Знак Хаосу - Роджер Желязни

— Ну й добре. Кому воно потрібно? — Відмахнувся я.

— … І я все ще працюю над всемогутністю… — Промовив Привид.

— Це теж важко, — погодився я.

— Ти дуже тямущий, батьку.

— Намагаюся. У тебе є якісь особливі проблеми?

— Ти маєш на увазі, крім екзистенційних?

— Так.

— Ні. Я привів тебе сюда попередити щодо хлопця на ім'я Мандор. Він…

— Він мій брат, — перебив я.

Запала мовчанка.

— Тоді виходить, що він мій дядько, — послідувало потім.

— Вважаю, так.

— А як щодо жінки, яка була з ним? Вона…

— Фіона мені тітка.

— А мені внучата тітка. Ось тобі й на!

— Що трапилося?

— Погано відзиватися про родичів не прийнято, чи не так?

— Тільки не в Амбері, — усміхнувся я. — У Амбері тільки цим і займаються.

Коло світла знову перекрутилося. Ми повернулися в коридор.

— Тоді, якщо ми в Амбере, я хочу відгукнутися про них погано, — сказав він. — Я б на твоєму місці їм не довіряв. По-моєму, вони трохи божевільні. А також образливі і брехливі.

Я розсміявся.

— Ти стаєш щирим амберітом.

— Невже?

— Так. Ми саме такі. Про це нема чого турбуватися. Що, власне, відбулося між вами?

— Якщо ти не проти, я волів би вирішити це сам.

— Роби, як вважаєш кращим.

— Мені насправді не потрібно було попереджати тебе щодо них?

— Так.

— Гаразд. Це було головною моєю турботою. Думаю, що потрібно спробувати трохи бруду.

— Постривай!

— Що?

— Ти уже, здається, досить вміло переправляєш речі крізь Відображення?

— Так, я, здається, покращив цей процес.

— Як щодо невеликого загону воїнів разом з ватажком?

— Думаю, мені це до снаги.

— І мене на додачу.

— Звичайно. Де вони і куди ви хочете відправитися?

Я понишпорив у кишені, знайшов Карту Люка, витягнув її перед собою.

— Але… Це ж той самий, якому ти не радив довіряти, — не зрозумів Привид.

— Тепер можна, — заспокоїв я його. — Тільки в цьому ділі. І ні в якому іншому.

— Не розумію. Але якщо ти так говориш, то добре. — Ти можеш відшукати його і влаштувати перехід? — Повинен би зуміти. Куди ти хочеш вирушити? — Знаєш Замок Чотирьох Світів? — Так. Але це небезпечне місце, батьку. Дуже складно увійти і вийти. І саме там руда дамочка спробувала накласти на мене енергостопор.

— Ясра?

— Ніколи не знав її імені.

— Це мати Люка, — пояснив я, махаючи його Картою.

— Погана кров, — прорік Привид. — Можливо, нам не варто мати ніяких справ ні з нею, ні з ним?

— Можливо, вона теж відправиться з нами, — сказав я у відповідь.

— О, ні! Це небезпечна дама. Не варто брати її з собою. Особливо туди, де вона сильна. Вона може спробувати знову схопити мене. І може в цьому досягти успіху.

— Вона буде занадто зайнята іншими справами, — хмикнув я. — І вона може мені знадобитися. Тому починай думати про неї як про частину вантажу.

— Ти впевнений, що знаєш, що робити?

— Боюсь, що так.

— Коли ти хочеш туди вирушити?

— Це частково залежить від того, коли будуть готові війська Люка. Чому б тобі не сходити і не з'ясувати?

— Гаразд. Але я як і раніше вважаю, що ти даремно, переправляєшся в таке місце з такими людьми.

— Мені потрібен хтось, здатний допомогти, і жереб, чорт візьми, давно кинутий, — відрізав я.

Привид звернувся в точку і згинув.

Я набрав побільше повітря в легені, роздумав глибоко видихати і рушив далі до найближчих дверей, що знаходиться трохи далі по коридору. Добираючись до них, я відчув наведення козирного контакту. Корал?

Я відкрився для нього. Переді мною знову з'явився Мандор.

— З тобою все гаразд? — Відразу ж запитав він. — Нас перервали таким дивним способом.

— У мене все чудово, — заспокоїв я його. — А перервали нас способом, який випадає раз в житті. Не турбуйся.

— Ти здаєшся трішки схвильованим.

— Це тому, що доводиться страшно довго йти знизу вгору, коли всі сили всесвіту змовилися загальмувати мене.

— Не розумію.

— Сьогодні був важкий день, — пояснив я. — До скорого.

— Я хотів би ще трохи поговорити з тобою про ці грозах і новому Лабіринті, і..

— Пізніше, — твердо сказав я. — Я чекаю виклику.

— Вибач. Поспішати нема чого. Я зв'яжуся потім.

Він перервав контакт і я простягнув руку до ручки дверей. Одночасно я подумав, чи будуть всі задоволені, якщо я перетворю Привида в автовідповідач.

7

Я повісив плащ на Ясру, а пояс із зброєю на стовпчик ліжка. Почистив чоботи, вимив обличчя і руки, відкопав саму шикарну білосніжну сорочку — суцільні мережива, манжетики, парча і тасьми — і надів її, заправивши в сірі штани. Потім почистив щіткою темно-пурпурний піджак, той самий, на який я одного разу наклав закляття, — той, хто носить його, здається більш чарівним, дотепним і заслуговуючим на довіру, ніж насправді. Для застосування піджака випадок здавався цілком відповідним.

Коли я причісував волосся, пролунав стукіт у двері.

— Хвилинку, — відгукнувся я.

Я закінчив зачісуватися, а потім підійшов до дверей, відсунув засув і відкрив її.

Там стояв Білл Рот, одягнений в коричнево-червоне, виглядаючий немов старіючий кондотьєр.

— Білл! — Я потиснув йому руку і ввів до себе. — Радий бачити тебе. Я тільки що звільнився від не дуже приємних клопотів і збираюся відправитися за новими. Я не знав, чи ти в палаці чи десь в іншому місці. І збирався тебе провідати, як тільки трошки розберуся зі справами.

Він посміхнувся і дружньо ткнув мене в плече кулаком.

— Я буду на обіді, — відповів він. — І Хендон сказав, що ти теж будеш там. Однак я подумав, що краще буде зайти до тебе і прогулятися разом, оскільки там буде це посольство з Бегми.

— О! У тебе є якісь новини?

— Так. Є якісь свіжі відомості про Люка?

— Я тільки що говорив з ним. Він запевняє, що вендета закінчена.

— Є якась вірогідність, що він захоче відвідати слухання, про яке ти мене питав?

— Судячи з його тону — немає.

— Дуже шкода. Я проробив купу досліджень, і для захисту в справі про вендету є деякі хороші прецеденти — наприклад, був випадок з твоїм дядьком Озріком, який ополчився на весь королівський рід Карми через смерть свого родича по материнській лінії. Оберон, між тим, підтримував тоді з Кармою особливо дружні стосунки, а Озрік прибрав трьох людей. Однак при слуханні справи Оберон виправдав його, засновуючи своє рішення на попередніх випадках, і пішов навіть ще далі, винісши свого роду загальну постанову.

— Оберон також відправив його на особливо небезпечну війну, — перебив я, — з якої він і