Знак Хаосу - Роджер Желязни

— Ніхто поки нічого не говорив, ні на підтвердження, ні в заперечення цього. Але Рендома зараз в місті немає, а я сам щойно повернувся. Я дійсно не мав можливості дізнатися, що думають з цього приводу інші.

Він зняв сонцезахисні окуляри і вивчив моє обличчя.

— Той факт, що Рендом покинув місто…

— Ні, я знаю, що він не полює на тебе, — запевнив я його, — бо те, що він в Каш… — Я спробував обірвати фразу з запізненням всього на один склад.

— У Кашері?

— Я зрозумів саме так.

— Якого біса він там робить? Амбер ніколи раніше не цікавився цим краєм.

— Сталося одне… умертвіння, — пояснив я. — Іде якась гризня.

— Ха! — Зауважив Люк. — Цей паскудник нарешті отримав своє. Добре. І хто… Гей! А навіщо це раптом втручається Амбер, а?

— Не знаю, — збрехав я.

— Риторичне запитання, — засміявся Люк. — Я розумію, що відбувається. Мушу визнати, що у Рендома є стиль. Слухай, коли з'ясуєш, кого він посадив на трон, дай знати мені, добре? Я хочу бути в курсі справи в своєму рідному містечку.

— Ну, зрозуміло, — сказав я, намагаючись визначити, чи можуть мені принести шкоду такі відомості. І справді — незабаром про них дізнаються всі, якщо вже не дізналися.

— А що ж ще відбувається? Та особа, колишня Вінта Бейль?…

— Пропала, — відповів я. — Невідомо куди.

— Дуже дивно, — задумливо промовив він. — Здається, ми ще побачимо її і не раз. Я впевнений, вона була також і Гейл. Дай мені знати, якщо вона повернеться. Добре?

— Гаразд. Ти хочеш знову розпитати її?

Він знизав плечима, а потім посміхнувся.

— Я думаю, є і гірші способи провести час.

— Тобі пощастило, що вона не спробувала вийняти душу з тебе в буквальному сенсі слова.

— Я не так вже впевнений, що вона стала б, — заперечив він. — Ми завжди дуже непогано ладнали. У будь-якому випадку, це не головна причина мого виклику.

Я кивнув, і так вже здогадавшись про це.

— Як справи у моєї матері? — Запитав він.

— Не ворушиться, — відповів я. — Вона в безпеці.

— Це вже дещо, — промовив він. — Знаєш, для королеви в якомусь сенсі недостатньо знаходиться в такому стані. У стані вішалки. Ну і справи!

— Згоден, — сказав я. — Але що ти можеш запропонувати інше?

— Ну, хоча б якось звільнити її, — сказав він. — Що для цього буде потрібно?

— Ти піднімаєш дуже делікатне питання, — констатував я.

— Я чомусь так і зрозумів.

— У мене сильна підозра, Люк, що за цією справою з помстою стояла саме вона. Що саме вона нацькувала на всіх тебе. Наприклад, з тією бомбою. Або порадила зібрати армію з вогнепальною зброєю, здатною діяти в Амбері. Намагалась прикінчити мене кожною весною. Спробувала…

— Гаразд, гаразд. Ти правий. Я цього не заперечую. Але обставини змінилися…

— Так. Плани її провалилися і вона потрапила до нас у руки.

— Я маю на увазі інше. Змінився я. Я розумію тепер її, і краще розумію себе. Вона не зможе більше ось так командувати мною.

— Це чому ж?

— Та подорож у світ мрій, яку я пережив… Вона сильно розкувала мої думки. І відносно її, і щодо себе. Тепер у мене знайшлося кілька днів подумати над тим, що означає дещо з пережитого. І я не думаю, що вона зможе провернути зі мною той же номер, що бувало.

Я згадав прив'язану до кілка руду жінку, яку терзали демони. Тепер, коли я подумав про це, схожість дійсно малася.

— Але вона мені таки мати, — продовжував він. — І я не хотів би залишати її в такому положенні. Якою угодою можна домогтися її звільнення?

— Не знаю, Люк, — відповів я. — Це питання ще не піднімалося.

— Але ж вона насправді твоя полонянка.

— Але її плани стосувалися нас усіх.

— Вірно. І я більше не стану допомагати їй в них. А для виконання задуманого їй дійсно потрібен хтось на зразок мене.

— Правильно. І якщо вона не отримає твоєї допомоги, то що завадить їй знайти, як ти висловлюєшся, кого-небудь іншого на зразок тебе? Якщо ми її відпустимо, вона як і раніше залишиться небезпечною.

— Але ви тепер знаєте про неї. Це сильно підірве її могутність.

— А можливо, зробить її більш хитрою.

Він зітхнув.

— Гадаю, в цьому є частка правди, — зізнався він. — Але вона так само продажна, як і більшість людей. Потрібно всього лише знайти відповідну ціну.

— Я не можу собі уявити, щоб Амбер так от відкупався від когось.

— А я можу.

— Навряд чи це можливо, якщо дана особа вже тут, у полоні.

— Це трохи ускладнює справу, — визнав він. — Але я думаю, що це навряд чи є непереборним бар'єром. Тільки не в тому випадку, коли вона для вас буде корисніша вільною, ніж як предмет меблів.

— Не вловлюю твою думку, — сказав я. — Що ти пропонуєш?

— Поки нічого. Просто промацую тебе.

— Досить чесно. Але ось так, з ходу, я якось не можу уявити, щоб склалася описана тобою ситуація. Цінніше для нас вільна, ніж полонянка… Вважаю, нам слід з'ясувати, що для нас цінне. Але це всього лише слова.

— Я просто намагаюся закинути вудку, поки працюю над цим. Яка у тебе зараз найголовніша турбота?

— У мене? Особисто? Ти дійсно хочеш знати?

— Можеш не сумніватися.

— Гаразд. Мій зійшлий з розуму братик Юрт, очевидно, змовився з чаклуном по імені Маска там, в Замку Чотирьох Світів. Ця парочка затіяла дістати мене. Юрт зробив спробу не далі, ніж сьогодні опівдні, але я бачу в цьому скоріше виклик з боку Маски. І маю намір незабаром зайнятися ними всерйоз.

— Гей! А я й не знав, що в тебе є брат!

— Зведений брат. Є також і пара інших. Але з ними я лажу. А Юрт вже давно полює за мною.

— Це дійсно дещо. Ти ніколи не згадував про них.

— Ми ніколи не говорили про своїх родичів. Пам'ятаєш?

— Так. Але тепер ти спантеличив мене. Хто такий цей Маска? Я, здається, пам'ятаю, ти вже згадував про нього. Насправді це Шару Гаррул, чи не так?

Я похитав головою.

— Коли я витягнув твою матір з цитаделі, вона там стояла поруч зі старим, таким же паралізованим, з вирізаною у нього на нозі написом Рінальдо. Я в той час обмінювався з Маскою заклинаннями.

— Вкрай дивно, — підтвердив свою думку Люк. — Значить, Маска узурпатор. І саме він підсунув мені наркотик?

— Це здається найбільш імовірним.

— Значить, мені теж потрібно звести з ним рахунки, крім покладеного йому за те, що він зробив