Ріккі-Тіккі-Таві (Збірник) - Редьярд Джозеф Кіплінг

Р і Q відсутні. Вони загубилися давно, під час великої війни, і плем’я полагодило намисто за допомогою висушених кілець, що містяться на хвості гримучої змії, а власне оригінальних літер ніхто досі не знайшов. (До речі, так з’явилося англійське прислів’я You must mind your P’s and Q’s — «Ти повинен стежити за своїми Р і Q»[82].)

R — зрозуміло, звичайний акулячий зуб.

S — маленька срібляста змійка.

Т — кінчик маленької кісточки, відполірованої та блискучої.

U — ще один шматочок мушлі устриці.

V — схоже, його спіткала доля Р і Q.

W — звивистий шматочок перламутру, знайдений усередині великої перламутрової мушлі й відпиляний дротиною, яку поперемінно опускали у пісок і воду. (Теффі витратила півтора місяця на його шліфування та свердління дірочок.)

X — срібна дротина, скріплена посередині необробленим гранатом[83]. (Гранат знайшла Теффі.)

Y — хвіст коропа зі слонової кістки.

Z — шматочок агата[84] у формі дзвіночка, помічений смужками у вигляді «Z». Змію «Z» зробили з однієї з таких смужок, вибравши м’який камінь і втерши червоний пісок та бджолиний віск. Саме всередині дзвіночка ви бачите глиняну намистинку, яка відтворює літеру Z.

Це всі літери.

Наступна намистина — маленька, кругла, зеленувата грудочка мідної руди, потім — грудочка необробленої бірюзи, за нею — не оброблений золотий самородок, що його називають водним золотом; далі — схожа на диню глиняна намистинка (біла з зеленими плямочками). Ще далі йдуть чотири пласких шматочки слонової кістки із цяточками, ніби в доміно, на них; опісля — три кам’яні намистини, дуже потерті; затим — дві з м’якого заліза з доволі іржавими отворами по краях (мабуть, вони були чарівними, оскільки виглядають цілком звичайними), і врешті — стародавня африканська намистина, схожа на скло — синьо-червоно-біло-чорно-жовта. Завершує композицію петелька, призначена для великого срібного ґудзика на іншому кінці, й це все.

Я вельми старанно перемалював коралі. Вага намиста — один фунт і сім з половиною унцій (отже, було доволі важкеньким). Чорна закарлючка позаду вставлена тільки заради того, аби намистинки та інші речі виглядали привабливішими.

Це, любі мої, трапилося задовго до старовинних-давніх часів, а саме у дні зародження світу. Якось в один із таких перших днів верховний чарівник узявся за справи. Спочатку він створив Землю, невдовзі — Море, а потім зібрав усіх тварин і загадав їм гратися.

— У що ж нам гратись, о верховний чарівнику? — спитали звірі.

— Я вам поясню, — пролунало у відповідь.

Підізвавши слона — єдиного на той момент, — він звелів:

— Грайся у слона.

І слон — єдиний на той момент — став гратися.

Далі чаклун покликав бобра — єдиного на той момент — та запропонував йому гратися в бобра. І бобер — єдиний на той момент — став гратися.

Згодом чародій гукнув корову — єдину на той момент — і запропонував їй гратися в корову. І корова — єдина на той момент — стала гратися.

Відтак чарівник поманив черепаху — єдину на той момент — і запропонував їй гратися в черепаху. І черепаха — єдина на той момент — стала гратися.

Словом, поступово чарівник поспілкувався з усіма тваринами, птахами й рибами, визначивши кожному спосіб гри.

І вже надвечір, коли, проживши черговий день, люди й інші земні створіння починають відчувати втому, прийшов чоловік («Зі своєю маленькою донечкою?» — «Так, зі своєю улюбленою маленькою донечкою, яка сиділа у нього на плечі[85]») й поцікавився:

— Що це за гра така, о верховний чарівнику?

І відповів сивий чаклун:

— О сину Адама, це гра у Великий початок, але ти надто розумний для неї.

Чоловік шанобливо вклонився:

— Твоя правда, я надто розумний для цієї гри, та все ж зроби, аби всі звірі корилися мені.

Ну а поки обоє розмовляли, краб на ім’я Пау Амма, чия черга ось-ось мала надійти, тишком-нишком подався в бік моря і щез у його хвилях, міркуючи при цьому так:

— Я сам собі бавитимусь на морському дні, й не буду підкорятися жодному синові Адама.

Ніхто не помітив утікача за винятком маленької дівчинки, що сиділа на плечі чоловіка. А гра тривала, аж доки всі тварини одержали належні вказівки. Тоді верховний чарівник обтрусив руки й вирушив світом, щоб подивитися, чим займаються звірі.

Він пішов на Північ, мої любі, виявивши там слона — єдиного на той момент, — який своїми бивнями розривав новостворену, спеціально для нього підготовлену, землю і витоптував її своїми масивними ногами.

— Кун? — спитав єдиний на той момент слон, що означало: «Так?»

— Пая кун, — схвально кивнув головою чаклун, що означало: «Хай буде так».

Він дихнув на кам’яні брили та земляні грудки, вибрані слоном, і вони стали Гімалайськими горами[86], які ви можете