Ріккі-Тіккі-Таві (Збірник) - Редьярд Джозеф Кіплінг

Далі чарівник попрямував на Схід[87], виявивши там корову — єдину на той момент, — яка мала пастись на спеціально для неї підготовленій луці. Щоправда, корівчина встигла навідатися ще й до сусіднього лісочка, ум’явши всю його рослинність, і тепер спочивала, меланхолійно пережовуючи зелену жуйку.

— Кун? — стрельнула вона очима.

— Пая кун, — заспокоїв чародій, а сам дихнув спочатку на голу землю, якою пройшовсь невтомний язик корівки, потім — на місце, де та лежала, й утворив таким чином Велику Індійську пустелю і пустелю Сахара[88]. Їх ви теж можете знайти на карті.

Згодом він узяв курс на Захід, виявивши там бобра — єдиного на той момент, — який будував гаті уздовж гирла широких річок, спеціально для нього підготовлених.

— Кун? — промимрив стомлений гризун.

— Пая кун, — відповів чаклун, а сам дихнув на повалені стовбури дерев і на тихі води, внаслідок чого виникли болотисті низини Флориди[89], що їх теж ви можете знайти на карті.

Врешті верховний чарівник подався на Південь, виявивши там черепаху — єдину на той момент, — яка кігтями своїх лап завзято греблась у піску, спеціально для неї підготовленому. Високо злітаючи, піщані крупинки і камінці плюскалися далеко в море.

— Кун? — проскрипів її голос.

— Пая кун, — задоволено усміхнувся чарівник, а сам дихнув на піщинки й камінчики, що впали у морську гладінь, і вмить з’явились мальовничі острови Борнéо[90], Целéбес[91], Сумáтра, Ява й решта островів Малайського архіпелагу[92], який ви так само можете знайти на карті!

Незабаром чарівник зустрів на березі річки Перак[93] того самого чоловіка й окликнув його:

— Агов, сину Адама, чи всі тварини підкоряються тобі?

— Так, — відповів той.

— І вся Земля тобі підкоряється?

— Так, — визнав він.

— І все Море тобі підкоряється?

— Ні, — зітхнув чоловік. — Один раз удень та раз уночі море заповнює річку Перак і жене прісну воду углиб джунглів, підтоплюючи мою оселю; знову ж таки, один раз удень та раз уночі воно відступає, забираючи з собою всю річкову воду, внаслідок чого лишається самісінький мул, а моє каное[94] перекидається. Це ти загадав йому гратися так?

— Не я, — заперечив чаклун. — То якась нова, погана гра.

— Дивись! — вигукнув чоловік.

А в цей час море велично хлинуло в гирло річки Перак, погнавши назад річкову воду, яка вийшла з берегів і затопила далеко вглиб темно-зелену гущавину джунглів, сягнувши хатини чоловіка.

— Щось не те, — спохмурнів чародій. — Готуй-но, друже, своє каное. Треба з’ясувати, хто це бавиться з морем.

Обоє сіли в човен, куди влізла й маленька дівчинка. Чоловік захопив кріс, кривий, гнутий гостролезий кинджал, і вони рушили. Море вже почало відступати, й каное блискавично, ніби його тягнули за мотузку, пролетіло повз південно-західне узбережжя півострова Малакка та острів Бінтан.

Потому верховний чарівник звівся і крикнув:

— Агов, звірі, птахи й риби, що пройшли через мої руки на початку славетних справ і котрих я навчив відповідної гри! Хто серед вас бавиться з морем?

— О верховний чарівнику! — озвались усі звірі, птахи й риби. — Ми, і навіть діти наших дітей, граємо лише в ігри, яких навчив ти. Але ніхто з нас не бавиться з морем.

Над морським безмежжям саме зійшов повний місяць, і чародій спитав горбатого діда, який сидить на нічному світилі, плетучи рибальську сітку, що нею він рано чи пізно збирається вловити увесь світ:

— Агов, місяцевий рибалко! Це ти бавишся з морем?

— Ні, — відповів дідусь. — Я плету сіть, якою сподіваюсь зрештою упіймати весь світ, та я не бавлюся з морем.

І він продовжив свою роботу.

На місяці був ще й пацюк, який завжди перегризає сітку старого рибалки, щойно вона майже готова, тож чародій звернувся до нього:

— Агов, місяцевий пацюче! Це ти бавишся з морем?

Щур зневажливо пирхнув:

— Я без того надто зайнятий перегризанням сіті, що її плете цей дідуган; не до гри мені з морем.

І він продовжив своє заняття.

Нараз подало голос дівча, витягнувши малі, гладенькі, смагляві рученята, прикрашені чудовими браслетами з білих мушель:

— О верховний чарівнику! Коли мій татусь розмовляв із тобою під час зародження світу, а я сиділа на його плечі, поки тварини навчалися їхніх ігор, якийсь неслухняний звірок сховався у морі, не дочекавшись твоїх порад.

Чарівник ласкаво погладив доньку чоловіка по голівці:

— Наскільки мудрі маленькі діти, котрі бачать і мовчать! Як виглядав той звірок?

Дівчина кумедно наморщила лоба:

— Він був круглий і плаский, пересувався бочком; його очі на підставочках, а спина вкрита панциром.

Чародій не приховував задоволення:

— Які мудрі маленькі діти, що говорять правду! Так ось куди подівся