Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

У цю годину пасивного опору Ісаак сидів в одному з кутів підземелля. Уся його постать, складені руки, розпатлане волосся й борода, хутряний плащ і висока жовта шапка при тьмяному розсіяному світлі могли б слугувати чудовою моделлю для Рембрандта. Так, не змінюючи пози, просидів єврей години зо три поспіль. Раптом на сходах почулися кроки. Заскрипіли засуви, заверещали іржаві петлі, низькі двері розчинилися, і до темниці ввійшов Реджинальд Фрон де Беф у супроводі двох сарацинських невільників Буагільбера.

Фрон де Беф, людина високого зросту і міцної статури, усе життя якого проходило на війні чи у чварах із сусідами, не зупинявся ні перед чим заради розширення своєї феодальної могутності.

Риси його обличчя цілком відповідали характеру, виражаючи переважно жорстокість і лють. Численні шрами від ран додавали цьому обличчю ще лютішого виразу і збільшували жах, який воно викликало. На грізному баронові була подряпана панцирем і засмальцована шкіряна куртка, яка щільно прилягала до тіла. У нього не було іншої зброї, крім кинджала за поясом.

Чорношкірі невільники були не в звичайному розкішному одязі, а в довгих сорочках та штанах із грубого полотна. Рукава в них були засукані вище ліктів, як у м'ясників, коли вони беруться до роботи. Обидва тримали в руках по кошику. Увійшовши до темниці, вони стали по обидва боки дверей, які Фрон де Беф власноруч міцно замкнув. Вживши таких запобіжних заходів, він повільною ходою пройшов через весь підвал до Ісаака, пильно дивлячись на нього. Цим поглядом барон хотів позбавити єврея волі — так деякі звірі, кажуть, паралізовують свою здобич. І дійсно можна було подумати, що очі його мають подібну силу над нещасним бранцем. Ісаак сидів нерухомо, розкривши рота, і з таким жахом дивився на лютого лицаря, що все тіло його мовби зменшилося під цим упертим лиховісним поглядом. Бідолашний Ісаак був не в змозі не тільки встати й поклонитись — він не міг навіть зняти шапку чи вимовити хоча б слово благання: єврей був переконаний, що зараз почнуться катування і, можливо, його вб'ють.

Велична фігура нормана дедалі росла й росла в його очах, як виростає орел у ту мить, коли пір'я його стає сторчма і він прожогом кидається на беззахисну здобич. Лицар зупинився за три кроки від кута, де нещасний єврей скулився в грудочку, і рухом підкликав одного з невільників. Чорношкірий прислужник підійшов, вийняв зі свого кошика великі ваги і кілька гир, поклав їх до ніг Фрон де Бефа і знову відійшов до дверей, де його товариш стояв так само нерухомо. Рухи цих людей були повільні й урочисті, ніби в їхніх душах заздалегідь жило передчуття жахів та жорстокостей. Фрон де Беф почав з того, що звернувся до переляканого бранця з такими словами:

— Ти, проклятий пес! — сказав він, збуджуючи своїм низьким голосом луну під склепінням підземелля. — Бачиш ці ваги?

Нещасний Ісаак тільки схилив голову.

— На цих самих вагах, — сказав нещадний барон, — ти відважиш мені тисячу фунтів срібла за точним рахунком і вагою, визначеними королівською рахунковою палатою в Лондоні.

— Праотець Авраам! — вигукнув єврей. — Чи чувана річ призначати таку суму? Навіть у піснях менестрелів не співається про тисячу фунтів срібла… Чи бачили очі людські такий скарб? Та в усьому місті Йорку не знайдеться й десятої частки того срібла, що ти з мене вимагаєш!

— Я людина розумна, — відповідав Фрон де Беф, — і якщо в тебе бракує срібла, задовольнюся золотом. Із розрахунку за одну золоту монету шість фунтів срібла можеш викупити свою нечестиву шкуру від такого покарання, яке тобі ще й не снилось.

— Клянуся вам, шляхетний лицарю, — сказав Ісаак, — клянуся всім, у що я вірю, і тим, у що ми з вами однаково віруємо…

— Не вимовляй брехливих клятв, — перервав його норман, — і своєю впертістю не вирішуй наперед своєї долі, а спочатку тверезо обміркуй долю, що тебе очікує. Не думай, Ісааку, що я хочу тільки залякати тебе, скориставшися твоїм підлим боягузтвом. Клянуся тим, у що ти не віриш, — тим Євангелієм, яке проповідує наша церква, що наміри мої тверді й непорушні. Це підземелля — не місце для жартів. Тут бували в'язні у десять тисяч разів важливіші за тебе, і вони вмирали тут, і ніхто про це ніколи не дізнавався. Аде твоя смерть буде повільною і тяжкою — порівняно з нею їхня була легкою.

Він знову рухом руки підкликав невільників і сказав їм щось напівголосно їхньою мовою: Фрон де Беф побував у Палестині і, можливо, саме там навчився такої варварської жорстокості. Сарацини дістали зі своїх кошиків деревне вугілля, міхи та сулію з олією. Один із них викресав вогонь, а другий розклав вугілля на широкому вогнищі і став роздувати міхи, поки вугілля не розгорілося до червоного.

— Бачиш, Ісааку, ці залізні ґрати над розпеченим вугіллям? — запитав Фрон де Беф. — Тебе покладуть на цю теплу постіль, роздягнувши догола. Один із цих невільників підтримуватиме вогонь під тобою, а інший буде поливати тебе олією, щоб печеня не підгоріла. Вибирай, що краще: лягати на гарячу постіль чи сплатити мені тисячу фунтів срібла? Клянуся головою мого батька, вибору в тебе немає.

— Неможливо! — вигукнув нещасний єврей. — Не може бути, щоб це був справжній ваш намір! Милосердний Творець ніколи не створить серця, здатного на таку жорстокість.

— Не вір у це, Ісааку, — сказав Фрон де Беф, — така хибна думка — фатальна помилка. Невже ти вважаєш, що я, котрий бачив, як цілі міста піддавали розграбуванню, як Тисячі християн гинули від меча, вогню й потопу, здатен відступити від своїх намірів через лемент якогось єврея?.. Чи ти гадаєш, що ці чорні раби здатні на жалість? Але вони не зрозуміють навіть тих слів, якими ти благав би про пощаду! Схаменися, старий, віддай частину своїх скарбів, поверни в руки християн частку того, що награбував лихварством. Адже немає того лікаря