Пригоди Омкая - Хома Олександрович Зубарєв

class="book">З тривожним хвилюванням вдивлявся Неней в ці застиглі на місці снігові клубочки. Напружуючи зір, він намагався вгадати, що б це могло бути. Чи це не жовтоокі пірати? Але чому ж тоді вони висять і не ворушаться? Неней біг, не чуючи під собою ніг. Загадкові клубочки помітно збільшувались: Неней уже бачив, що вони не круглі, а довгасті і схожі на химерних ляльок з розкинутими руками. Збігши на горбок, Неней розгледів, нарешті, що ляльки сидять на мотузці, яку він натягнув учора на кілки. Цікавість і здивування охопили Ненея. Звідки могли взятись такі ляльки, та ще й білі? Неней поспішав. Одна лялька ледь-ледь ворухнулась і, немов подаючи сигнал, швидко махнула рукою! Неней остовпів, протер очі — з них текли сльози від зустрічного вітру.

— А бодай тебе! — вигукнув Неней. — Та це ж не ляльки, а прокляті сови сидять на мотузці! Виходить, вони не бояться прапорців…

Неней не доказав. Від думки, що хижаки, можливо, до його приходу розірвали кілька щенят, у нього підломились ноги. Він безпомічно звалився на м'який вологий мох.

Хвилин десять лежав Неней і гірко схлипував. Підвівшись, він із злістю стис кулаки і кинувся вперед.

— Геть пішли, геть, розбишаки! Киш! Киш!

Але хижаки не звертали уваги на вигуки і не відлітали. Мабуть, вони досхочу напхали животи щенятами і, обважнівши, не могли вже рушити з місця.

Образа і злість охопили Ненея. Він, не тямлячись, перебіг через озерце і опинився біля першого піщаного горба; важко дихаючи, на секунду зупинився. Хижаки були тепер від нього кроків за двадцять. Розгорнувши крила, як людина руки, сови висіли на мотузці… вниз головою.

Неней мимоволі вигукнув з подиву:

— Какомеей!

У цю мить поблизу горба пробігла по траві велика розпливчаста тінь. І зразу Неней побачив, що до натягнутої мотузки підлетіла третя сова. Вона плавно спустилась на мотузку і цупко схопилась за неї лапами. Але мотузка, гойднувшись, вивернулась, і сова, втративши рівновагу, перекинулася вниз головою. Боячись упасти, вона, судорожно стискаючи лапами розгойдану мотузку, так і зависла вниз головою,

— Ага, розбійники, попались! — кинувшись до хижаків, у захваті гукав Неней.

Пробігаючи повз нору, він помітив, як з неї висунулось перелякане щеня з червоною стрічкою на шиї.

— Кривоніжко, Кривоніжко! Не бійся, вилазь. Тепер, брат, все. Більш не чіпатимуть. Вилазь!

Кривоніжка вискочив з нори, блиснув оченятами і загавкав.

— Ходім, Кривоніжко, ходім! — оглянувшись, ще раз гукнув Неней.

Кривоніжка потупцяв на місці і прожогом кинувся за Ненеєм.

Неней стрибав від радощів. Він почував себе на сьомому небі. Адже не хтось інший, а саме він вигадав спосіб, як позбутися крилатих розбишак. Мотузка стала чудовою пасткою.

Неней по-молодецьки зсунув на потилицю малахай і випнув груди. Сов він вирішив показати товаришам, а то ще подумають, що він хвалько і вигадник. Неней підійшов до сови, що була скраю. Сова несподівано стрепенулась, повела жовтими очицями і до крові клюнула руку Ненея. Скрикнувши від болю, хлопець схопив сову за крило і смикнув, намагаючись відірвати хижака від мотузки. Але сова, наче обценьками, трималась лапами за мотузку і, боячись впасти, не випускала її. Розлютившись, Неней стукнув хижака палицею. Перекинувши через плече свою здобич, він рушив до друзів. Решту сов Неней вирішив не брати, нехай розгойдуються на страх іншим піратам.

Неней ішов широкими кроками. Він ступав, як переможець. Вузенька стежка, протоптана дітьми до песцевої колонії, бігла по самому березі Чиру, а Чир голубуватою жилкою грайливо звивався по тундрі. Неней йшов не поспішаючи; зрідка він оглядався на піщані горби, біля яких виднілись повислі білі хижаки.

— Висіть, висіть! — задоволено усміхаючись, розмовляв Неней сам із собою. — Досить, по-розбійничали.

Кривоніжка, задерши мордочку, також дивився на піщані горби, махав хвостом, нашорошував вуха і глухо гарчав.

— Кінець їм, Кривоніжко, кінець! Ось він — твій ворог!

Кривоніжка несміливо обнюхував сову і, із злістю зиркнувши, відвертався.

— Дурнику, не бійся. Вона вже мертва. Капут! Ми, знаєш, шо зробимо з цим розбійником? Не знаєш? Опудало зробимо і поставимо його в «Куточок природи». Розумієш тепер? Ну от.

6

На рибалку Неней прийшов, коли сонце вже сховалось за далекими сопками і на тундру спустились димчасті сутінки. Неней з викликом глянув на товаришів, крякнув і недбало шпурнув сову.

— Ого! Не менша за гуску! — глянувши на великого хижака, здивувався Вукуга.

— Там ще більші висять! — похвалився Неней.

— Як це висять?

— Як? Дуже просто. Униз головою.

— Оце так! — вигукнув Чавча.

Діти дружно засміялись і обступили Ненея, засипаючи його питаннями. Ледве встиг Неней розповісти товаришам історію з совами, як десятки рук простягнулись до нього.

— Ура, ура! — заплескали всі в долоні, схопили Ненея й ну його підкидати.

— Не треба, не треба! Пустіть!.. Досить!

— Ще, ще!

— Преміювати винахідника! — підтягуючи штани, закричав Кенчик. — Тульську двостволку хочеш? Рушничка сама стріляє: бах, бах!

— Фотоапарат «Київ» треба? — галасувала дітвора, не даючи отямитися розгубленому Ненею.

— А велосипед?

— А «Москвич»?

Усі сміялися, стрибали, кружляли, взявши один одного за руки. Кривоніжка гасав, мов очманілий, крутився дзигою і дзвінко гавкав. Збуджені діти довго не могли заспокоїтись. На радощах вони вирішили на честь перемоги над крилатими розбійниками зварити сьогодні юшку. Кенчик вибрав із кошика найбільші рибини, Аляй з подругою Гатле взялись їх чистити, а Вукуга, Меркічі і Чавча побігли збирати хмиз для багаття. Через годину все вже було готове. Юннати сиділи навколо казана і їли смачну наваристу юшку.

Зовсім стемніло. Унизу ледве чутно шепотіла ріка. Від води повіяв легенький свіжий вітерець. Десь близько сплеснула риба. Можливо, голець чи сельдянка. Праворуч від річки, біля горбатої сопки, хрипло і уривчасто загавкав старий песець. Від близьких озер і боліт ліниво піднімався рідкий туман. Тундра поринала у сон. Місяця не було, тільки на