Зброєносець Кашка - Владислав Крапівін
— До побачення! — запізніло крикнув Кашка. І Володя, не озираючись, махнув рукою.
Вантажна машина стояла біля воріт табору. Всі вже були в кузові. З ними сиділа худа очкаста Рита, вожата третього загону.
Володя скочив на колесо й перевалився через високий борт.
— Володю! Ми місце зайняли! Йди! — почув він і побачив Юрка Земцова.
Юрко підвівся з передньої лави і махав зім'ятим беретом, на якому щойно сидів. Там же, серед тюбетейок і кашкетів, зеленіла Раїна хустка.
— Зараз, — сказав Володя і підняв рюкзак. Підняв вище, щоб не зачепити чию-небудь голову. Рюкзак був важкий, витягнута рука тремтіла. — Ану, пустіть, — сказав Володя.
Хлопці забурчали і засовались.
— Ходи швидше! — кликав Юрко.
Вже працював мотор, і дно кузова дрібно здригалося під підошвами.
— Зараз, — навіщось знову сказав Володя.
— Та візьміть же у нього мішок! — не витримала Рая. — Бевзі, слово честі!
До рюкзака потяглися чиїсь розчепірені долоні. Володя повільно відвів руку вбік, за борт. І відпустив пальці.
«Вогонь, який живий, він схожий на жар-птицю…»
Рюкзак важко гепнувся біля колеса, і Володя пружно стрибнув поряд. Він почув, як у кузові зойкнула Рая.
Володя вихопив олівець і аркуш з Кащиними віршами. Тепер було все одно. Він притиснув папір до борту машини.
Писав, пропускаючи букви й коми, і відчував, як спливають секунди. Потім крикнув:
— Раю!
Серед здивованих і стривожених облич він побачив Раїне обличчя.
— Слухай-но! — сказав він голосно й чітко, щоб жодної секунди потім не витрачати на повторення. — Зайдеш до нас, віддаси це. — Він простягнув записку.
— Ой Вово! Ой, буде тобі вдома… — швидко почала Рая, бо зрозуміла його одразу. — Ох і дурень…
Але він уже біг, і нашвидку підхоплений рюкзак незграбно стрибав у нього за плечем.
— Новосьолов! Що за фокуси! — Це кричала навздогін Рита, але Володя не озирнувся. Понад усе він боявся одного: не встигнути. Кеди ковзалися по сухій сосновій глиці.
Довгий червоний автобус уже гув напружено й нетерпляче. Ось-ось зачиняться з коротким зміїним шипінням двері! І здавалося Володі, що він уже чує це шипіння. Та, певно, це був зустрічний вітер.
Він устиг.
Він влетів у двері, і вони зачинилися, мало не прищемивши рюкзак.
Одразу ж Володя побачив Кашку. Він сидів біля вікна. Проте дивився не у вікно, а просто перед собою, поклавши підборіддя на спинку переднього сидіння. Поряд влаштувався Гена Молоканов. На пухких колінах він тримав Кащину паличку і з задоволенням розглядав її. «Видурив уже, тварюка», — мигцем подумав Володя. Він стулив уперед і суворо сказав Молоканову:
— Геть.
Той закліпав віями і не ремствуючи зліз із сидіння. Що тепер робити з паличкою, він не знав і нерішуче тупцявся поряд.
Кашка підвів голову. Випростався. І теж закліпав. Автобус уже мчав серед сосен, і на Кащиному обличчі миготіли швидкі тіні.
Володя кинув на сидіння рюкзак, уперся в нього кулаками. Так він і стояв, ледь зігнувшись, і дивився на Кашку. Кашка заусміхався.
В автобусі мовчали. Сергій мовчав і хлопці. Кашка повільно підсунувся до рюкзака й обняв його лівою рукою. Ніби це був не рюкзак, а хтось живий і добрий. І знову глянув на Володю. Дивився він знизу вгору, задерши гостре підборіддя. Посмішка його була все ще несмілива й трошки кумедна, бо не вистачало переднього зуба.
А Володя раптом помітив, що очі у Кашки не сірі. Вони світло-голубі з коричневими цяточками.
Оглавление Владислав Крапивін ЗБРОЄНОСЕЦЬ КАШКА Розділ перший Розділ другий Розділ третій Розділ четвертий Розділ п'ятий Розділ шостий Розділ сьомий Розділ восьмий Розділ дев'ятий Розділ десятий