Знак Хаосу - Роджер Желязни

— Тобі краще знати, що ти робиш, — сказав я йому. — Я хочу, щоб вона повернулася.

Іскра метнулася вгору і дряпнула мені долоню.

— Ти намагаєшся сказати мені, що ти дійсно розумний?

Навколо мене все палало. Мить після запаморочення пройшла і перше, що я тоді помітив — це стоячий перед моєю правою ногою ліхтар. Озирнувшись, я збагнув, що стою на протилежній стороні Лабіринту по відношенню до тієї, де був раніше, і перебуваю тепер неподалік від дверей.

— Я був у радіусі дії твого поля і вже налаштований, — промовив я. — У мене несвідомо виникло почуття — скоріше забратися.

А потім я підняв ліхтар, зачинив за собою двері і повісив ключ назад на гак. Я все ще не довіряв цій штуці. Якщо вона дійсно хотіла допомогти, то відправила б мене прямо в покої, уберігаючи від ходіння по сходах. Потім я заспішив по тунелю. Поки що це побачення було самим цікавим з усіх, які у мене коли-небудь були.

6

Коли я вийшов з холу і попрямував по чорного ходу, який міг привести мене до будь-якої з безлічі сходів, з коридору праворуч з'явився хлопець у чорних шкіряних крагах і з шматками ланцюгів різної довжини, одними іржавими, іншими блискучими. Він витріщився на мене і зупинився. Його руде волосся були покладені в стрижку «мохаук», на лівому його вусі висіло кілька кілець срібного кольору і щось, схоже на електричну розетку.

— Мерлін, — звернувся він до мене. — Ти в нормі?

— У даний момент цілком, — відповів я, підходячи ближче і намагаючись розібрати, хто це, в сутінках. — Мартін! — Ти змінився…

— Я щойно повернувся з дуже цікавого Відображення, — тихо посміхнувся він — Провів там більше року. Це одне з місць, де час біжить навскач.

— Наскільки я можу судити, просто вгадуючи, Відображення це високотехнічне, урбанізоване…

— Правильно.

— Я думав, ти хлопець сільський.

— Я це подолав. Тепер я знаю, чому мій татко любить міста і шум.

— Ти також музикант?

— Трохи. Хоча видаю інші звуки. Ти будеш на обіді?

— Збирався бути. Як тільки вмиюся і причешуся.

— Зрозуміло, кузен.

Він стиснув мені плече і відпустив його, коли я пішов далі. Потиск його руки і раніше був сильним.

Я продовжував свій шлях. І не встиг я відійти дуже далеко, як відчув початок Козирного контакту. Я зупинився і швидко потягнувся, думаючи, що це хоче повернутися додому Корал. Замість цього мій погляд зустрівся з поглядом слабо усміхненого Мандора.

— А, дуже добре, — сказав він. — Ти один і явно в безпеці.

Коли зображення знайшло чіткість, я побачив, що поруч нього стоїть Фіона, причому дуже близько до нього.

— Зі мною все чудово, — сказав я. — Я повернувся в Амбер. А з вами все гаразд?

— Цілі, — відповів він коротко, дивлячись повз мене, хоча дивитися там було особливо ні на що, окрім стіни і шматочка гобелена.

— Не хочеш пройти? — Запропонував я.

— Я дуже хотів би побачити Амбер, — відповів він, — але з цим задоволенням доведеться почекати до іншого разу. В даний момент ми трохи зайняті.

— Ви дізналися, чим викликані ті аномалії? — Запитав я.

Він подивився на Фіону, а потім знову на мене.

— І так, і ні, — відповіла вона. — Ми натрапили на деякі цікаві нитки, але поки немає ніякої впевненості.

— А що ж тоді я можу для вас зробити?

Фіона витягнула вказівний палець і стала раптом набагато чіткіше. Я зрозумів, що вона, мабуть, потягнулася і торкнулася моєї Карти для поліпшення контакту.

— Ми зустрілися з проявом тієї, побудованої тобою машини, — повідомила вона. — С Колесом-Привидом.

— Так?!

— Ти маєш рацію. Вона розумна. Гігантський штучний інтелект, а не тільки технічний.

— Я і так був упевнений, що вона здатна витримати тест Тюрінга.

— О, в цьому немає ніяких сумнівів, — погодилася вона. — Оскільки тест Тюрінга по самому своєму визначенню вимагає від машини здатності брехати людям і вводити їх в оману.

— До чого ти хилиш, Фіона? — Запитав я.

— Вона не просто штучний інтелект. Вона абсолютно антилюдський, — відповіла вона. — Я думаю, твоя машина з'їхала з глузду.

— Що вона зробила? Напала на вас?

— Ні, нічого фізичного. Вона божевільна, брехлива і образлива, але ми зараз дуже зайняті, щоб зупинятися на подробицях. Однак, я не кажу, що вона може стати агресивною. Не знаю. Ми просто хотіли сказати тобі, щоб ти не довіряв їй.

Я посміхнувся.

— І це все? Кінець повідомлення?

— Поки так, — відповіла вона, опускаючи палець і зникаючи.

Я перевів погляд на Мандора і збирався вже було пояснити, що вмонтував в цю штуку купу запобіжних пристроїв, так що ніхто просто просто-напросто не може одержати до неї доступ. Однак, в основному, я хотів розповісти йому про Юрта. Але наша зв'язок раптово перервався, коли я відчув дотик тяги до мене іншої людини.

Це відчуття заінтригувало мене. Я інший раз роздумував, а що ж відбудеться, якщо хтось спробує зв'язатися по Карті під час контакту? Чи не перетвориться контакт в селекторну нараду? Чи отримає хтось сигнал — «Зайнято»? Чи не виникне в іншого «обрив»? Однак я засумнівався, що коли-небудь це з'ясую. Це просто здавалося статистично маловірогідним. Тим не менш…

— Мерлін, малюк. Я в нормі!

— Люк!

Мандор і Фіона виразно пропали.

— Тепер я дійсно в нормі, Мерлін.

— Ти впевнений?

— Так. Як тільки я почав вибиратися, я тут же звернув на швидкісну смугу. У цьому відображенні минуло кілька днів з тих пір, як я тебе бачив.

На ньому були сонцезахисні окуляри і зелені плавки. Він сидів за столиком біля плавального басейну в тіні великої парасольки, а перед ним на столику були присутні залишки неабиякого сніданку. Дама в блакитному бікіні пірнула в басейн і пропала з поля зору.

— Я радий це чути, і…

— Так що ж, власне, зі мною сталося? Пам'ятається, ти щось говорив про те, ніби хтось підсунув мені якийсь наркотик, коли мене тримали бранцем в Замку. Так це було?

— Таке здається цілком імовірним.

— Гадаю, саме це і відбувається, коли п'єш воду, — задумливо промовив він. — Гаразд. Що відбулося, поки я видирався з цього?

Знати, скільки йому можна говорити, завжди було для мене проблемою. І тому я запитав його:

— Які в тебе наміри?

— А що?

— Та так…

— Я отримав шанс розміркувати як слід, — відповів він, — і маю намір оголосити відбій. Честь задоволена. Немає сенсу тиснути з цим на всіх решту. Але я не збираюся віддавати себе в руки Рендома на суд Лінча. Тепер твоя черга.