ти в чому небудь провинишся і не виявишся гідним тієї служби, пан Арменак скине тебе з воза і покине самого, хоч би це було в пустелі чи між людоїдами.

— Коли б він, — відповідаю на це, — взяв мене навіть для наймерзеннішої роботи чи для того, щоб я вночі бігав біля возів і, як собака, на злодія гавкав, то й тоді, пане Геліас, я вірно служитиму йому.

— Дам я тобі також листа до ксьондза Бенігнуса, який тепер живе в Адріанополі і про багатьох християн-бранців знає; можливо, він чув що-небудь і про твого батька, то й допоможе тобі. І гроші, і лист передам тобі завтра ввечері через Воробу; від нього ти