Ріккі-Тіккі-Таві (Збірник) - Редьярд Джозеф Кіплінг

Він узяв весло, але воно не знадобилось, бо течія мірно несла човен повз усі острови, аж доки шукачі досягли місця, яке іменують Пусат-Тасек, Серце Моря, де лежить гігантська впадина, що простягається до самого центру Землі, а в ній росте дивовижне дерево Пау-Джангі[95], на якому зріють чарівні здвоєні горішки. Маг занурив руку по плече у глибоку теплу воду й під коренями того дерева намацав широку крабову спину. Від цього дотику Пау Амма смикнувся, і водний рівень піднявсь, як піднімається вода у мисці, якщо туди опустити долоню.

— Ага! — переконався верховний чарівник. — Тепер я знаю, хто бавився з морем.

І він гукнув:

— Пау Аммо, що ти робиш?

Сидячи на глибині, краб неохоче буркнув:

— Раз удень і раз уночі я виходжу на пошуки їжі, й раз удень та раз уночі я повертаюсь. Дай мені спокій.

На що чародій зауважив:

— Послухай-но, Пау Аммо, коли ти виходиш зі своєї печери, морські води виливаються у Пусат-Тасек і береги всіх островів оголюються; тож дрібна риба гине, а раджа Моян Кáбан, цар слонів, бруднить свої ноги в багнюці. Коли ти знову осідаєш у Пусат-Тасеку, морські води піднімаються, затоплюючи половину острівців та ще й заливаючи людську хатину, а раджа Абдулла, цар крокодилів, захлинається солоною водою.

Сидячи на глибині, краб бундючно всміхнувся:

— От не знав, що я такий могутній! Однині виходитиму сім разів на день, аби вода ніколи не вгамовувалася.

У свою чергу чародій сказав:

— Я не можу змусити тебе грати у гру, що тобі призначалась, Пау Аммо, оскільки із самого початку ти втік від мене; але якщо не боїшся, то виходь, і ми спокійно поговоримо.

— Я не боюся, — зухвало процідив краб і через хвилину виринув на морськім плесі, посрібленому місячним сяйвом.

Ніхто у світі не був більшим, аніж Пау Амма, не звичайний краб, а цар усіх крабів. Лівий бік міцного панцира торкався західної піщаної коси острова Калімантан, а правий — східного берега півострова Малакка. На зріст він був вищим за дим трьох вулканів! Коли краб ліз по гілках дивовижного дерева, то ненароком обірвав один із великих здвоєних горішків, що повертають людям молодість. Дівчинка помітила плід, який, гойдаючись на хвилях, пропливав повз каное, виловила його і спробувала розколоти своїми маленькими золотими ножицями.

— Ну, шановний, — під’юджив чарівник чванька, — давай, почаклуй, аби продемонструвати, що ти справді чогось вартий.

Пау Амма заходився гнівно витріщати очі й загрозливо ворушити кінцівками, проте тільки розбурхав море, адже хоч і був царем, та все ж лише крабом.

— Тож не такий ти вже й могутній, — засміявсь чародій. — А зараз спробую я.

Чаклун зробив ледь помітний жест лівою рукою, точніше, мізинцем лівої руки, й, — уявіть, любі мої, твердий блакитно-зелено-чорний панцир краба відділився, наче горіхова шкаралупа, і Пау Амма постав зморшкувато-драглистим, як ті маленькі краби, що ви їх інколи знаходите на березі.

— Ти й справді могутній, — глумливо зауважив чарівник. — То, може, попросити чоловіка розрізати тебе крісом? А мо’ послати по раджу Мояну Кáбана, царя слонів, щоб він проштрикнув тебе своїми бивнями, чи гукнути раджу Абдуллу, царя крокодилів, аби той перекусив тебе навпіл?

— Мені соромно, — хрипло видавив Пау Амма. — Поверни мій твердий панцир і відпусти назад у Пусат-Тасек, а я виходитиму тільки раз удень та раз уночі в пошуках їжі.

— Е, ні, — заперечив чудесник, — я не віддам тобі панцира, бо ти продовжуватимеш рости, ставатимеш дедалі гоноровішим та сильнішим, і, може, забудеш власну обіцянку й знову бавитимешся з морем.

— Що ж мені робити? — заскімлив Пау Амма. — Я надто великий і почуватимусь захищеним лише в Пусат-Тасеку. А якщо отак піду куди інде, мене з’їдять акули. Навіть якщо я сховаюся в Пусат-Тасеку, то хоч і вцілію, але, не маючи змоги вийти зовні по їжу, помру з голоду.

Краб химерно снував ногами і жалібно схлипував.

— Послухай-но, Пау Аммо, — звернувся до нього верховний чарівник. — Нагадую, що марно змушувати тебе грати у гру, яка тобі призначалась, оскільки з самого початку ти втік від мене; та якщо погодишся, то в моїй владі зробити так, аби кожен камінь, кожна нірка, кожен жмутик водоростей в усіх морях завжди був для тебе і твоїх дітей надійною схованкою.

— Це добре, — пожвавішав Пау Амма, — однак я ще вагаюся. Глянь, он чоловік, який тоді розмовляв з тобою. Якби він не відволік твоєї уваги, то мені не набридло б чекати, я не втік би і нічого цього не трапилося. Що людина зробить для мене?

— Якщо хочеш, — сказав чоловік, — я зроблю так, щоб домівкою для тебе та твоїх діток були і морська глибочінь, і тверда земля, аби ти міг переховуватися не лише в морі, а й на суші.

Проте Пау Амма продовжував зволікати:

— Я ще не наважуюся. Глянь, он малá, котра бачила, як я тікав. Якби вона одразу про це сказала, то верховний чарівник покликав би мене назад. Що донька людини зробить для мене?

— Ось я їм смачний горіх, — сказала дівчинка. — Якщо хочеш, дам тобі чарівні ножиці, дуже гострі й міцні, щоб ти і твої діти завжди могли ласувати кокосовими горіхами, коли виходитимете на берег з моря. Крім того, цими ножицями ти зможеш вирити для себе схованку, коли поряд не буде камінчика або нірки. А як земля виявиться надто твердою, то за їх допомогою зумієш вилізти на дерево.

— Я ще сумніваюся, — гнув своє краб, — бо якщо моє тіло буде м’якеньким, ці дари не допоможуть мені. Ліпше, о верховний чарівнику, поверни